УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Український журнал - 1/2011

Лісабонський момент істини для України

(Скачати весь номер: 1/2011 [PDF, 2.4 Mb])

Михайло Самусь, Прага

 

Саміт НАТО в Лісабоні показав, як відтепер буде позаблокову Україну сприймати Захід, який вже для себе вирішив, що з Росією домовитися легше і вигідніше.

 

Зближення Росії з НАТО розпочалося доволі несподівано. Навіть те, що з Кремля почали надходити повідомлення про можливість союзницьких відносин з Альянсом, сприймалося більшістю спостерігачів черговим інформаційним кренделем Москви. Але коли прокремлівський Інститут сучасного розвитку, очолюваний Ігорем Юргенсом і під патронатом самого Дмитра Медвєдєва, повідомив про підготовку закритої доповіді «Перспективи розвитку відносин Росії та НАТО» і організував «потрібні витоки» з нього, стало зрозуміло, що російське керівництво дійсно щось задумало.

 

Російська модернізація для НАТО

Експерти та аналітики заходились завзято обговорювати ті деталі доповіді, які стали відомі широкому загалу. Головне, що викликало інтерес — пропозиція розглянути всі можливі шляхи для налагодження нових партнерських, а може й союзницьких відносин Росії з НАТО аж до повної інтеграції. У доповіді стверджувалося, що Росія може вивчити кілька можливих варіантів зближення з Альянсом. Мова йде про створення спільного координаційного органу з НАТО, або формування відносин «рівний з рівним», або ж вступ на загальних засадах.

Звісно, що два останні варіанти є досить малоймовірними. Більш того, як правило, сама теза вступу Росії до НАТО, висловлена російською стороною, завжди носить явний саркастичний відтінок. А ось переформатування Ради Росія–НАТО, з виведенням її на новий рівень в структурі Альянсу та наданням їй нових функцій, виглядає досить реальним. До речі, такий рух назустріч точно реагує на новий підхід до «партнерських» та «союзницьких» відносин, відображений у новій Стратегічній концепції НАТО.

У доповіді Інституту сучасного розвитку стверджувалося, що перші кроки зближення Росії та НАТО полягатимуть у практичному наповненню сентенцій щодо участі Росії у ключових для Заходу проектах у безпековій сфері. Мова йде про узгоджені дії щодо ситуації довкола Ірану, безпосередню участь Росії у створенні глобальної системи ПРО, а також практичну співпрацю в Афганістані. Незалежні російські експерти кажуть, що ідея зближення РФ з НАТО чудово лягає в загальну концепцію Медвєдєва під назвою «модернізація Росії». Спрощено це виглядає так: «модернізація Росії» потребує нових технологій — технології можна взяти на Заході — для цього треба кардинально змінити взаємини зі США та НАТО.

 

Лісабонський бенефіс Медвєдєва

Як і передбачали аналітики, у Лісабоні НАТО і Росія зробили рішучий крок назустріч. І незважаючи на те, що залишаються кардинальні розбіжності в питанні Грузії, Південної Осетії і Абхазії, по всіх інших напрямках прогрес очевидний.

По-перше, на саміті Альянсу було дано старт переформатуванню Ради Росія–НАТО (РРН). Саме ця структура має стати майданчиком для подальшої координації і узгодження спільних дій в усіх сферах співробітництва. «Всі ми згодні з тим, що на благо держав членів РРН — далекоглядна і транспарентна політика, націлена на зміцнення безпеки і стабільності на євроатлантичному просторі, в тому числі через залучення існуючих інститутів та інструментів», — йдеться в спільній заяві за підсумками засідання РРН. Особливо цікавою тут виглядає фраза «через залучення існуючих інститутів та інструментів» — прямий натяк на ідею Медвєдєва про нову архітектуру безпеки в Європі, вірніше, про відмову від неї. І хоча важко припустити, що Росія дійсно відмовиться від ідеї нової архітектури європейської безпеки, яка є «візитною карткою» Медвєдєва на міжнародній арені, проте сам факт «забудькуватості» росіян під час саміту говорить багато про що.

Не менш важливою видається й зафіксована в документі рішуча підтримка сторонами «відновлення життєздатності та модернізації режиму контролю над звичайними озброєннями в Європі». Якщо сторони дійсно наважаться повернутися у формат Договору про звичайні збройні сили в Європі і почати трансформувати його до реалій сьогоднішнього дня, це буде хорошим базисом формування нових відносин між НАТО і РФ.

Серед результатів засідання РРН можна згадати також підписання першого в історії Огляду спільних викликів безпеки ХХІ століття. А також поглиблення співпраці в Афганістані — зокрема, розширення транзиту нелегальних вантажів до Афганістану через російську територію та активізацію зусиль з підготовки афганських силовиків для боротьби з афганським наркотрафіком.

