Український журнал - 9/2010
Кредит МВФ для України
(Скачати весь номер: 9/2010 [PDF, 2.2 Mb])Текст: Олександр Жолудь, Київ
Нещодавно Україні вдалося знов домовитись з Міжнародним валютним фондом щодо отримання нових кредитів. Більш того, перший транш у рамках нової програми, у розмірі 1.9 млрд. дол. вже надійшов до України. Згідно з заявами українських високопосадовців, близько 20 % кредиту йде до бюджету, решта - у золотовалютні резерви національного банку.
У багатьох виникає питання – як Україна раніше використовувала залучені від МВФ кошти і як вона планує розпорядитися ними у майбутньому?
Мабуть спочатку треба надати певну історичну довідку щодо того, для чого було створено МВФ і кому й навіщо він надає кошти. МВФ було створено у 1944 році разом зі Світовим банком та Загальною угодою про тарифи і торгівлю. Метою було припинити хибну практику обмежень міжнародної торгівлі, що стала однією з причин Великої депресії. Завдання, яке при створенні поставлено перед МВФ – надавати фінансування країнам з тимчасовою нестачею валюти для виконання своїх зовнішніх зобов’язань: оплати імпорту, виплати зовнішніх боргів, повернення доходів від іноземних інвестицій, тощо. Якщо країни бажали отримати кошти на інфраструктурні проекти, наприклад, побудову нового порту, то ці кошти мав надавати Світовий банк.
Зв’язок існує
МВФ за статутом не може надавати кошти на проекти уряду чи приватних організацій, лише на покриття тимчасових дефіцитів твердої валюти. Тому, коли кажуть, що кредити МВФ пустили на виплату зарплат бюджетникам або пенсій, це не відповідає дійсності. Водночас, варто зауважити певний непрямий зв’язок між витратами бюджету та кредитами МВФ. Припустимо, вам, як уряду, треба виплатити 1 мільйон зовнішнього боргу і ще один мільйон зарплат у держсекторі. Водночас, ваші доходи складають лише 1 млн. Ви ідете до МВФ, показуєте свої розрахунки і просите гроші у борг. Формально ці гроші йдуть виключно на виплату боргу. Проте, у випадку акби їх не було, ви б мали або оголошувати дефолт по зовнішньому боргу, або різати зарплати у держсекторі. Тобто зв’язок все одно існує.
Україна доволі активно співпрацювала з МВФ у 90-ті роки, проте, коли економічне зростання відновилося, валютні резерви почали зростати, а основні проблеми, що гальмували економіку та загрожували соціальним вибухом, передусім багатомісячні заборгованості по зарплатах і пенсіях, було вирішено, потреба в коштах МВФ зникла. Більш того, коли в середині цього десятиріччя представники фонду пропонували Нацбанку України (НБУ) перейти до більш гнучкого курсоутворення, у Нацбанку до цих пропозицій поставились доволі зневажливо, мовляв, “що вони там знають”.
Під час кризи грошей ніхто
не позичить, а віддавати треба
Але в 2008 році прийшла криза. Вона одночасно різко скоротила доходи від експорту, збільшивши зовнішньоторговельний дефіцит та практично перекрила для приватного та державного сектору можливості залучення коштів на світових ринках. Почався обвал гривні та банківська паніка. Всім потрібна була валюта: імпортерам, підприємствам-боржникам, населенню. А отримати її було нізвідки, окрім як звернутися до МВФ, що і було зроблено.
Вже восени 2008 Україна отримала 1-й транш, що дозволив НБУ збільшити пропозицію валюти. Фонд надав кошти у першу чергу заради нерозповсюдження кризи з України на інші держави. Справа у тому, що у 2006-2008 роках українські компанії, особливо банки, активно позичали на зовнішньому ринку. Брали вони кредити на 1-3 роки, бо вважалося, що коли прийде час платити, можна буде узяти новий кредит, до того ж, можливо, з нижчою ставкою. Але під час кризи грошей ніхто не позичить, а віддавати треба. Якби Україна не розплатилася по цих боргах, ті інвестори, що дали у борг, теж можливо змушені б були оголосити дефолт по своїх зобов’язаннях і так далі.
Якщо поглянути на дані щодо сукупного зовнішнього боргу України, то можна побачити що з ІІ кварталу 2008 до І кварталу 2010 загальна сума боргу практично не змінилася – біля 100 млрд. дол. Водночас, скоротився борг банків і підприємств та зріс борг держави. Це саме через кошти МВФ, що ними розплатилися за приватні борги.
МВФ зазвичай пропонує низькі ставки, великі кредити, довгі терміни погашення. Проте, більшість урядів, якщо у них є така можливість надають перевагу залученню коштів деінде. Це пов’язано з тим, що на свої дуже привабливі умови Фонд вимагає проведення непопулярних змін. Якщо приватні інвестори не дають коштів, то вони побоюються не отримати їх у майбутньому. А це означає, що проблеми таки є і в уряду немає політичної волі їх виправити самотужки. МВФ полегшує урядам цю задачу – вони можуть казати, що непопулярні заходи, наприклад підвищення тарифів, зроблено на вимогу МВФ, і до того ж отримують кредит.
Зобов’язання будем виконувати
лише після виборів
Фонд перервав співпрацю з урядом в 2009 році через те, що останній не виконав узяті на себе зобов’язання. Один з напрямків виправлення ситуації в економіці, на якому наполягав МВФ було виведення державної компанії Нафтогаз з її постійно збиткового становища. Для збільшення доходів Нафтогазу серед іншого домовилися підвищити тарифи на газ для населення. Проте, формально – через заперечення профспілок, а реально – аби не втратити голоси на виборах, рішення про підвищення тарифів було поховано.
Відновлення співпраці з Фондом відбулося лише влітку цього року, хоча розмови з українського боку про те, що країна от-от відновить співпрацю, йшли ще з весни. Основна проблема, як і у попереднього уряду, що це були саме розмови, а не дії. МВФ вже втомився від урядів, що дають багато обіцянок, а потім їх не виконують. Уряд змушений був зробити секвестр бюджету на 2010 рік, почати підвищення тарифів на газ для населення та теплокомуненерго для того аби отримати першийтранш кредиту. Певною мірою окрім проблем з українською стороною на переговорах, на МВФ тиснув той факт, що за попередньою угодою Україна має починати повернення кредиту за два роки після початку програми – тобто восени 2010 року мають відбутися перші виплати. Тому Фонд частково замінює старий борг України новим.
