Тарас Березовець: «На відміну від Кучми, ця влада не зупиниться перед кров’ю»
(Скачати весь номер: 1/2011 [PDF, 2.4 Mb])
Спілкувався Петро Андрусечко, Київ
Незабаром минає рік, як в Україні з’явилася нова влада. Які, на твою думку, підсумки можна нині зробити щодо її діяльності?
Насамперед слід говорити про наступ на громадянські свободи і стрімке падіння рівня демократії в Україні, що засвідчили підсумкові річні звіти «Freedom Haus», британського журналу «The Economist» чи «Transparency International». За рейтингом «Freedom Haus» Україна опинилася на останньому місці в Європі. За «The Economist» впала з 67 на 53 сходинку. Це все показники останнього політичного року, який позначився такими подіями, як скасування Конституційної реформи 2004 року. Україна була повернута насильно і незаконно в політичні реалії кучмівської конституції, на цій же підставі була сформована антиконституційна більшість з так званих «політичних тушок». Відбулося суттєве обмеження громадянських прав, зокрема через акції тиску і залякування правоохоронними структурами громадських активістів, журналістів, опозиційних політиків, підприємців. До речі, в новому бюджеті на 2011 рік було суттєво збільшено витрати на Генеральну прокуратуру. Здається, втричі збільшилося фінансування всіх силових структур: Генеральної прокуратури, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки, податкової, митниці і т.п.
Через тиск насамперед на власників телебачення дуже сильно обмежилася свобода слова — телебачення стало сервільним. Українські організації, які моніторять ЗМІ, підтверджують, що кількість падіння часу, присвяченого опозиції, знизився десь у три рази, натомість збільшився баланс на користь представників влади. За рахунок цього тиску влада спотворює інформаційну картину дня і багато інформації, що стосується зловживань членами уряду (а їх величезна кількість) просто не з’являється. Єдине місце, де поки що немає цензури — це Інтернет. Але і тут є проблеми, тому що не всі інтернет-ЗМІ зареєстровані як медіа. Багато з них не має цього статусу і, відповідно, вони не підлягають під закон про засоби масової інформації. Буквально днями був ухвалений і підписаний закон «Про захист персональних даних», на основі якого журналістське розслідування, яке не має згоди фігуранта даної справи, не може бути опубліковане. А це стосується політиків, чиновників, бізнесменів. Всіх публічних персон. Там передбачені достатньо жорсткі санкції. І цим закривається ще один шлях вільного доступу до інформації. Було звільнено багато журналістів, які боролися з проявами цензури. Найвідоміший приклад це Осман Пашаєв з телеканалу СТБ. Дуже жорстко контролюється інформація на телеканалах, особливо це стосується, звичайно, УТ1, куди прийшла українофобська команда. І зараз цей канал називають не Перший національний, а Перший денаціоналізований, адже керівники цієї компанії навіть не володіють державною мовою, і якби цей канал давав інформацію лише про владу, то було б півбіди, але він в ефір випускає антиукраїнські речі, шовіністичні і проросійські — а це вже абсолютно неприпустимо.
У Києві тепер помітна посилена присутність міліції. Всі ці бар’єри, яких понаставляли... Чи можна тут говорити про тупе копіювання російської системи?
Навіть не російської, а білоруської. Поки що не завжди б’ють, як у Білорусі. Але є такі зухвалі прояви, як-от під час промови Януковича, на яку прийшли пікетувальники. А їх оточив «Беркут», їх вивели і не дали можливість показати свій протест. Свобода зібрань зараз під великою загрозою. Міліція арештовує людей. Наприклад, днями була заарештована громадянська активістка з організації FEMEN. У FEMEN була акція «Вільні обійми». Вони ходили і обіймали людей і все це фотографували. А їх затримали на підставі, абсолютно незаконній, мовляв, чого вони ходять організованими групами. Тобто, фактично, як у радянський час, коли вже зібрання трьох людей вважалося небезпекою і антирадянським проявом. Уся свобода навіть мирних зібрань не під загрозою. Вона під забороною.
Чого тоді боїться влада? Важко мені уявити FEMEN як загрозу.
Загроза, безперечно, є. Як це не парадоксально. Вони просто виставляють владу смішною. А якщо влада смішна, вона не страшна. У влади просто патологічна фобія, яка стосується всіх тих Майданів, де вони вже раз програли і потерпіли від цього. І оцей останній підприємницький Майдан — там же розглядалися найжорсткіші сценарії. Як, наприклад, водометами їх усіх розігнати. І, в принципі, так і було. Вночі приїхали, їх побили, повикидали, знищили їхнє майно. Просто абсолютно неадекватне застосування сили. Зараз відбувається істерія навколо святкування Дня соборності 22 січня і ми вже чули заяви міністра внутрішніх справ Анатолія Могильова про те, що буде кровопролиття. Це знову ж таки прояв тієї параної. Вони намагаються всіляко відвернути участь громадян і придумують таку фантастику: люди, не ходіть, бо там буде литись кров. Це все йде від невпевненості. І, очевидно, вони розуміють, що коли реально почнуться справжні протести і вони переростуть у масові — зупинити їх без кровопролиття вони не зможуть. На жаль, на відміну від Кучми, ця влада не зупиниться перед кров’ю.