Найбільш очікуваним і важливим став прорив у відносинах між РФ і НАТО у сфері протиракетної оборони. Якщо згадати, що зовсім недавно питання ПРО було, мабуть, найгострішим у відносинах Росії і США (а заодно і НАТО), а розміщення елементів ПРО США в Центральній Європі розглядалися Москвою як пряма загроза безпеці Росії, то запрошення росіян до створення колективної системи ПРО виглядає революційним. «Ми доручили Раді розробити всеосяжний спільний аналіз майбутніх рамкових умов співробітництва у галузі протиракетної оборони. Прогрес у роботі над цим аналізом буде розглянуто на зустрічі міністрів оборони країн-членів РРН у червні 2011 року», — повідомляється в спільній заяві РРН за підсумками Лісабонського саміту.

Щоправда, поки залишається ще цілий ряд запитань щодо подальшої співпраці Москви і Брюсселя зі створення спільної протиракетної парасольки. Сторони навіть по-різному називають майбутню систему. Медвєдєв висловлювався за створення «євроПРО», а в офіційних документах Альянсу вона називається «ПРО НАТО».

Натомість, абсолютно зрозуміло, що Москва налаштована на рівноправне партнерство, а не на поглинання російської системи. «Що стосується євроПРО, то самі європейці ще остаточно не розуміють, як це може виглядати. У цьому повинні розібратися і вони, і ми. Однак наша участь може бути тільки партнерською. Ніякої іншої участі, що називається, для меблів, для вигляду, бути не може. Або ми повноцінно беремо участь, обмінюємося інформацією, відповідаємо за вирішення тих чи інших проблем, або ми не беремо участь взагалі. Але якщо ми не беремо участь взагалі, то, зі зрозумілих причин, змушені будемо захищатися», — досить фігурально висловився президент Росії на саміті.

Російські ЗМІ, з посиланням на дипломатичні джерела, повідомили, що на сьогоднішній день мова не йде про інтеграцію чи спільне функціонування систем ПРО РФ і НАТО. Суть концепції, яка обговорюється сторонами, полягає у створенні єдиного периметра протиракетної безпеки з елементами протиракетної та протиповітряної оборони. Преса цитує високопоставленого російського дипломата, який стверджує, що в рамках цієї концепції Москва зобов’язується збивати ракети, які можуть бути випущені в напрямку Європи через територію Росії або через сектор, відповідальність за який вона візьме за домовленістю. Аналогічним чином і в НАТО повинні будуть взяти на себе зобов’язання захищати Росію зі своїх секторів. При цьому підконтрольні сектори можуть перетинатися і виходити за рамки державних кордонів. На даному етапі це дозволить максимально ефективно використовувати вже існуючі елементи ПРО. До того ж, і Росія, і НАТО за такої побудови системи можуть бути впевненими, що не загрожують один одному, чого досі побоювалася Москва.

 

Поза самітом, на узбіччі

Досить незвично виглядали ці майже дружні події в Лісабоні без України. Протягом останнього десятиріччя Україна завжди була активним суб’єктом загальноєвропейських процесів у сфері безпеки. Цього разу все було по-іншому. Росія і НАТО почали зближуватися, а Україна залишилася на місці. З геополітичної точки зору тут все гранично ясно: Україна остаточно перетворилася на об’єкт європейської політики і її доля вирішується «великими» сусідами. Іншими словами, НАТО і Росія про все домовляться один з одним. А Україні просто повідомлять, в яких межах і за якими принципами вона буде існувати. Що цікаво, Україна добровільно зголосилася на цю роль «сліпого кошеняти», оголосивши себе «поза блоками».

Хоча Європа також приклала руку в цьому виштовхуванні України на геополітичне узбіччя. Спочатку було рішення Бухарестського саміту НАТО 2008 р., яке відштовхнуло Україну від процесу підготовки до членства в Альянсі. Далі слідували звичні розмови про неприпустимість існування «сфер впливу» в Європі.

Що маємо в результаті? Давня російська мрія про повернення пострадянського простору під своє крильце, здається, стає реальністю. Можна бути впевненим, що зближення НАТО і Росії в питаннях ПРО і Афганістану на практиці проявиться в легалізації російської присутності на території колишнього СРСР. Майже напевно, під приводом сприяння стабілізації обстановки в Афганістані, Росія скоро зможе зміцнити свою присутність у пострадянських країнах Центральної Азії.

Створення системи ПРО також відкриває непогані перспективи для Росії. Останні п’ять років РФ методично намагалась створити нові радіолокаційні станції на своїй території, які б дублювали українські радари в Мукачево та Севастополі. І хоча російська станція в Армавірі до цих пір на бойове чергування не стала, офіційно Росія заявляла, що українські РЛС їй не потрібні. Зараз ситуація може змінитися.

Перебуваючи з візитом у Москві напередодні Лісабонського саміту, генсек НАТО Андерс Фог Расмуссен сказав, що Україна може взяти участь у колективній системі ПРО. «Я говорив про співпрацю з Росією, але мені здається, що це запрошення має бути відкритим для наших євроатлантичних партнерів. Тобто, це теж запрошення і для України, якщо Україна того побажає, ми не виключаємо такої можливості», — заявив Расмуссен. Але ці слова, сказані на московській прес-конференції, лише підкреслили «вторинність» української позиції. Виглядає так, ніби НАТО і РФ все вирішать самі, а Україна, якщо побажає, зможе взяти участь у цій справі на певних умовах. І ці умови, швидше за все, вже відомі. Враховуючи те, що США вже кілька разів натякали Україні, що не будуть включати позаблокову країну у власну систему ПРО, залишається лише один варіант. Україні доведеться повернутися зі своїми станціями в російську систему попередження про ракетний напад. І вже разом із Росією включатися в глобальну систему ПРО.

