Український журнал - 3/2011
Принади ялтинського не-сезону
(Скачати весь номер: 3/2011 [PDF, 2.2 Mb])Текст: Олег Коцарев, Київ
Вишукуючи на території України різні не хрестоматійні, але пізнавальні для мандрівника куточки, я раптом зрозумів, що іноді й найбільш відвідувані міста країни, її «візитівки», насправді залишаються мало знаними, зостаються в полоні стереотипів. Мова про таке місто, як Ялта, серце курортного Півдня. Про Ялту знають усі, та чи багато хто може додати щось до викарбуваного на в’їзді до неї напису, котрий промовляє в тому дусі, що «зробімо Ялту найкращим курортом країни»?
У тому, що Ялта — не лише транспортний вузол і столиця Південного берегу Криму з його середземноморським цілющим кліматом, не тільки місце масової закупівлі кримського вина, і чи не єдине місто України, де справжні пальми ростуть просто на вулицях і в дворах, особливо ефектно переконатися, коли приїхати сюди не в сезон. Хоча для гостей «з материка» тут і на Різдво буде справжнісінький курортний сезон. Ще б пак — температура повітря запросто може піднятися до плюс п’ятнадцяти, у темному зимовому, весняному чи осінньому морі ідилічно купаються бабусі-моржі, а сонце з хмарами вимальовують на небі надзвичайно красиві химерії! Втім, весна вирізняється ще й шаленим цвітінням усіх можливих кримських дерев і кущів.
Отже, ялтинські вулиці не забиті людьми, як улітку, і їх можна спокійно оглянути. Якщо відійти від загальновідомої набережної вглиб, до вашої уваги — безліч зі смаком побудованих вілл і будинків у стилі модерн, або сецесії. Серед них і доволі скромні будівлі, оздоблені несподівано вишуканим майоліковим орнаментом, і пишніші пам’ятки, і навіть такий несподіваний комплекс, як палац Бухарського еміра. Свого часу цей дрібний центральноазійський монарх отримав у Ялті землю від російської імперської влади за сумлінну колаборацію і добровільне входження до Росії. А нині — непроста символіка! — тут санаторій російського-таки Чорноморського флоту. Режимний об’єкт, як на поняття «держави, що встає з колін», проте за десятку, а то й дешевше, сторож дозволить вам погуляти парком і пофотографувати якісну мавританську архітектуру колишнього палацу.
Цим палацом східний колорит майже вичерпується. У сучасній Ялті збереглося вкрай мало слідів кримських татар, над містом не височать мінарети, і самі представники депортованого народу повертаються сюди вкрай повільно, долаючи масу перешкод.
Зате тут можна подивитися неоготичний костел. Його не добудували через початок Першої світової війни. Нині в ньому і правиться служба, і відбуваються органні концерти. Неподалік набережної на малопомітній вуличці є і лютеранська кірха, зведена приблизно в тому ж стилі, але з простішим виконанням. І, звичайно, в Ялті є декілька російських православних церков, одна з яких, Івана Золотоуста, стоїть на пагорбі над морем, має в своїй архітектурі східні риси (до речі, її майже копія збудована в Черкаській області), а на цвинтарі за нею поховано українського поета і лікаря Степана Руданського.
Взагалі, літературних місць і пам’яток у Ялті чимало. Більшість із них пов’язані з, як каже четвертий президент, «українським поетом Чеховим», в тому числі й цікаві музеї.
Є у Ялті й музей Лесі Українки. У ньому співробітники володіють українською мовою (однак, у тих місцях Ялти, де нею не володіють, не варто побоюватись повсюдної українофобії — українську ялтинці сприймають переважно абсолютно нормально, тим паче будучи економічно залежними від туристів). Експозиція маленька, але мила. Правда, поряд із суто Лесиним культурним простором, у сусідній залі цілком упевнено може почуватися виставка вишиванок або бандур.
А взагалі, в своїх прогулянках можна не обмежуватися мальовничими вулицями Ялти, її музеями і набережними вузеньких гірських річок. До послуг кожного мандрівника — порівняно недалекий і зручний у не-сезон шлях до найрізноманітніших пам’яток Південного Криму — від найпівденнішої точки України миса Сарич аж до решток фортеці Алустон в Алушті.