Вона спроможна застосувати силу?
Так. Якщо Кучма у 2004 році побоявся і не дав команди застосувати силу, то ми знаємо за розшифровками, що Янукович на засіданнях РадБезу застосування сили вимагав. Навіть було висунуто міліцейські частини, зупинені лише завдяки втручанню офіцерів розвідки і Служби безпеки, які почали погрожувати тим, що застосують силу у відповідь. Ця влада не зупиниться. Тобто, якщо питати, чи український Тянь Ань Мень можливий, то так, теоретично, він можливий.
А як оцінюєш прийняття досить ліберального закону про доступ до публічної інформації, який вніс депутат від БЮТ Андрій Шевченко?
Ну, він багато в чому нівелюється законом, про який я вже згадував. Ці два закони суперечать один одному. За законом про доступ до публічної інформації кожен громадянин може вимагати інформацію і протягом 5 днів повинен отримати відповідь на свої запити в будь-якому органі влади. Тобто, я можу написати в СБУ запит про свою підозру, що за мною ведеться стеження і прошу надати офіційну інформацію, чи це правда, чиє це розпорядження і таке інше... Або запитувати про використання бюджетних коштів. І орган повинен відповісти. Там жорсткі санкції прописані. А другий закон «Про захист персональних даних» тому суперечить. Якщо я попрошу показати мені декларацію прем’єра, бо я бачу, в якому він живе будинку, яким їздить автомобілем, а в декларації він написав, що заробив 50 тисяч гривень, тому мене цікавить, звідки він усе це має, то людина, якої це торкається, може сказати: «Ні, я не даю згоди на публікацію такої інформації». Влада, фактично, дуже хитро зробила. Тобто ліберальний закон — це для Європи, такий гарний сигнал. Але насправді все це буде знівельоване.
Якщо влада хоче залякати суспільство, щоб воно не виходило на протести, чи, на твою думку, це їй вдасться? В мене є один знайомий з Тернополя, який організовує мітинги в Києві під Адміністрацією президента, і він мені сказав, що, на його думку, Ющенко настільки знищив національну ідею, що тепер дуже важко мобілізувати людей національними закликами. Що ніби тепер людей можна мобілізувати лише економічними гаслами. Чи, на твою думку, існує нині в Україні такий протестний електорат, який все-таки буде виходити на вулиці і без грошей?
Це неправда. Останній підприємницький Майдан відбувся без грошей. Це все брехня. Звісно, фінансувалися харчі, намети, якийсь там обігрів, одяг. Все інше було на добровільній основі. Залякати їх теоретично можливо. Саме з цією метою викликають на допити більше 100 активістів податкового Майдану. Заведені вже десятки кримінальних справ на цих людей. Може бути небезпека в тому, що весь цей негатив перетече в інші форми. Тобто зараз люди ведуть запеклі дискусії в інтернеті і кажуть: так, я туди пішов би, я готовий протестувати, — але реально вони цього не робитимуть. Це раз. А друге — це небезпека того, що влада заганяє протести в підпілля, вона не дає легально реалізуватись. Все це може перелитись у партизанські форми протистояння. Тобто всі оці нищення пам’ятників... просто екстремізм. Усе це призведе до нових форм екстремізму. Чому в Росії таке відбулося? Тому що там немає можливості легально висловлювати протест. Люди ж знають. Тільки ти вийдеш на протест з антиурядовим гаслом, тут же будеш заарештований. Без альтернатив. Тебе обов’язково арештують. Якщо не сьогодні, знайдуть по відеозапису і все одно потім заарештують і щось присудять. Зараз ще немає атмосфери страху. Люди, звичайно, переживають, але переживають переважно через економічні негаразди. Що може наїхати податкова, залякати штрафами, можуть журналіста звільнити з роботи. Але сильних побоювань через свободу слова чи особисту небезпеку поки що немає. Це до того моменту, поки не буде реалізований план залякування фізичним тиском — такий план буцімто Банкова має. Нібито Адміністрація президента дала доручення СБУ реалізувати кампанію побиття або навіть вбити десять активних журналістів. А виглядати це має приблизно так. Служба безпеки починає працювати з фігурантами журналістських розслідувань. Наприклад, ось є якийсь там депутат чи бізнесмен, про якого написав Сергій Лещенко (а він має знаходитись у цьому списку), на нього виходить людина, яка йому каже: «Слухай, невже ти будеш терпіти? Не буде ж про тебе писати такий шмаркач. Треба з ним розібратися». І отак ця людина буде спонукати всіх цих фігурантів, пропонувати, що найме кримінальних злочинців за, скажімо, десять тисяч доларів, які реалізують побиття і можуть навіть вбити деяких відомих людей. І таким чином залякати. Звичайно, це все інформація нічим не підтверджена. Адміністрація президента не реагує на ці всі речі. Але згадаємо, що були дуже схожі арешти і обшуки Мустафи Наєма чи Віталія Сича, головного редактора «Корреспондента» напередодні Нового Року, коли їх обшукував «Беркут». Це все насправді не випадкові наїзди. Вони не наїжджають на якогось там журналіста, а на зірку. А інші будуть думати, якщо можна його, то мене тим паче.
