Український журнал - 3/2011

ВО «Свобода» — «темна конячка» українського націоналізму

Текст: Валерій Майданюк, Львів

Після тогорічних місцевих виборів, що відбулися 31 жовтня, у великій український політиці з’явилася нова політична сила — яскраве націоналістичне ВО «Свобода». Ця партія була відома українцям і раніше, не в останню чергу завдяки дещо радикальним деклараціям своїх лідерів, проте після цілковитої перемоги ВО «Свобода» у трьох західноукраїнських областях, де партія зайняла домінуючі позиції та сформувала коаліції більшості, про партію Олега Тягнибока стали говорити з повагою та побоюваннями, а практично всі соціологічні контори та політологи передбачають проходження «свободівців» до парламенту з 5-6 % електоральної підтримки.  

Такий відсоток голосів виборців для політичної партії в Україні є достатньо високим, адже крім можливості впливати на формування коаліцій (яких у нас чомусь завжди дві, і які зажди шукають третю партію, що переважить своїми кількома відсотками політичні терези), парламентська фракція дає можливість участі у вирішенні багатьох важливих економічних питань, що дозволить здобути не лише політичну, але й фінансову вагу. 

Секрет успіху

Виникнувши на початку 90-х років, «Свобода» довго йшла до державного політичного олімпу, з кожними виборами поступово подвоюючи свій електоральний здобуток, і така тенденція продовжує зберігатися. Взявши на озброєння ідеї українського націоналізму, «свободівці» послідовно їх дотримувалися, не вступаючи в коаліції з іншими партіями і блоками заради можливості потрапити до парламенту. Секрет успіху ВО «Свобода» насамперед у постійній багаторічній пропаганді власної екзистенції, у популяризації іміджу «радикальної» націоналістичної партії з систематичним додаванням «скандальних націоналістичних» висловлювань харизматичних партійних лідерів, у втраті електоральної довіри «Нашої України», а також адміністративного владного тиску на Блок Юлії Тимошенко, який усунули від участі у виборах в деяких західних областях. Очевидний успіх та зростаючий вплив «Свободи» у багатьох викликає ряд запитань, сплеск емоцій, патріотичну ейфорію чи панічний страх. Всі почали говорити про О.Тягнибока, І.Фаріон, ідеологію партії, питання її фінансування, а деякі проросійськи орієнтовані громадяни навіть безпартійних українських націоналістів почали називати «тягнибоківцями». Діяльність та успішний злет «Свободи» викликає чимало запитань. Українцям стало цікаво: хто фінансує «Свободу»? чому «Свобода» допомагає Партії регіонів боротися з конкурентами? чи радикалізм, ксенофобія та антисемітизм «Свободи» не є лише показовим? ким виявиться ця партія, зайнявши чільні позиції в парламенті, комітетах та в областях? чи не повторить ця партія безславну долю «Нашої України» і чи не стане черговим «тушкованим» партійним проектом, що вигідно «пасеться на націоналістичному електоральному полі»?Ким і чим насправді є ВО «Свобода»? 

Варіант 1.

Східноукраїнські олігархічно-політичні клани на чолі з Донецьким угрупованням, застосовуючи мудре латинське гасло «Поділяй і владарюй», створили свою чи купили вже існуючу націоналістичну партію в Західній Україні. Профінансували її розкрутку, усунули конкурентів, зокрема заборонили реєстрацію для участі у виборах «Батьківщини» Ю.Тимошенко, допомогли прийти до влади на місцях, поділилися посадами в місцевих радах. «Свободівці» ж у відповідь намагаються особливо не поливати брудом Партію регіонів, використовуючи лише стандартні ярлики: «антинародна», «проросійська», «п’ята колона» — словом, нічого нового, нічого секретного й нічого особливо образливого: загальновідомі штампи самопіару і жодних конкретних звинувачень. Основне, щоб не згадували про розкрадання коштів, махінації з газом, зерном і металом, про безчинства щодо політичних опонентів (які, до речі, в ПР і «Свободи» спільні), а про УПА, Бандеру, мову і Росію — скільки завгодно. Про ПР «свободівці» говорять мало: ті, мовляв, «зрадники і все». Основний удар «Свобода» завжди спрямовувала на В.Ющенка, Ю.Тимошенко, А.Яценюка, їхніх соратників та політичні сили. Центральні телеканали (зокрема «Інтер») і видання, контрольовані близькими до Партії регіонів олігархами, щедро надають ефірний час та можливість піаритися в найдорожчих політичних шоу країни (участь в яких коштує десятки тисяч доларів) раніше невідомим широкій публіці «свободівцям»: юному Ю.Михальчишину, викладачці філології І.Фаріон та не надто оригінальному і не бозна як радикальному стоматологу за освітою Олегу Тягнибоку. Маючи надійний компромат на лідерів «своєї» націоналістичної партії, її ведуть у парламент, щоб мати, з одного боку, свою «деструктивну опозицію», а з іншого — надійного союзника, який завжди проголосує «як треба», виправдовуючись інтересами нації. Зручно було б також дискредитувати український націоналізм тягнибоківськими заявами про євреїв, та фаріонівськими «виховними бесідами» з дітьми, залякуючи електорат Сходу «западенськими неонацистами». На цьому ґрунті, нейтралізувавши Ю.Тимошенко кримінальним справами та усунувши С.Тігіпка і А.Яценюка, можна буде виводити О.Тягнибока в другий тур президентських виборів 2015 року. Тоді Янукович, який балотуватиметься вдруге на президентський пост, матиме зручного суперника: невеликий рейтинг та скандальний імідж «радикального націоналіста Тягнибока» змусить виборців зробити вибір між «двох зол», і кращим для виборців буде поміркований і спокійний Янукович, аніж «агресивний бандерівець Тягнибок». Подібну технологію вже використовували Леонід Кучма та Борис Єльцин з опонентами–комуністами, яких вони вивели в другий тур, щоб на їхньому тлі виглядати «меншим злом».«Ручна» і більш-менш впливова націоналістична партія може бути також козирем Януковича в діалогах з росіянами, яких він насправді боїться і з якими не хоче ділитися ласими шматками країни, що може повністю належати йому. Страх впливового українського націоналізму буде врівноважувати також відцентрові сепаратистські проросійські сили в Криму й на Донбасі, які останнім часом надто осміліли. Тож чутки про таємну співпрацю «свободівців» та «регіоналів» видаються досить логічними та змістовними, до того ж отримують підтвердження діями: спільні голосування «Свободи» і ПР в місцевих радах, розкрутка і піар «Свободи» за допомоги регіонівських олігархів, спільний зиск від усунення конкурентів, зокрема, Ю.Тимошенко (при повному мовчанні «Свободи»). 

