Український журнал - 11/2010

рецензії: Начасі подумати про соціолінгвістику

(Скачати весь номер: 11/2010 [PDF, 2.5 Mb])

   Лариса Масенко.

   Нариси з соціолінгвістики,

   Київ, КМ Академія, 2010, 243 с.

 

   Галузь мовознавства соціолінгвістика, що вивчає соціальну природу мови, взаємодію мови та суспільства, не надто добре відома в Україні (кожен студент-філолог відповість на запитання, що таке морфологія, але далеко не всі орієнтуються у соціолінгвістиці), хоча тутешня мовна ситуація дає вельми плідний матеріал для фахівців цієї науки. Назва книжки відомого українського мовознавця, професора Національного університету „Києво-Могилянська академія“ Лариси Масенко „Нариси з соціолінгвістики“ (виділення моє – А. Л.) демонструє відсутність формального („для підручника“) принципу відбору матеріалу, натомість обіцяє зосередження на речах найсуттєвіших і найцікавіших.

   Окрім суто теоретичних пояснень (предмет, об’єкт, завдання соціолінгвістики тощо, про що йдеться у Вступі), авторка подає також історію становлення української соціолінгвістики, роблячи детальний огляд дотеперішніх соціолінгвістичних досліджень, виконаних на українському матеріалі вітчизняними та зарубіжними мовознавцями й соціологами (Розділ 1). Крім того, читач дізнається про форми існування мови: літературна мова (і принагідно – про деякі факти з історії української літературної мови), койне, побутово-розмовне мовлення, просторіччя і сленг, суржик, соціолекти, арго (Розділ 2). Те, що у книжці йдеться про суржик або про соціолекти, переконує: об’єктом вивчення мовознавства (і соціолінгвістики передусім) має бути далеко не тільки літературна мова – навпаки: заслуговують наувагу всі форми побутування мови, ба більше – саме вони якнайкраще характеризують мовну ситуацію країни й останні тенденції її розвитку.

   Доводиться визнати, що українські мовознавці нерідко ігнорують сучасну літературу, яка могла б дати плідний матеріал для роздумів і чудові приклади. Однак у випадку авторки „Нарисів…“ такий закид недоречний: характеризуючи певні мовні явища, Лариса Масенко подає приклади з різноманітних творів сучасних українських письменників, а нерідко й характеризує процеси в українській літературі останнього двадцятиліття (яка – важко заперечити – подає певний зріз життя українців) саме з мовної точки зору.

   Після аналізу явища білінгвізму (Розділ 3) мовознавець структуровано й детально характеризує мовну ситуацію України (Розділ 4), наводячи кількісні показники

вживання української та російської мов, оцінні характеристики мов пересічними громадянами, пояснюючи фактори, які спонукають людей обирати для спілкування ту чи іншу мову. Авторка спирається на соціологічні дослідження, при цьому подаючи дані опитувань не лише в цифрах, але й цитуючи відповіді мешканців різних регіонів.

   В окремому розділі „Мовна політика“ (Розділ 5) мовознавець, принагідно згадавши деякі факти з досвіду мовного планування в інших державах, описує й аналізує мовну політику Радянської України (наголошено також на наслідках цієї політики) та України доби незалежності. Лариса Масенко говорить не лише про законодавство, а й про „невидимі“ дії держави: наприклад, не оминає увагою пропагування певних міфів. Авторка вважає, що в сучасній Україні відсутня мовна політика, однак слід визнати, що її відсутність також є політикою. Соціолінгвіст звертає пильну увагу на те, що в нашій державі маємо всі умови для перебування у спільному з Росією інформаційно-культурному просторі, що, безперечно, має негативні наслідки не лише у справі самоідентифікації й творення власної культури, а й неминуче – у справі євроінтеграції та економіки.

   Лариса Масенко в жодному разі не ігнорує вплив засобів масової інформації, особливо телебачення і тієї преси, наклад якої сягає вище 500 тис. Авторка змушена визнати, що більшість ЗМІ в Україні досі є типовим продуктом колоніальної культури („…на українських продакшн-студіях (йдеться про студії, що виготовляють серіали – А. Л.) існують неписані “таємні протоколи”, в яких зазначено, чого в сценарії не має бути ніколи: ніколи не можуть звучати слова “Київ”, “Україна”,“українець” (“хохол” – можна, навіть вітається)…“).

   Уявлення про мовну ситуацію міст, містечок та селищ сучасної України доповнюють есеї студентів-філологів Києво-Могилянської академії, що складають окрему частину цієї книги.

   Як і всі книжки Лариси Масенко, „Нариси з соціолінгвістики“ відзначаються водночас і високим, фаховим рівнем дослідження, і гарною читабельністю тексту, завдяки чому книжка стане у пригоді як філологам, так і всім, хто цікавиться мовною ситуацією й мовною політикою в Україні. За нинішньої політичної ситуації „Нариси з соціолінгвістики“ є особливо на часі.

 

Анастасія Левкова, Львів