УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Український журнал - 9/2010

Музика землі козацької

(Скачати весь номер: 9/2010 [PDF, 2.2 Mb])

   Ґорґішелі  

   „Ромбамбар“, 2010

 

   Часто в різноманітних анонсах та інформаційних статтях „Ґорґішелі“ називають грузинським гуртом. Та це не зовсім так. Адже Тамара та Етері Ґорґішелі – „ядро“ гурту, народилися і все життя мешкають у Львові. Втім, у репертуарі музикантів, і зокрема у новому альбомі „Ромбамбар“ є пісні і грузинською. До того ж цього разу – їх рекордна кількість (майже половина альбому, 5 із 12).

   Твердження „у своїй творчості гурт вдало поєднує елементи року та фольку“ сьогодні є справедливим відносно доброї половини українських музичних формацій. Тому таке спрямування творчості, не будучи вже особливо оригінальним, передбачає створення власного унікального стилю, упізнаваного здалеку бажано неозброєним оком. Тож виразною ознакою, яка виокремлює „Ґорґішелі“ є, як би цене здавалося на перший погляд банально, саме двомовність у найширшому значенні. Адже поєднання двох елементів це завжди більше ніж проста їхня сума. Так само поєднання елементів грузинського та українського фольклору у загальному ключі рок-музики привносить не лише „різноманіття“ та „цікаве звучання“.

   Справді, експерименти поєднання у сучасній музиці елементів традиційної музики двох народів нерідко закінчуються видатними записами. Тим цікавіші такі експерименти, коли обидві традиції є однаково рідними для музикантів.

   Звісно, нам важко судити про те, наскільки оригінальним є варіанти грузинських народних пісень у виконанні Ґорґішелі, проте неможливо не зауважити, якого легкого танцювального драйву набуває у виконанні гурту українська народна „Ой, місяцю“, і як до невпізнанності трансформується пісня-молитва до святого Миколая, причому жодного слова у ній не змінено.

   Якщо вже зайшлося про слова, не можна оминути увагою і незвичну назву альбому: ромбамбар – це не що інше, як ревінь. (І слово це українське, щоправда, діалектне). Отже, ціле поле саме цієї рослини прагне посадити лірична героїня однойменної пісні. А потім назбирати „багато ягід“. І це бажання, хоч спершу воно і дещо спантеличує слухача, служить гарним зразком того, наскільки не зв’язаний сумнівними стереотипами підхід до створення популярної якісної музики сповідують „Ґорґішелі“.

 

оцінка: 8/10 

 

 

   Гуляйгород та Хорея Козацька

   „Тера Козацька“, 2010

 

   Певно, широкому колу українських меломанів гурт „Гуляйгород“ запам’ятався передусім своїм спільним альбомом із „Тартаком“. Ліричні народні пісні у сучасному аранжуванні багато в кого викликали захват і... бажання почути їху виконанні традиційному.

   Спільний проект „Гуляйгорода“ і „Хореї Козацької“ якраз покликаний здійснити ці мрії. Адже „Тера Козацька“ – це підкреслено традиційний запис, навіть більше – спроба відтворення минулого у музиці, у звучанні.

   „UKRAINA quo est TERRA COSSACORUM“ було написано на карті Іоана Баптіста Гоманно, надрукованій у 1712 році в Нюрнберзі“ – читаємо в буклеті до диску, музику козацької землі на якому представлено не лише ліричними піснями (зокрема, відомою за записом із тим-таки „Тартаком“ „Тиха-тиха на дворі погода“), а й гімнами-кантами, інструментальною музикою, історичними піснями, та навіть бароковим духовним концертом „Оле, оле, окаянная душе“.

   Таке розмаїття жанрів пояснюється цікавою особливістю тандему „Гуляйгорода“ та „Хореї Козацької“: перший гурт спрямований передусім на відшукання, дослідження та відтворення народних співів і танців, тоді як другий має за мету відтворення давньої аристократичної музики. Безсумнівно, „Тера Козацька“ –це сувенірне видання не в останню чергу для іноземців, які цікавляться минулим козацької землі. І великий буклет до диску, у якому надруковано розлогий коментар Тараса Компанійченка про всі фольклорні пам’ятки, зібрані в альбомі, з перекладом німецькою – красномовне тому свідчення.

   Втім, із відстані часу для дивної та загадкової землі „TERRA COSSACORUM“ усі ми вже чужинці тією чи іншою мірою. Тому зовсім незайвим буде мати „звідти“ такий сувенір.

    Прослуховування цього альбому, як і будь яка спроба пізнати, а надто – відчути історію не стільки розвага, як зосереджена робота. Яка, втім, передбачає також і насолоду.

 

оцінка: 8/10 

 

Галина Романенко, Київ

Український журнал