Український журнал - 11/2010

Там, у Львові…

(Скачати весь номер: 11/2010 [PDF, 2.5 Mb])

   текст: Тамара Злобіна,

   Кам’янець-Подільський

 

   Тиждень актуального мистецтва (20.08–29.08) відбувається у Львові з 2008 року з метою пропагування новітніх художніх практик. Темою першого ТАМ була „Потенція порожнечі“, другого – „Б.Н.“ (без назви), у 2010 звернулися до мистецької  колізії „На межі: Абстрактне versus Реальне“, яка ставить запитання про „майбутнє абстракції та про її стосунки з реалізмом, що не зник, а продовжив своє існування поруч з “чистою” абстракцією“. Запропонована тема досить цікава, адже дає можливість поміркувати як про існування класичних технік (олія на полотні) в добу медіа, так і про потенціал реалістичності/оманливості таких жанрів, як фото чи відео. Традиційно ТАМ складається з кількох блоків.

 

 

   Живі класики

   Абстрактне vs Реальне презентували художники старшого покоління – Роман Жук з Амстердаму, який створює яскраві іронічні полотна, однак „з натури“, та українські абстракціоністи Василь Бажай і Тіберій Сільваші. Всі троє – досвідчені й визнані митці. Їхні стилі мали б конфліктувати, однак на сьогоднішньому етапі лінія напруги змістилася – нові засоби вислову кидають виклик історичним формам живопису.

 

 

   Авторські проекти

   Більшість молодих художників працюють з новими медіями – відео, фото, інсталяція (лише Антон Логов створив абстрактний живопис). Цікаво тему Тижня інтерпретував фотограф Костя Смолянінов, склавши абстракції з непомітних буденних речей (типу парканів), використовуючи їх колір і фактуру. Завдяки кадруванню ці уламки повсякдення перетворилися на абстрактні композиції в дусі супрематизму, однак упізнавано локальні.

   Сергій Петлюк і Олексій Хорошко по-своєму розкрили поняття „реального“. „Дихання“ Петлюка – інсталяція в скляних боксах, під якими відео (людські обличчя занурюються і виринають з води, дихаючи). Робота апелює до „першого подиху“, а отже до того, що є поза нашою свідомістю, і до життя як такого, яке складається з балансування і пульсації змін. Хорошко ставить під сумнів звичні уявлення – художник розміщує в знакових локаціях європейських міст пантеру з рожевого хутра. Гламурний рожевий, виявляється, мав зовсім інше значення в середині століття – це був колір іронії та знуджених інтелектуалів. Поміщена в туристичному центрі біля пам’ятника Міцкевичу (Львів) та у відповідних локаціях Берліну й Варшави, пантера, значення якої зовсім інше ніж „миле рожеве звірятко“, ставить під сумнів уявлення про місто узагалі.

   Характерна пострадянська дійсність обігрується в роботах центру „Тотем“ з Херсона. Колектив створив досить тривале відео „Рідке телебачення“, де імітується картинка, що з’являється на екрані під час „пультової хвороби“ – безперервного перемикання однотипних каналів. Тотемівці ретельно передражнюють телебачення, доводячи його абсурдність і кітчевість до абсолюту.

   Перелічені роботи демонструвались у Палаці мистецтв. На „Фабриці повидла“ також були відео та інсталяції різної якості – від сумнівних „Армстронг на місяці“ Олекси Фурдіяки і „Дівчата задумали погане“ Аліни Клейтман до досить цікавого відео „Арка бажань“ Богдана Янчука чи стріт-арту авторів люблінської галереї „Biała“. Ця ж галерея презентувалася в приміщенні „Дзиґи“, в Музеї ідей були представлені кінетичні інсталяції Олеся Дзиндри, Ярослава Першко і Яцека Ягельського (більш атмосферно-розважального характеру, ніж критичного).

 

 

   Польський досвід для України

   Місто-побратим Львова Люблін привіз власну колекцію сучасного мистецтва, створену завдяки державній програмі „Знаки часу“, за якою міністерство культури фінансує закупівлі художніх творів на 50% (решту суми шукають місцеві ініціативні групи). Завдяки цій програмі навіть невеликі міста отримують шанс зібрати колекцію актуального мистецтва ХХ століття, що стає необхідним з огляду на „білі плями“ в державних музеях. Цим досвідом польські та українські спеціалісти обмінялися під час насиченого триденного симпозіуму „Сила мистецтва“.

 

 

   Перформанси

   Дні мистецтва перформансу пройшли під керівництвом Вальдемара Татарчука, Школа перформансу – за участі guest-star Януша Балдиґи, а також швейцарки Барбари Штурм та ізраїльтянки Тамар Рабан. Академія руху з Варшави презентувала масштабну „Китайську лекцію“ на політико-демократичну тему, київський TanzLaboratorium – дійство про вихід за соціальні межі. Перформери переважно малювали просторові картини, розвиваючи більш театралізоване бачення перформансу, а не працювали з тілесністю як такою. Так у „Покуті“ Наталії Вішневської (що польською співзвучно словам „кутя“, „спокута“ та „я“) дійство зосередилося довкола обливання тіла медом і зішкрябування його. Мирослав Вайда працював із дзеркалами, сірниками та „відображенням“ як метафорою.

 

 

   МедіаДепо

   На МедіаДепо Богдан Шумилович представляв найсучасніші і найрадикальніші ідеї, притаманні медіа-арту, демонструючи премійовані роботи з фестивалів Ars Electronica і Transmediale.10, з колекції вроцлавського центру WRO та інші. Особливо цікавими були лекції Яніни Пруденко про український медіа-арт 1990-х – початку 2000-х років, невідомий українському загалу, та робота Тараса Полатайка „Київська класика“, присвячена Емському указу, яким у Російській імперії заборонили використання української мови.

   Хоча організатори нарікають на брак виставкових площ і фінансування, тим не менше за останні три роки актуального мистецтва у Львові справді побільшало. Висловлене Влодком Кауфманом побажання „культивувати нове покоління справді сучасних митців, котрі мислять несхоже... виставляти проекти “молодняка”, навіть якщо для нашої свідомості вони є надто радикальними“ вселяє оптимізм щодо майбутнього ТАМ.