Український журнал - 3/2011

Ядерна загроза Європі

Текст: Юрій Федоров, Прага

Існує думка, що після краху Радянського Союзу воєнна загроза країнам ЄС і НАТО «зі сходу» зникла. Дійсно, сьогодні лише в страшному сні можуть привидітися російські танки, що входять до Праги чи штурмують Будапешт. Звичайні збройні сили Російської Федерації представляють загрозу лише для відносно невеликих держав, що знаходяться поблизу російських кордонів. Однак твердження, що російської військової загрози для Європи не існує, є надмірно оптимістичним. Наявна у Росії тактична ядерна зброя здатна перетворити Європейський континент на випалену пустелю впродовж декількох годин. 

Точних даних про те, скільки тактичних ядерних озброєнь має Росія, у вільному доступі не існує. Москва категорично відмовляється оприлюднити ці відомості. Тим не менше, західні і незалежні російські експерти сходяться на думці, що у Росії є приблизно 5500 тактичних ядерних боєприпасів, з яких близько 2000 є «оперативно розгорнутими», тобто можуть у найкоротший час бути доставлені у війська, а решта 3500 знаходяться в резерві.

Деякі сумніви викликають повідомлення про те, що в Росії знищено всю тактичну ядерну зброю наземного базування. Це справедливо у стосунку до артилерійських снарядів та ядерних мін, але, швидше за все, збережені або продукуються знову боєголовки для балістичних ракет невеликої дальності. Російські воєначальники, наприклад, відкрито заявляли, що нові ракети «Іскандер-М» призначені для стрільби як із звичайними, так і з ядерними бойовими частинами, а, отже, такі бойові частини повинні принаймні знаходиться на базах зберігання.

За логікою, значна частина, скажімо, половина російських тактичних ядерних озброєнь знаходиться на схід від Уралу для стримування Китаю. Тому проти Європи можуть призначатися 300–350 оперативно розгорнутих авіаційних бомб і ракет, що доставляються до цілі бомбардувальниками середньої дальності Ту-22М та фронтовими бомбардувальниками Су-24. Значну загрозу можуть представляти також кілька десятків — або більше — крилатих ракет морського базування «Гранат» (аналог американських «Томагавків») дальністю до 3000 кілометрів. Вони призначені для ураження цілей як у приморській зоні, так і на значній відстані від берега. Російський ядерний арсенал, націлений проти Європи, збільшується в результаті розгортання поблизу західного кордону Росії ракетних комплексів «Іскандер», особливо, якщо вони будуть оснащені випробуваною у 2007 році крилатою ракетою «Іскандер-К», дальність якої теоретично може бути доведена до 3000 кілометрів.

Іншими словами, якщо рахувати оперативно розгорнуті тактичні боєзаряди ВПС і КРМБ «Гранат», то в разі військового конфлікту з Європою Росія може використовувати для ураження наземних цілей 300–400 боєзарядів. Якщо ж взяти до уваги боєприпаси, що знаходяться в резерві, то на європейському театрі Росія може завдати приблизно півтори тисячі ядерних ударів, за припущення, що половина російського тактичного арсеналу призначена проти Китаю.

З боку НАТО в Європі знаходиться, за неофіційними даними, 60 французьких ракет ASMP «повітря–земля» з ядерними боєзарядами, а також 180 американських авіабомб B-61 різних модифікацій. У США знаходяться ще близько 300 американських ядерних авіабомб і боєголовок для КРМБ «Томагавк», які, судячи з повідомлень американської преси, повинні бути найближчими роками утилізовані. Відповідно, співвідношення тактичних ядерних сил в Європі становить приблизно 1:1,5 за оперативно розгорнутими боєприпасами, і 1:7 — за загальною кількістю тактичних ядерних боєзарядів. При цьому не враховуються ядерні боєголовки російських ракет ППО, глибинні бомби, торпеди і протикорабельні ракети морського базування. Справа, однак, не лише в дисбалансі між Росією і НАТО щодо тактичної ядерної зброї, хоча це й викликає занепокоєння в Європі. Більша тривога пов'язана з наполегливою відмовою Росії обговорювати питання контролю над тактичною ядерною зброєю і, особливо, перспектив його застосування у разі збройного конфлікту. 

