УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Український журнал - 9/2010

Новий польсько-російський газовий договір: перемагає „Газпром“

(Скачати весь номер: 9/2010 [PDF, 2.2 Mb])

   Спілкувався: Ростислав Крамар, Варшава

 

   Польському урядові, за словами його голови Дональда Туска, потрібна „ще хвилина“, аби прийняти остаточне рішення щодо нового газового договору з Росією. Поки уряд міркує, висловлюються експерти. Здебільшого без ентузіазму. Як сталося, що впродовж кількох останніх місяців проект польсько-російського газового договору змінився до невпізнання? Про це розмовляємо з Якубом Мєльніком, одним із тих польських журналістів, чиї резонансні публікації змусили зацікавитися справою Європейську Комісію. 

 

Пане Якубе, що саме може змінитися в дотеперішніх газових домовленостях Польщі з Росією?

У новому договорі з Росією про постачання газу, а точніше, додатку до договору, підписаного ще на початку 1990-х, передбачено дві фундаментальні зміни щодо дотеперішнього стану справ. По-перше, йдеться про продовження цього контракту до 2037 року, а по-друге, про збільшення обсягів газу, що постачатиметься з Росії, до понад 10 мільярдів кубометрів на рік. Це при тому, що в цілому Польща використовує впродовж року приблизно 15 мільярдів кубометрів газу. Це означає, що дві третини газу постачалися б до Польщі з Росії. Продовження цього контракту до 2037 року з такою кількістю газу, як передбачено у цьому поки що непідписаному договорі, ускладнювало б реалізацію диверсифікаційних проектів. Таких, наприклад, як газопорт у Свіноуйсці, куди мали б закачувати скраплений газ, що транспортувався б кораблями з Катару.

 

 

Як цей додаток до договору оцінюють польські експерти?

На думку більшості експертів, це досить проблемний договір. Не тому, що в Польщі є якась велика нехіть до купівлі газу з Росії. Проблема полягає у тривалості цього контракту та в кількості газу, що мав би до нас постачатися. Польща має власні великі поклади газу, які могла б експлуатувати значно більшою мірою, ніж це робить тепер. Натомість за ситуації, коли до 2037 року ми укладемо договір на постачання з Росії двох третин газу, який споживаємо, з економічної точки зору розвиток інших напрямків імпорту газу може не мати сенсу. Треба пам’ятати не тільки про економічні наслідки такого договору, але й про геополітичні. Загальновідомо, що „Газпром“ не є звичайною бізнес-фірмою. Російська влада використовує його як знаряддя політичного тиску в міжнародних стосунках. У цьому регулярно переконуються різні держави. Ми мали такі приклади у випадку газової російсько-української війни, регулярно зростає напруга в стосунках Росії з Білоруссю. Газ може бути знаряддям тиску й на таку країну, як Польща, яка хоч і є членом ЄС, та знаходиться на його східній межі і не має надто багато альтернатив газу з Росії.

 

 

Чи є у теперішній Польщі політичні сили, які оцінюють ситуацію в таких категоріях?

Усі оцінюють саме в таких категоріях. Це розуміють керівники держави, розуміють політики, які ведуть переговорний процес з Росією, а також, очевидно, опозиція. Саме така загроза є приводом значної активності польської дипломатії на арені Європейського Союзу. Треба нагадати, що Польщі впродовж кількох останніх років вдалося домогтися у Брюсселі певних євросоюзних регуляцій, які змушують країни ЄС до енергетичної солідарності в разі загрози постачання енергоносія з одного напряму. Це була безпосередня реакція на газову російсько-українську війну. Це не якась публіцистична теза, а факт, з яким країни ЄС мусять рахуватися.

 

 

На якому етапі договір і наскільки великим є шанс, що він набуде чинності?

За інформацією, що потрапляє до преси з Міністерства економіки, Польща буде переконувати ЄС у слушності цього договору. Цей контракт погоджено ще ранньою весною, було кілька дат його підписання, та вони постійно мінялися. Нині головною проблемою є те, що в слушності цього договору засумнівалася Європейська Комісія. ЄК твердить, що надання „Газпрому“ виняткового права на контроль транзиту газу через Польщу (бо це також передбачено договором) порушує засади ринкової економіки та вільного доступу євросоюзних фірм до польського ринку. Натомість чуємо, що Міністерство економіки та польський уряд мають для Брюсселя пропозицію, котра „може вирішити проблему“. Йдеться про те, що фірми з ЄС мали би доступ до чотирьох відсотків пропускних потужностей ямальського трубопроводу, що пролягає територією Польщі. Дотепер ці чотири відсотки були контрольовані фірмами, пов’язаними з Олександром Гудзоватим. Це людина, яка багато років у Польщі на ринку газу відігравала таку ж роль, як Дмитро Фірташ в Україні. Не один польський уряд намагався усунути його як посередника у транзиті російського газу до Польщі, та це не вдавалося. Над Гудзоватим була охоронна парасолька російського „Газпрому“. Це змінилося у вересні минулого року, коли до Польщі приїхав Володимир Путін і ствердив, що Гудзоватого треба усунути з ринкугазу. Тож тепер польський уряд хоче використати ці чотири відсотки Гудзоватого у ямальській трубі й представити це як можливість участі євросоюзних фірм у цьомупроекті. Залишається відкритим питання, чи Брюссель визнає це достатньою відкритістю вільного ринку для транзиту газу через Польщу. Чотири відсотки – це небагато не тільки в порівнянні з понад десятьма мільярдами, котрі Польща постачаєз Росії, але це просто мізерна кількість порівняно з понад тридцятьма мільярдами, які постачаються через ямальський трубопровід на захід Європи. Тож, здається, восени нас чекатиме довга і бурхлива баталія про те, як саме остаточно фіналізувати цей договір.

 

 

Як же так, начебто всі у Польщі розуміють, що справа неоднозначна, а договір от-от можуть підписати?

Це питання можна поставити щодо багатьох інших країн нашої частини Європи, котрі пов’язані газовими контрактами з Росією. Думаю, що є кілька елементів, котрі вплинули на зміст цього договору. Передусім, на мою думку, „Газпром“ та росіяни– майстри у розігруванні газових переговорів. Варто нагадати, що сама справа перегляду ямальського договору, чинного на даний момент і укладеного до 2021 року, розпочалася після газової війни Росії з Україною, коли з ринку як посередник випала фірма „РосУкрЕнерго“. Ця фірма постачала два мільярди кубометрів газу у рік з приблизно п’ятнадцяти, що використовує Польща. Тож спочатку, під час перемовин з росіянами, йшлося про ті додаткові два мільярди кубометрів, що малиб постачатися до Польщі впродовж кількох років аж до часу спорудження газопорту в Свіноуйсці, куди постачався б газ із Катару. Та сьогодні йдеться вже не про два мільярди кубометрів і не про кілька років, а про контракт на десять мільярдів кубометрів терміном на кілька десятків років. Чому так сталося? Це питання, з одного боку, про вправність російських учасників переговорів, а з другого – про польське вміння вести переговори. На це накладаються бізнес-інтереси польського газового монополіста PGNiG, якому вигідніше купувати газ у росіян, аніж інвестувати в якісь альтернативні структури постачання, що політично обґрунтовано, та з бізнесової точки зору – монополістові краще мати святий спокій, гарантований багаторічним контрактом.

 

Український журнал