Український журнал - 11/2010
Служба (не)Безпеки України?
(Скачати весь номер: 11/2010 [PDF, 2.5 Mb])текст: Петро Андрусечко, Познань
Кримінальна справа проти історика Руслана Забілого, профілактичні бесіди з журналістами та блогерами, затримання в бориспільському аеропорту керівника київського бюро Фонду Конрада Аденауера Ніко Ланге. Саме цим останнім часом займається Служба Безпеки України, яку очолює контроверзійний медіамагнат Валерій Хорошковський. Як відомо, служби полюбляють тишу, але у випадку керівника СБУ інтерес до нього виходить далеко поза межі України.
Останніми місяцями українська Служба Безпеки ледь не поставила рекорд у зацікавленні ЗМІ та громадськості. Великою мірою вона стала жертвою власних дій. У тому, що після президентських виборів відбудуться зміни в Службі Безпеки, ніхто не сумнівався. Боротьба за контроль над силовими структурами в Україні належить до головних елементів політичної боротьби та інструментів захисту політичних інтересів. Україна в цьому не унікальна. Є багато держав зі слабшими традиціями демократії, де можна побачити схожу ситуацію. Але в демократичній країні спецслужби за визначенням аполітичні, захищають громадян і стоять на сторожі Конституції.
Служба Безпеки конкретних персон і конкретного бізнесу
Службу Безпеки України було створено у 1991 році. З проголошенням української незалежності виникла необхідність створити і власні структури безпеки, незалежні від колишнього Центру. 20 вересня 1991 року Верховна Рада України ліквідувала Комітет державної безпеки УРСР, утворивши натомість Службу національної безпеки України. Її створили на базі КДБ. Фактично СБУ стала її наступником. Недовгий час СБУ очолював Євген Марчук, досвідчений офіцер КДБ, який розумів важливість незалежних спецслужб для молодої держави.
За задумом, основні напрямки роботи СБУ охоплювали розвідку та контррозвідку, інформаційно-аналітичну роботу, охорону економічних інтересів України, боротьбу з тероризмом та злочинністю. На думку експертів, як не дивно, але за часів Леоніда Кучми СБУ в цілому намагалася діяти відповідно до законодавства. Пізніше ситуація стала погіршуватися. Говорячи словами Леоніда Кравчука – „маємо те, що маємо“. Або, як писало у червні цього року „Дзеркало тижня“, – „На жаль, керівництво країни далеке від аналізу цілей та завдань спецслужби в сучасних умовах. Янукович продовжує недалекоглядну й пагубну політику Ющенка і ставиться до СБУ як до структури, котра має вирішувати питання не державної, а його особистої політичної безпеки. Безпеки конкретних персон, конкретного бізнесу, конкретної партії та чисто конкретних апетитів. Нова влада з перших кроків демонструє рішучий намір порушувати закон, хоча дотримання закону – фундамент державної безпеки. […] Саме систематичне порушення закону як принципу роботи СБУ призвело до прискореного розвалу спецслужби за правління Ющенка. Тепер Янукович наступає на ті ж самі граблі“.
А король голий!
Призначення останнього шефа СБУ занепокоїло громадську думку в Україні і за її кордоном. Адже головою СБУ став Валерій Хорошковський, який уміло поєднав політику та бізнес. І саме це – головний аргумент його критиків.
Незважаючи на свій молодий вік, Валерій Хорошковський від 1998 року кружляє ешелонами влади, незалежно від її кольору чи політичного вибору.
У 2002 році він організує власну політичну силу „Команда озимого покоління“, яка на парламентських виборах того ж року набирає лише 2,02%. Як бізнесмен він виявився набагато успішнішим. Останніми роками про Хорошковського заговорили з огляду на медіа-холдинг, власником якого він є. До холдингу входять кілька телеканалів на чолі з „Інтером“. Після перемоги Януковича ходили навіть чутки, що крісло шефа СБУ дісталося Хорошковському як подяка за медіапідтримку Віктора Федоровича, надану телеканалом „Інтер“.
