Український журнал - 9/2010
Безнадійні перемоги
(Скачати весь номер: 9/2010 [PDF, 2.2 Mb])Текст: Богдан Копчак, Прага
Такого розвитку політичних подій, який стався після виборів у Чехії та Словаччині, ще на початку літа не передбачали ані політологи, ані самі політики.
Лідерами останніх політичних перегонів як у Чехії, так і в Словаччині були ліві політичні сили. В Чехії це була Чеська соціал-демократична партія (ČSSD), а у Словаччині – владний на той час SMER. Але формувати уряди i тут і там довелося іншим. Події варті уваги саме тому, що фактичними переможцями виборів – у кінці травня у Чехії і в середині червня у Словаччині – стали партії, які акцентували на потребі глибоких реформ та системної бюджетної економії. А ті, хто в час кризи обіцяли своїм виборцям підвищення соціальних виплат, не дивлячись на зростаючий дефіцит бюджету, залишилися поза грою і поповнили лави опозиції.
Ті, що програли, наразі перемогли
Чеські соціал-демократи нині вже колишнього голови партії Їржі Пароубека прагнули після чотирьох років, проведених в опозиції, повернутися до влади. Навесні 2009 року їм навіть – за допомогою комуністів – вдалося після кількох попередніх спроб висловити недовіру урядові Мірека Тополанека. Дострокові парламентські вибори було заплановано на осінь, але соціал-демократи перестаралися: мабуть, аби отримати перемогу з більшим розривом, вирішили податися у Конституційний Суд і на підставі його вироку почекати з виборами до кінця травня 2010-го. Ще під час виборів Пароубек заявляв, що очікує для своєї партії результат у 30–35 відсотків голосів. Коли екзит-пoл показав, що Чеська соціал-демократична партія набирає лише якихось 20 відсотків, реакція була двоякою: або сталася велика статистична помилка, або різко змінилися настрої виборців. Офіційні результати виборів підтвердили другий варіант. ČSSD отримала 22 відсотки голосів, з якими, щоправда,у виборах перемогла, бо головний конкурент, праві громадянські демократи (ODS), в силу власних промахів і проблем, набрали лише 20 відсотків.
Після такої „перемоги“ Пароубек оголосив про свою відставку – адже його партії не було з ким сформувати урядову більшість. Далі події розвивалися таким чином, що Чехія влітку отримала уряд, складений з двох правих і однієї центристсько-популістської партії, які у парламенті отримали 114 голосів з наявних двохсот. Новий уряд обіцяв боротися з високим дефіцитом бюджету: з 5,3 % у 2010 році дійти до нульового дефіциту в 2015 році. Міжнароднa спільнота відреагувала на це дуже позитивно, навіть пролунала обіцянка підвищити на один ступінь фінансовий рейтинг Чехії. Але виборцям за свій стратегічний вибір „не допустити розвитку подій в напрямку Греції“ ще треба буде дорого платити. Уряд оголосив політику скорочень, економії і боротьби з корупцією. У серпні зупинено все велике будівництво на залізниці і кілька проектів автострад. А на січень оголошено тривале зниження зарплат держурядовців на 10 відсотків. Тепер, мабуть, не один виборець думає, а чи не краще було б віддати свій голос лівим? Адже наступна можливість виборчого волевиявлення буде аж за чотири роки.
Фіцо також не знайшов коаліційного партнера
Після виборів у Чехії, в середи ні червня пройшли парламентські вибори і в Словаччині – з майже тотожним результатом. Щоправда, перемога урядової партії соціал-демократів тоді ще прем’єра Роберта Фіцо була ще драматичнішою, ніж у його друга Пароубека. SMER отримав прекрасний результат – 34,79 %, зате два його політичні і коаліційні партнери зазнали абсолютного провалу: націоналістична і антиугорська партія SNS лише дивом пройшла п’ятивідсотковий бар’єр з результатом 5,07 %, а популістський рух HZDS узагалі не потрапив до парламенту.
Парламентську більшість у Словач чині сформували чотири праві партії, а головою уряду стала лідер опозиційної демократично-християнської партії (SDKU) Івета Радічова. Щоправда, її урядові, на відміну від чеського уряду Петра Нечаса, не доведеться робити стільки реформ, адже податкову і пенсійну реформи провів уже позаминулий уряд, також на чолі з демократичними християнами. Однак заощадження бюджетних грошей поставлено на порядок денний і в Словаччині. В серпні словацький уряд, а згодом і парламент, одобрили євросоюзівську програму фінансових гарантій і допомоги Греції, зате відмовилися надати Афінам позику в розмірі 816 мільйонів євро. Головний аргумент Словаччини такий: у державній скарбниці нема „зайвих“ грошей, а було б неетично, якби небагатій Словаччині довелося брати позику, щоб згодом позичати ці гроші, може і багатшій, Греції. До того ж, у другій половині 90-х років і на початку нового тисячоліття словаки самотужки допомагали своїм проблемним банкам, страждали від низьких зарплат і аж 20-відсоткового безробіття, а греки тоді жили на широку ногу, в чому їм допомагали своєю безвідповідальною політикою великі європейські банки.
Уроки і ризики
Уроки з Праги і Братислави наразі такі: переможець не завжди перемагає, а виборець не обов’язково вибирає того, хто йому пообіцяє більше благ. Але... у Словаччині і в Чехії сформовано нові уряди передусім завдяки неочікувано великому успіху цілком нових партій, які виникли за кілька місяців до виборів. Нині у крісла міністрів і голови парламенту сіли не старі і всім знайомі політики, а бізнесмени, телевізійники і директори супермаркетів. Не у всіх є політичний талант і здібності. І саме вони можуть бути найбільшим ризиком стабільності нових урядів.