Український журнал - 4/2011
Про заслуги однієї людини
(Скачати весь номер: 4/2011 [PDF, 2.3 Mb])Максим Стріха, Київ
Останній рік був дуже тяжким для української освіти. Вперше Міністерство свідомо проводило діяльність, яка хіба що вкладається у схему планомірного нищення конкурентної переваги, яку Україна поки що має.
Перехід від іще нереалізованої 12-річної системи середньої освіти до 11-річної на практиці означатиме не лише те, що українські випускники шкіл виявляться менш конкурентоспроможними порівняно з європейськими однолітками, але також те, що Україна втягується у черговий, тривалий, болісний перехідний період. Адже всі підручники, підготовлені у минулі 10 років, виявилися практично викинутими на смітник. Зараз треба переглядати схему вивчення всіх дисциплін принаймні від 7 класу. Це річ надзвичайно дорога, пов’язана з вкладанням величезних коштів і зусиль, яка сама по собі загальмує ситуацію на тривалий час.
У сфері вищої освіти відбувалося послідовне згортання університетської автономії. Врешті ситуація з Донецьким університетом продемонструвала, що Україна просто не може розглядатися як серйозний партнер по входженню до європейського освітнього простору, оскільки у нас є певні речі, які декларуються, але не виконуються. Коли врешті-решт університет проголосував не так, як хотіло Міністерство, то лише наразився на терор і переслідування тих, хто наважилися кинути виклик Міністерству. Люди отримали урок, що в правовий спосіб вони нічого добитися не можуть.
І в минулому автономія університетів була обмежена, але не було випадків, щоб колективам викручували руки, як голосувати. Якщо вибори відбувалися, претендента, який переміг, не викидали з роботи. Тобто певних правил джентльменської поведінки дотримувалися. Зараз таких правил не існує.
На сьогоднішній день, на жаль, страх, який генетично сидить у людях, дуже багатьох змушує чекати і сподіватися, що їх ці проблеми оминуть, якщо вони добре поводитимуться.
Було завдано потужного удару науці. В результаті минулорічних «реформ» тема державної підтримки науки була абсолютно зруйнована. Зараз українські університети не мають шансів претендувати на місця у світових рейтингах, оскільки у Міністерстві немає структури, яка могла б серйозно займатися підтримкою української науки.
На додачу відбувається розхитування системи зовнішнього незалежного оцінювання, повернення корупції, вимивання української мови, зміна ідеологічних орієнтирів і багато інших подій.
Запропонований новою владою законопроект реформи вищої освіти не можна вважати реформою. Єдиною його ціллю є зміцнення адміністративного диктату Міністерства. І ще декілька очевидних корупційних схем. Скажімо те, що встановлюються формальні цифрові показники для університетів, академій, коледжів тощо. Відтак університетами можуть бути лише великі вищі навчальні заклади (ВНЗ), а не ті заклади, в яких проходить якісна підготовка. А величина ВНЗ залежатиме від державного замовлення. Зрозуміло, те, що роблять чиновники, буде способом, з одного боку, заробляти гроші, а з іншого — утримувати в покорі ті ж самі університети.
Україна мала різних міністрів — Таланчук, Згуровський, Кремень, Ніколаєнко, Вакарчук. Це були різні люди, вони представляли різні політичні сили, у них був різний background. Проте досі вони робили одну й ту ж справу, вибудовували систему української освіти, і робили це досить успішно — 18 місце в індексі світового розвитку ООН є тому свідченням. Очевидно, якщо Міністерство різко розвернулося на 180 градусів порівняно з тим, що робило досі — це персональна заслуга однієї людини, яка це Міністерство очолює, Дмитра Табачника. Насамперед треба поміняти міністра. Поки що виникають великі сумніви, чи президент готовий йти на такий крок.