 

Українські потенціали для глобальної ПРО

Між тим, Україна все ще зберігає неабиякі можливості у сфері ПРО. У всякому разі, потенційні. США вже вивчали придатність України до участі у системі протиракетної оборони за часів президента Дж.Буша. У березні 2007 року спеціальна група американських експертів на чолі з директором Агенції з ПРО генерал-лейтенантом Генрі Оберінгом провела з керівництвом України ряд переговорів. Офіційно повідомлялося, що делегація США прибула, щоб пояснити особливості розміщення елементів ПРО США в Чехії та Польщі. Хоча незалежні експерти стверджували, що сторони могли обговорювати перспективи використання українського потенціалу у майбутній системі ПРО «за версією Дж.Буша».

Це припущення підтвердилося вже у жовтні 2009 р., коли Барак Обама відкоригував плани щодо розгортання елементів ПРО США у Європі. Тоді заступник міністра оборони США Александер Вершбоу заявив, що він «додав Україну до списку можливих майданчиків для розміщення радарів раннього попередження про ракетні пуски». Вершбоу повідомив, що українські офіційні особи нібито виявили зацікавленість в подібній участі. А Посол України в США Олег Шамшур підтвердив, що «це питання — у стані робочого обговорення, це досить початкова фаза». Подальша доля цих переговорів невідома. Хоча Україна дійсно має можливість суттєво зміцнити глобальну систему ПРО.

По-перше, в інтересах колективної системи ПРО можливо використати радіолокаційну станцію в Севастополі (станція в Мукачево, очевидно, не буде корисною, оскільки вона спрямована на Західну Європу). По-друге, низка українських підприємств може долучитися до створення різних компонентів системи ПРО. По-третє, для відпрацювання ефективності глобальної системи ПРО як мішені можна використати ракетоносії, розроблені Україною. А запускати їх можна з плавучої платформи «Sea Launch».

А також, зберігає свою актуальність і проект щодо створення на основі недобудованого ракетного крейсера «Україна» протиракетної платформи, яку можливо розмістити в Чорному морі. Участь Росії у створенні колективної системи ПРО разом із НАТО лише підвищує шанси цього проекту.

Експерти з київського Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння вважають, що існує унікальна можливість для вирішення проблеми розміщення морської протиракетної платформи в Чорному морі з залученням можливостей США, Європи, України та Росії. Мова йде про використання в рамках комплексної системи ПРО недобудованого ракетного крейсера «Україна», який вже понад 20 років знаходиться на Миколаївському заводі імені 61-го Комунара. Ракетний крейсер, який за радянських часів класифікувався як «вбивця авіаносців», зараз не потрібен ні Україні, ні жодному іншому флоту через свою явну специфікацію для потреб «холодної війни». Тому пропонується створити на основі крейсера «Україна» корабель ПРО з міжнародним екіпажем. До речі, крейсер «Україна» — корабель чорноморської держави, для якого не існує обмежень відповідно до конвенції Монтре.

Основна ідея полягає в наступному. Крейсер «Україна», як морська платформа водотоннажністю близько 11000 тонн, уже практично побудований. Але на ньому відсутні або недоукомплектовані найважливіші системи озброєння. Пропонується корабель перепроектувати, а замість штатного озброєння розмістити американський протиракетний комплекс «Aegis». Ця система є адаптованою до умов розміщення на кораблях. У перспективі (до 2014 року) система зможе з високою ймовірністю знищувати не тільки балістичні ракети середньої дальності на дистанції до 500 кілометрів, але й низькоорбітальні (висота польоту понад 250-300 кілометрів) космічні апарати.

Звичайно, ідея переобладнання крейсера «Україна» на корабель ПРО має технічні проблеми. Це, наприклад, забезпечення системи «Aegis» нестандартним для цього типу кораблів електроживленням, узгодження вітчизняних і західних систем у єдиний комплекс, електромагнітна несумісність систем різного покоління. Але зусиллями кількох країн (насамперед України, США, Росії, а також, можливо, Франції, Німеччини, Нідерландів) ці труднощі можна подолати.

Реалізація такого проекту принесе виключно позитиви Україні. По-перше, буде вирішена багаторічна проблема добудови ракетного крейсера «Україна» (до речі, лише за перебування корабля на заводі імені 61-го Комунара Міністерство оборони України щорічно виплачує 5 мільйонів гривень). По-друге, Україна на практиці підтвердить належність до євроатлантичного безпекового простору і пред’явить чудовий контраргумент скептикам в Європі. По-третє — цей проект може стати своєрідним початком спільної роботи США, Європи та Росії над створенням глобальної системи ПРО. І Україна стане в цьому проекті однією з ключових фігур. Також, безсумнівно, вітчизняний ОПК отримає новий поштовх у розвитку — через отримання передових технологій із Заходу.

Український журнал