Варіант 2.

«Свобода» здолала довгий і складний шлях від початку 90-х років до політичного визнання і лише через десяток років потрапила в органи місцевої влади, не вступаючи у сумнівні коаліції з олігархами. Вона не створена під вибори, як «Фронт Змін» чи «Сильна Україна», не піариться щоденно на всіх каналах, як колись штучно створенні кучмівськими політтехнологами невідомі раніше, але платоспроможні «Партія озимого покоління» чи «Жінки за Майбутнє» — яскраві приклади «відтягування голосів». «Свобода» постійно і систематично вела політичну агітацію та інформування громадян про існування, цілі та діяльність партії.У великих містах часто видно агітаційні намети «Свободи», де розповсюджуються газети, брошури й агітматеріали. Агітують за «Свободу» в наметах переважно літні люди та пенсіонери, які є ідейно підготовленими та внутрішньо переконаними у правильності політики націоналістичної партії. Людям цього воістину героїчного та багатостраждального покоління навіть не потрібно грошей за агітаційну діяльність — вони твердо переконані, що працюють для України. Це створює контраст у порівнянні з молодими студентами-агітаторами «Фронту змін», Партії регіонів чи «Сильної України», які часто не уявляють за яку партію вони стоять сьогодні в наметі, і чому за неї треба голосувати.ВО «Свобода» ні в кого не «відтягує» голоси — голоси українців не закріпленні довічно за жодним політиком, і не вина «Свободи», якщо хтось себе дискредитував та зганьбив перед виборцями. Всі звинувачення «Свободи» у відтягуванні голосів помаранчевих партій вигадані самими помаранчевими аутсайдерами, які не змогли консолідувати навколо себе виборців, безславно втратили владу, обманули народ лукавими обіцянками і, розваливши коаліцію та втративши залишки популярності, закидають «Свободі» вигадану співпрацю з регіоналами. Членом ВО «Свобода» не є жоден з відомих олігархів, на відміну від БЮТ і НУНС, ніхто з лідерів «Свободи» не катається на розкішних мерседесах (як деякі лідери Конгресу українських націоналістів), тож немає жодних підстав говорити про фінансування «Свободи» олігархами. 

Варіант 3.

ВО «Свобода» — самостійна політична сила, яка з зиском для себе, з далекоглядною перспективою використовує сприяння та боротьбу інших політично-олігархічних груп, ведучи свою політику та переслідуючи свої цілі. Інформаційна та фінансова підтримка олігархів значно сприяє розвитку партії, її виходу на вищий рівень, оскільки без великих грошей в українській політиці неможливо здобути популярність та підтримку населення, а тим більше — депутатські мандати.Природно, що за місце під сонцем треба боротися і, відповідно, треба розштовхувати конкурентів: тому «Свобода» активно критикувала й дискредитувала «Нашу Україну» і БЮТ, які, зрештою, самі винні у своїх безславних поразках. Тому «Свобода» мовчала, коли регіонали розвалили БЮТ на Львівщині і відмовили в участі у виборах «Батьківщині» Ю.Тимошенко — адже чужими руками було усунуто найбільшого суперника. Цей наскрізь корумпований блок, із проданими бізнесменам, аферистам та кримінальним авторитетам депутатськими місцями не лише втрачав довіру громадян, але й працював на тому самому «електоральному полі», що й «Свобода», тобто змагався за голоси тих самих патріотично налаштованих виборців. А після регіонівської розправи над БЮТ, «Свобода» стала домінуючою політичною силою на Західній Україні, формуючи однопартійні більшості в місцевих радах.  

Який варіант правильний?

На це питання скоро дасть відповідь сама «Свобода» своєю діяльністю у Львівській, Тернопільській та Івано-Франківській областях. Успішність задоволення потреб населення в контрольованих «Свободою» областях стане визначальним фактором для проходження партії О.Тягнибока до парламенту, натомість рік-два безрезультатної роботи партії в місцевих радах може поставити крапку в історії цієї політичної сили.Нині, наприклад, тернопільська «Свобода» в рамках звіту за перший місяць роботи команди мера-свободівця С.Надала може похвалитися тим, що вже виконала один з пунктів передвиборчої програми. А саме «запровадження публічності і відкритості міської влади», оскільки з першого дня роботи тривають онлайн-трансляції сесійних засідань у мережі Інтернет. Якщо ВО «Свобода», пройшовши в парламент, і далі забезпечуватиме прозорість та відкритість роботи Верховної Ради, уряду й президента, то на запитання, ким насправді є «Свобода», виборці матимуть чітку відповідь.