Дипломатичний глухий кут

Починаючи з середини 1990-х років США і європейські держави все наполегливіше домагаються згоди Москви на переговори з тактичної ядерної зброї в Європі. Зокрема, резолюція американського Сенату про ратифікацію нового Договору про СНО, прийнята в грудні 2010 року, включає в себе звернення до Білого дому з вимогою добиватися переговорів з Росією про скорочення тактичної ядерної зброї. Резолюція залишає відкритим питання про те, що повинні робити США, якщо Росія відмовиться від таких переговорів, але, тим не менше, закладає передумови для виходу в цьому випадку США з нового Договору.

Москва, у свою чергу, відкидає саму ідею переговорів з тактичних ядерних озброєнь, повторюючи раз-по-раз свідомо неприйнятну для Заходу позицію. Попередньою умовою таких переговорів, заявляють російські військові та дипломати, є виведення американських тактичних ядерних боєприпасів з Європи і ліквідація всієї пов'язаної з ними інфраструктури.Останніми місяцями, після укладення нового Договору про СНО Кремль взагалі відмовляється обговорювати цю проблему. Виступаючи в грудні 2010 року в Державній Думі РФ і торкнувшись питання про тактичну ядерну зброю, Сергій Лавров вважав за доцільне підкреслити: «...наш абсолютний пріоритет полягає в тому, що спочатку треба виконати обговорюваний сьогодні договір, а далі серед наших пріоритетів буде завдання зрозуміти, як розвивається ситуація навколо протиракетної оборони, як вирішуються питання звичайних озброєнь в Європі і, звичайно ж, чи вдасться вирішити проблему запобігання виведенню зброї в космос». Іншими словами, міністр закордонних справ Росії, по-перше, відсунув початок можливих переговорів з тактичного ядерної зброї на сім-вісім років, а, по-друге, зумовив згоду на такі переговори прийняттям російських вимог щодо європейської ПРО, звичайних озброєнь та питань, пов'язаних з військовими космічними системами. 

Зброя поля бою

Зазвичай, таку позицію Москви пояснюють прогресуючою деградацією російських конвенційних збройних сил. Зокрема, начальник Генерального штабу Микола Макаров 10 грудня 2008 заявив: «Ми тактичну ядерну зброю розцінюємо як фактор стримування величезної кількості озброєння, яке знаходиться в країнах Європи». А заступник начальника Головного штабу російського ВМФ адмірал Олег Бурцев висловився ще відвертіше. «...За тактичною ядерною зброєю майбутнє, — заявив він у грудні 2009 року. — У тактичної ядерної зброї підвищується дальність, підвищується точність. Немає необхідності нести потужну бойову частину, можна перейти до малопотужних ядерних блоків, які можна встановити на існуючі зразки крилатих ракет». Це свідчення того, що тактична ядерна зброя сприймається російським військовим командуванням як зброя поля бою, що може бути використана в локальних конфліктах. В іншому випадку немає жодної необхідності перейматися зниженням потужності ядерного боєзаряду.

Зазвичай російські військові стверджують, що тактична ядерна зброя призначена для усунення дисбалансу між збройними силами Росії і НАТО. Однак декларативні заяви важать мало, або навіть вводять в оману. Важливою є практична підготовка до застосування ядерної зброї першими, відображена в розгортанні зброї, оперативних планах і навчаннях. Дійсно, навчання, особливо великі, завжди показують, до яких війн і в яких районах готуються війська відповідних держав. В іншому випадку вони не мають сенсу. Починаючи з 1999 року, російські збройні сили регулярно, раз на кілька років, проводять великомасштабні військові навчання в прибалтійській зоні. В більшості з них, у тому числі в навчаннях «Союзна безпека – 2004», «Щит союзу – 2006», «Захід – 2009» і «Ладога – 2009», відпрацьовувалися дії військ в умовах застосування тактичної ядерної зброї.

В лютому 2010 року головнокомандувач сухопутних військ РФ генерал-полковник Олександр Постніков повідомив, що хоча розгортання ракетних комплексів «Іскандер» під Калінінградом було припинено, в 2010 році вони будуть розміщені в районі Луги, поблизу західних кордонів Росії поруч з Естонією. А в грудні 2010 року командувач нещодавно створеного Західного військового округу генерал Аркадій Бахін з гордістю повідомив, що «Іскандери» стали на озброєння підлеглих йому військ. Показово, що дані комплекси першими з'явилися саме на західному кордоні Росії, хоча їх розгортання на Далекому Сході виглядало б набагато логічнішим.