Зрештою, пан Хорошковський з’явився в СБУ не з „пустоти“. Ще за часів президентства Віктора Ющенка у 2009 році його призначили заступником голови СБУ. Ситуація дуже схожа на історію Дмитра Фірташа, який так само поставив власний інтерес на широку ногу за каденції Ющенка. З Фірташем, на думку багатьох експертів, нашого героя пов’язують і спільні бізнес та політичні інтереси. Саме тому Хорошковського зараховують до найвпливовішої на сьогоднішній день групи Фірташа–Льовочкіна. (Останній – керівник адміністрації нинішнього президента).
Незважаючи на постійні звинувачення на адресу Хорошковського у зв’язку з поєднанням державної посади та приватного бізнесу, він у цьому не бачить нічого незвичайного. Однак у більшості європейських країн така практика неприпустима, оскільки така комбінація автоматично створює конфлікт інтересів. Скандал, однак, не забарився. Телеканали K1 та 5 Канал звинуватили Валерія Хорошковського у спробі відібрати надані їм раніше частоти. Тим самим це могло призвести до припинення трансляцій та ефіру (ширше про це ми писали у номері 7/2010 „УЖ“). При цьому зазначалося, що Валерій Хорошковський може скористатися не лише позицією власника найбільшого медіа-холдингу в Україні, але й голови СБУ. Хорошковський натомість усі звинувачення відкинув. Цей метод став його візитною карткою в ході всіх наступних звинувачень щодо перебільшення повноважень очолюваної ним структури.
Мир та дружба
Наприкінці минулого року, ще в період президентства Ющенка, кількох офіцерів російської ФСБ змусили залишити територію Криму. Українська влада вирішила, що їхні дії порушують безпеку української держави. Виявилося, небезпідставно. Адже 27 січня цього року СБУ затримала чотирьох оперативників ФСБ і офіцера російської армії при спробі отримати українські таємниці. За часів Ющенка СБУ дуже тісно співпрацювала з американськими та західноєвропейськими службами. Це, вочевидь, не могло сподобатися Росії. Після перемоги Януковича, перед новим керівником СБУ постало завдання виправити стосунки з Російською Федерацією. В результаті, 19 травня цього року голови Служби Безпеки України й Федеральної служби безпеки Росії підписали угоду про співпрацю, яка передбачає повернення співробітників ФСБ РФ до Севастополя. Політичні опоненти нової влади нещадно розкритикували керівництво СБУ. На думку депутатів Анатолія Гриценка та Юрія Луценка, Валерій Хорошковський пробує перетворити СБУ на російське ФСБ. Зрештою сам Хорошковський в інтер в’ю „Комсомольській правді в Україні“ сказав таке: „Думаю, мене будуть критикувати за цю очевидну правду, але багато наших співробітників закінчували спеціалізовані навчальні заклади в Москві, Мінську, Києві. Більшість – випускники одних і тих же навчальних центрів“. І далі: „Ми схожі в способах оперативної роботи, в інструментарії, який маємо, в методах аналізу. А у західних спецслужб, як ви розумієте, інша школа“.
А на практиці схожість оперативної роботи полягає в тому, що як білоруське КДБ, так і російське ФСБ беруть активну участь у боротьбі з противниками та критиками політичних режимів.
Журналісти, блогери, позаурядові організації „на прицілі“. Хто наступний?Використання російського досвіду оперативної роботи розпочалося у травні 2010 року. Служба Безпеки провела бесіду з ректором Українського Католицького університету отцем Борисом Гудзяком. За його оцінкою, розмова нагадувала спробу вербування для таємної співпраці, що дуже нагадувало епоху СРСР. Йшлося про те, що адміністрація університету повинна інформувати студентів про відповідальність за протиправну діяльність під час акцій протесту.
Занепокоєння викликала також інформація про зацікавлення Службою журналістами. 25 червня журналіст „Коммерсант-Україна“ Артем Скоропадський оприлюднив інформацію, що СБУ провела з ним профілактичну розмову, порекомендувала йому обмежити контакти з певними політичними організаціями та її діячами. Розголосу набула скандальна справа керівника українського представництва німецького Фонду Конрада Аденауера Ніко Ланге, якого впродовж десяти годин не впускали в Україну. У справу втрутився навіть німецький уряд. Показово, що СБУ не оприлюднила причину затримання. Припускається, що це могло бути пов’язане з критичною публікацією Ланге на адресу команди Януковича. Окрім того, німецький журналіст Конрад Шуллер стверджував, що СБУ цікавилася ним та „виходила“ на його співрозмовників.