А вони не дивляться на приклад Кучми і його досвід з Гонгадзе?
Ні. Вони не дивляться. Прийшли люди абсолютно непрофесійні. Багато в чому це політична шпана. І уявлення цих людей — це уявлення бізнесмена з Донецької області, який знає, що проти нього жоден журналіст не піде. Побоїться. А якщо хтось наважиться, то... був такий журналіст, якого забили на смерть, а по цій справі посадили якогось бомжа. Оце приклад того, як вони думають. Вони не думають, що це конкретно може колись стосуватись їх. Що когось з них можуть внести в чорний список і той вже нікуди в Європу чи в Америку не поїде. Вони взагалі про це не думають. Вони бачать проблему і вирішують її по-своєму. Вони навіть не намагаються домовитись. Попередня влада виходила на активістів через бізнесменів з пропозиціями на кшталт: «Слухай, тобі воно треба? Давай заплатимо тобі стільки і ти не будеш писати». Перед тим, як вбити Гонгадзе, наскільки я знаю, йому кілька разів пропонували гроші. По-доброму рекомендували. Причому не тупо, мовляв, ось тобі якісь гроші, а пропонували профінансувати інтернет-проект. Якщо ті намагалися домовитись, то ці не намагаються. Тут позиція дуже агресивна. Якщо ти не хочеш бути лояльним, тебе не спробують купити, а викинуть з роботи, наїдуть на бізнес, підпалять машину, що завгодно.
Тепер багато пишуть про т.зв. «Сім’ю».
Так. Вони тепер намагаються зробити те, що зробив Єльцин. Олігархи не розуміють, що за деякий час вони будуть першими жертвами. Їхні гроші вже не будуть потрібними. Янукович (Сім’я) буде через рік найбагатшою людиною в Україні. Фірташ і Ахметов будуть дитячими квіточками. Ще перед президентськими виборами розповідали такий анекдот: Янукович став президентом і Ахметов приходить до нього і каже: «Віктор Федорович, я зібрав гроші і хочу купити фабрику в Кіровограді». А Янукович йому каже: «Ти знаєш, Ринатік, обламайся, я нічого не продаю». Тобто все — вже його власність.
Тепер часто пишуть про таку персону, яка зовсім невідома в Європі — Юра Єнакієвський. Чи справді він має такий вплив, як говорять?
Так. Ця людина — це людина-гаманець Януковича. Це його бізнес-партнер. Він від імені Януковича творить «бєспрєдєл». Забирає бізнес у людей. Він практично контролює три сфери: повністю аграрно-промисловий ринок, половину вугільної галузі і портів. Це три сфери, які він поки що взяв. Емісари від нього їздять по всіх регіонах. Приклад із запорізьким губернатором Петровим, який не міг призначити чиновником жодної людини, якщо емісар від Юри Єнакієвського не дав на це добро. Це т.зв. інститут «смотрящого», який сидить в кожній області і часто цей «смотрящий» — не публічна персона. Вони, по суті, є тіньовими губернаторами.
Сірі губернатори?
Це паралельна структура влади, яка вже створена. Вона вже діє.
Ти казав, що Юра Єнакієвський контролює половину вугільної сфери.
Так, половину він, а половину — Ахметов.
Тобто, чи можна прогнозувати в середовищі людей, які підтримують чи підтримували сьогоднішню владу, тобто олігархів, якийсь конфлікт?
Він неминучий і він уже почався. Є правильні і неправильні олігархи. Правильні олігархи це — Фірташ, Юрій Єнакієвський, Хорошковський, а неправильні — Пінчук і Коломойський. Є і такі, які посередині, але вони теж скоро потраплять у немилість, а це Ахметов, Тарута. Оцих хлопців будуть знищувати через деякий час. Пінчука не можуть знищити через його надзвичайний авторитет на Заході і за ним є Кучма. Але Коломойського вже зараз конкретно мочать про всім напрямкам. Він уже вивіз свою родину, далеких своїх родичів і бізнес-партнерів — два літаки відлетіло в Швейцарію.