Це підтверджує, що зроблені в жовтні 2009 року шокуючі заяви секретаря Ради безпеки РФ Миколи Патрушева щодо превентивного застосування Росією ядерної зброї в локальних конфліктах не були випадковими. Швидше за все, вони більш точно відображають плани російського військового командування, ніж офіційно затверджена воєнна доктрина. Іншими словами, у разі воєнного конфлікту між Росією та країнами НАТО, Москва готується першою застосовувати тактичну ядерну зброю. Навіть обмежене її застосування матиме катастрофічні наслідки. 

Продовження політики іншими засобами

Більшість європейських експертів вважає, що ймовірність збройного зіткнення Росії і НАТО наближається до нуля. Справді, військове протистояння Росії і НАТО може здатися фантастичним. Але питання в тому, як перспектива такого конфлікту співвідноситься з політичними установками і стратегічними інтересами Росії і НАТО. Війна, як стверджує класична й ніким не спростована формула Карла фон Клаузевіца, є продовження політики іншими, а саме насильницькими, засобами.

Російське військове і політичне керівництво постійно публічно висловлює заклопотаність можливістю збройного тиску на Росію з боку США та Європи. А раз так, відразу виникає запитання, заради яких політичних або економічних цілей правлячі кола держав НАТО можуть піти на ризик збройного протистояння з Росією чи нападу на неї, ризикуючи підставити свої країни під російський ядерний удар тактичної або стратегічної зброї. Якихось гарантій того, що перший ядерний удар у поєднанні з теоретично можливими системами ПРО може зі стовідсотковою надійністю виключити прорив кількох уцілілих російських боєголовок на територію країн НАТО, не може дати ніхто, ні зараз, ні в досяжному майбутньому. А навіть одна боєголовка потужністю кілька сотень кілотонн, не кажучи вже про боєзаряд мегатонного класу, завдасть США і Європі неприйнятний збиток.

Тому, лідери держав-членів НАТО можуть ризикувати долею своїх країн, готуючи напад на Росію, тільки, якщо для цього є винятково важливі екзистенційні причини. Проте пояснити, які це можуть бути причини, російські військові не в змозі. Частіше за все мова йде про те, що НАТО готове застосувати військову силу, щоб встановити контроль над російськими родовищами нафти і газу. Ця ідея, досить популярна не тільки у військовому середовищі, але і в російській еліті загалом, — типовий фантом параноїдальної свідомості. США не залежать від імпорту російських енергоресурсів. Залежність Європи від нафти і газу з Росії велика, але припускати, що європейці здатні розв'язати війну проти Росії навіть у випадку повного енергетичного бойкоту, можна тільки в стані білої гарячки. Та й сам такий бойкот вкрай малоймовірний. Росія не може навіть на відносно короткий час відмовитися від експорту нафти і газу, який забезпечує основні доходи країни у твердій валюті.

А перерва у поставках енергоресурсів до Європи обернеться припиненням поставок з Європи до Росії продовольства і медикаментів для населення, мерседесів для еліти, практично всієї високотехнологічної продукції, у тому числі подвійного призначення. Врешті припустити, що західні корпорації готуються експлуатувати російські вуглеводневі родовища після того, як країна в результаті війни буде перетворена на радіоактивну пустелю, можна лише надивившись низькоякісних політичних трилерів.

Інше російське пояснення полягає в тому, що Захід не любить Росію, заздрить їй і побоюється її відродження в якості великої держави. У цивілізованих країнах Росію, точніше нинішній російський бомонд, дійсно не люблять. І цілком заслужено: велика частина російської верхівки корумпована, погано освічена, має погано приховані злочинні схильності і тяжіє до репресивного авторитаризму. Але критичне ставлення до того чи іншого режиму аж ніяк не означає, що на Заході готові ризикувати своїм існуванням для того, щоб цей режим ліквідувати.

І — нарешті — ніхто не побоюється, що Росія відродиться як велика держава. Серйозно така перспектива просто не обговорюється, оскільки є суто гіпотетичною. На Заході  радше непокояться щодо можливого розпаду Росії, маючи на увазі долю російського ядерного арсеналу і здатність експортувати енергоресурси в необхідних Європі кількостях.Іншими словами, припущення про західну військову загрозу Росії не має під собою ніякої основи. Однак воно є вихідною точкою планування розвитку і застосування російських збройних сил. Це може бути пояснено двома причинами.