Наприкінці липня розгорілася справа Олега Шинкаренка, якого запросили на розмову до СБУ. Виявилося, що Служба зацікавилася його блогом. Деякі записи розцінили як заклик до замахів на керівництво країни, у тому числі – на президента.
Сам Шинкаренко пояснював, що це були його особисті нотатки, зроблені в емоційному пориві. На думку експертів, перед нами чергова спроба контролювати різні сфери життя.
До уваги СБУ потрапили й позаурядові організації, які працюють з західними фондами. 21 вересня працівник СБУ в Черкасах зацікавився способами фінансування організації „Демократичний Альянс“. СБУ перевіряла організації, які співпрацюють з Фондом „Відродження“. Українська опозиція наголошує, щоСБУ веде оперативну роботу проти їх членів. При цьому мають місце суто політичні мотиви.
СБУ на сторожі історії
За часів президента Віктора Ющенка СБУ почала активно займатися вивченням історії, особливо документів, пов’язаних з Голодомором та національно-визвольним рухом (ОУН–УПА). Служба взяла на роботу істориків та всіляко просувала історичні публікації, джерелом яких стали архівні матеріали. Діяльність широко рекламувалася, а тодішній керівник СБУ Валентин Наливайченко з півслова розумів позицію президента Ющенка в цьому питанні.
Виникало запитання: а чи спецслужби дійсно призначені для наукової діяльності? СБУ все ще тримає архіви, які в нормальних умовах повинні бути передані цивільним структурам для вивчення. Цього не сталося. Можна припустити, що в своїй історичній політиці Ющенко більше довіряв СБУ, ніж утвореному Інституту Національної Пам’яті, компетенції якого виявилися порівняно скромними.
Таким чином СБУ стало одним із знарядь впровадження нової політики. Проблема, однак, в іншому. Якщо за Ющенка СБУ використали як інструмент історичної політики, чому б сьогодні її не використати як інструмент для просування протилежних ідей? У вересні 2010 року Служба Безпеки на залізничному вокзалі у Києві затримала Руслана Забілого, директора Львівського Національного музею-меморіалу пам’яті жертв окупаційних режимів „Тюрма на Лонського“. Його допитували 14,5 годин, після чого конфіскували ноутбук та усі електронні носії інформації. Приводом стала підозра у намірах розголосити державну таємницю. В чому конкретно полягала таємниця, досі невідомо. Руслан Забілий вивчав архівні матеріали боротьби ОУН–УПА та дисидентського руху. Саме СБУ устами нового керівництва заявляє про потребу обмеження доступу до архівів колишнього КДБ. При цьому стверджується, що метою Служби є охорона інформації, а не її розповсюдження. Це, очевидно, можна зрозуміти, але ж мова тут про архівні матеріали, які в нормальних країнах найчастіше представляють історичну цінність. Тим більше, що держави, з якої вони походять, уже не існує. СРСР зник 20 років тому, однак залишається враження, що КДБ досі стоїть на сторожі „незручних“ матеріалів. Виникає запитання, невигідних для кого? Які секрети, з точки зору сьогоднішньої України, ховаються у цих папках? Може, вони небезпечні не так для самої України, як для історичної політики її найбільшого сусіда та спадкоємця СРСР – Росії?
Можна сказати, що зміна історичної парадигми в Україні нині особливо помітна. Міністр освіти Дмитро Табачник намагається переписати історію разом з російськими колегами (нова ідея – спільний підручник з історії). А СБУ – добрий помічник у цьому. Жаль тільки, що займається вона речами, які абсолютно недопустимі в демократичних системах.
***
У свою чергу Валерій Хорошкоський відкидає будь-які звинувачення подібного типу. Як він сам зізнається, в його роботі немає місця особистим емоціям, а тим більше політичним опонентам. У своїй діяльності Хорошковський керується професіоналізмом, а головна його мета – безпека та боротьба зі злочинністю й корупцією.
Незважаючи на клятви голови СБУ, що підконтрольна йому організація працює виключно у правовому полі, реальність свідчить про зворотне. Превентивні розмови з журналістами, боротьба з блогерами абсолютно не вписуються у демократичні стандарти. На жаль, ситуація все більше нагадує досвід роботи білоруських та російських служб, на які так любить посилатися Валерій Хорошковський.