А чому Фірташ такий близький з владою?
Тому що це одна група. Хорошковський, Фірташ, Бойко, Льовочкін. Льовочкін прикриває Фірташа. В цьому секрет його успішності.
А які шанси в опозиції реально впливати на ці процеси?
Опозицію виганяють в радикалізм, в маргінес. А мрія влади, кажуть, така, аби в наступний президентський бій у другий тур вийшов Янукович і Тягнибок. Поки що це фантастичний сценарій. Для цього потрібно інших опозиціонерів або посадити, або приручити. Ручні опозиціонери це, наприклад, Яценюк. А Тимошенко їм доведеться або виперти за кордон (а вона саме не поїде), або посадити, або знищити фізично, бо іншим чином збити її з курсу ніяк не виходить. Опозиція дуже слабка в організаційному плані. Її відрізали від медіа. Вони не мають можливості фактично висловлюватись. Тимошенко зробила стратегічну помилку. Починаючи з 2007 року, їй я і інші радники казали: створюйте свої ЗМІ, купуйте телеканали. А гроші на це були. Вона цього не зробила. І зараз пожинає свої плоди. А друга проблема нині це, звичайно, брак фінансів. Спонсори відвернулись, а свої гроші, які в неї і Турчинова є, вони витрачати не готові. І не йдеться про гроші, аби платити людям виходити на мітинги, а про гроші, аби підтримувати партійну структуру, оплачувати (а в нас вони платні) виходи на телебачення і інші ЗМІ. На це потрібні кошти. Це мільйонні бюджети, але це не фантастичні суми. Там потрібно витратити хоча б 5 мільйонів доларів на рік. Це не супер велика сума, але вони цього не роблять.
Мені так здається, що суспільство вже втомлене не лише від влади, але також від опозиції. Важко мобілізувати людей, чого тоді очікувати?
Справа в тому, що все це може набути радикальних форм. Нищення радянських пам’яток — це лише початок. Я думаю, що не за горами спонтанні атаки на найбільш одіозних представників режиму (не буду називати прізвища, але неважко здогадатися, хто у Партії регіонів найбільше захищає російські інтереси, взяти хоча б Табачника, Колесниченка). Саме проти них можуть бути використані абсолютно спонтанні силові заходи аж до фізичного знищення.
Я нещодавно оглядав виступи свободівців по телебаченню, і в мене таке враження, що «Свобода» — це творення контрольованої кризи.
Ну, рейтинги «Свободи» на Західній Україні почали падати і їх треба було підняти. З другого боку, треба знову розсварити Схід і Захід, оскільки протиріччя почали зникати, як це показав новий податковий Майдан. Отже, потрібно було знову шукати якісь болючі теми, які розсварять різні регіони. Однак люди цим усім уже втомлені, тому думаю, що власне ці болючі теми вже не будуть так спрацьовувати.
А чого найближчим часом можемо очікувати в українській політиці? Що з виборами?
Виборів не буде. Будуть внесені зміни в Конституцію. Триста голосів зберуть, причому проголосують навіть члени фракції БЮТ. Ті, хто розуміють, що вони вже не потраплять до Верховної Ради. Кажуть, що вибори відбудуться у жовтні 2012 року. Буде продовжена кампанія брутального тиску, залякування журналістів, активістів, опозиціонерів і нові арешти будуть обов’язково. Загалом рівень свобод ще більше обмежиться.
З другого боку, влада йде на дуже непопулярні речі в економіці. Тобто вона буде втрачати підтримку.
Буде.
То логічно було б зробити вибори вже зараз.
Це логічно, але проти цього виступають основні спонсори. Клюєв, Ахметов. Вони розуміють, якщо зараз буде зміна, їм не дадуть завести своїх людей у списки. Що Льовочкін сам сформує списки, розставить по округах кандидатів і вони все втратять. Якщо зараз у Ахметова у Верховній Раді десь 60 людей, то залишиться чоловік 5-10, бо Льовочкін понапихає своїх.
А за рахунок чого вони будуть рекомпенсувати свої електоральні втрати на виборах у 2012 році?
Я думаю, що будуть розраховувати на мажоритарників і просто купувати голоси. Банальна купівля голосів, корупція виборців, залякування і зняття опозиційних кандидатів з виборів, тобто обмежити, дати умовний термін або посадити, як Луценка, і провести мажоритарників, які будуть нібито незалежні. Тобто силовий тиск, адмінресурс, технології.
А що робити пересічному громадянину, який не погоджується з цією владою?
Варіанти два. Або, як в радянський час, іти в кухонну опозицію, або емігрувати.
Не дуже оптимістично.
На жаль.