Один варіант полягає в тому, що російський військово-політичний істеблішмент схильний до параної, при чому не в переносному, а в медичному сенсі. Це само собі є джерелом загрози і для світу, і для Росії, оскільки тисячі ядерних боєзарядів знаходяться в руках людей, не здатних адекватно сприймати навколишній світ, страждаючи манією переслідування та галюцинаціями.

Існує ще один варіант. НАТО може, не бажаючи того, виявитися втягнутим у збройний конфлікт з Росією, викликаний вторгненням російських військ у суміжні з Росією держави. Під час російсько-грузинської війни у 2008 році, питання про військове втручання США розглядалось у Вашингтоні на найвищому рівні. Американське керівництво тоді утрималося від прямої участі в конфлікті, але направило військові кораблі в Чорне море, що призвело до припинення російського наступу на Тбілісі. Але ніхто не може гарантувати, що наступного разу вдасться уникнути ескалації конфлікту, особливо якщо об'єктом військового тиску стануть держави-члени НАТО. 

Сценарій конфлікту

До недавнього часу в якості об'єктів російського військового тиску називали Грузію, Україну та прибалтійські країни. Після укладення угоди про продовження перебування Чорноморського флоту в Севастополі, ймовірність російського вторгнення в Україну практично зникла. Ймовірними театрами конфлікту між Росією та НАТО є Балтійський регіон і Південний Кавказ. Можна припустити, що в російському Генеральному штабі готують плани військового вторгнення в Грузію чи прибалтійські країни (або жорсткого силового тиску на них) під приводом, наприклад, захисту російської етнічної меншини в Прибалтиці, чи забезпечення безпеки Олімпійських ігор в Сочі.

Мета потенційної російської військової операції в цих районах полягає в тому, щоб радикально послабити НАТО. Дійсно, воєнно-політична криза в південній Прибалтиці (і меншою мірою на Кавказі) поставить НАТО перед дилемою: або закрити очі на російську агресію проти Латвії, Литви чи Естонії і не виконати зобов‘язання за статтею 5 Вашингтонського договору, або піти на воєнне зіткнення з Росією яке, швидше за все, переросте в конфлікт з обмеженим застосуванням тактичної ядерної зброї.

Ухилившись від захисту Прибалтики, НАТО буде повністю дискредитовано як реальна воєнна та політична сила. А в разі ескалації збройного протистояння експедиційний корпус Альянсу може зазнати поразки. Дев'ять дивізій, призначених за планом Eagle Guardian для захисту Прибалтики, можуть просто не встигнути десантуватися та зайняти бойові позиції і опиняться під загрозою ударів тактичної ядерної зброї. Завдання російських збройних сил за такого сценарію полягає в тому, щоб не допустити масованого застосування американських високоточних озброєнь по військових об'єктах та центрах управління на території Росії. Для цього в нагоді стане ядерний паритет з США.

Іншими словами, суть російської позиції полягає в тому, щоб погрожуючи НАТО застосуванням тактичної ядерної зброї, змусити Альянс відступити, прийняти російські умови і тим самим довести безглуздість існування Організації Північно-Атлантичного Договору. Така лінія, при всій її одіозності, вписується в логіку російської політики, оскільки дискредитація і ослаблення НАТО є її довгостроковою стратегічною метою. Це дійсно призведе до кардинальної зміни співвідношення сил в східній частині Європи на користь Росії.

Адже не випадково начальник Генерального штабу РФ Микола Макаров не так давно оголосив, що разом з «класичними загрозами і викликами», що існували під час протистояння двох військово-політичних блоків і які «здебільшого залишилися», з'явилося багато інших. Зокрема, «серйозні питання», як він висловився, «пов'язані з регіоном Прибалтики». За його словами, «країни Балтії, Польща та Чехія до теперішнього часу наполегливо вимагають, щоб Росія була покарана за акт, коли вона була змушена втрутитися в події і захистити своїх співвітчизників (мається на увазі агресія проти Грузії — Ю.Ф.)». Наявність у начальника російського Генерального штабу «серйозних питань» до тих чи інших країн — погана ознака...