Український журнал - 4/2011

Кучма – Гонгадзе: Привиди минулого, чи тіні майбутнього

(Скачати весь номер: 4/2011 [PDF, 2.3 Mb])

Текст: Петро Андрусечко, Познань

 

21 березня прозвучала інформація, що Генеральна Прокуратура України зацікавилась колишнім президентом Леонідом Кучмою у справі вбивства журналіста Георгія Гонгадзе. Через два дні, 23 березня Кучма вперше з’явився у Прокуратурі, де йому висунули звинувачення у «перевищенні влади, дачі незаконного розпорядження посадовим особам МВС, яке призвело до вбивства журналіста».

 

Офіційно справу порушили на підставі Статті 166 Пункту 3 Кримінального кодексу 1960 року, що діяв на момент скоєння злочину проти Гонгадзе. Ймовірно, Кучмі нічого не загрожує, оскільки строк давності за цією статтею складає 10 років і минув ще восени минулого року. Тим не менше із зрозумілих причин ця подія мала ефект інформаційної бомби. Вперше в історії незалежної України перед судом постане український президент. Безумовно, справа викликає чимало питань. Наприклад, чому справа Гонгадзе «виринула» саме тепер і кого може торкнутися справа, навіщо це потрібне владі і які наслідки для політичної системи України слід очікувати.

 

Політичний контекст

Смерть творця популярного сьогодні видання «Українська Правда» Георгія Гонгадзе у вересні 2000 року стала своєрідним символом авторитарних тенденцій режиму Леоніда Кучми. На той момент Кучма лише розпочав свою другу каденцію, вигравши президентські вибори у листопаді 1999 року і випередивши суперника, лідера комуністів Петра Симоненка.

Шлях Кучми до перемоги був непростий. У 1994 році, представивши програму реформ, він переміг у виборах над першим президентом Леонідом Кравчуком. І хоча більшість з реформ влада забула, у 1996 році Україна отримала Конституцію, провели монетарну реформу. З реформуванням економіки було складніше. Треба також пам’ятати про кризу 1997 року, яка спіткала Росію, що у свою чергу відбилося на Україні. Однак більш непокоїли негативні тенденції у політичній системі. З приходом до влади Кучми у владних коридорах створилася група на чолі з президентом, яка отримала назву «дніпропетровська сім’я» (кар’єра Кучми була пов’язана з Дніпропетровськом). Тоді ж з’явилися нові обличчя у владі. Наприклад, прем’єр Павло Лазаренко, пізніше арештований і засуджений у США. Тенденції входження бізнес-груп у велику політику унаочнилися під час парламентських виборів 1998 року. Саме тоді масово почали купувати або створювати політичні партії перед виборами. Тим самим на совісті у Кучми створення олігархічної системи в Україні. І до сьогоднішнього дня – це одна з головних проблем держави.

У 1999 році Кучма переміг, маючи надзвичайно слабку підтримку та потенційно сильних конкурентів. Перед виборами найбільш небезпечними опонентами для Кучми стали четверо політиків, які створили передвиборчий союз. До так званої Канівської четвірки увійшли: Олександр Ткаченко, Євген Марчук, Олександр Мороз, Володимир Олійник. Однак в останній момент, незважаючи на попередні домовленості щодо спільного кандидата від четвірки, Олександр Мороз відмовився підтримати кандидатуру Марчука. Власне ці два прізвища виявилися дуже важливими у справі Гонгадзе. Будучи генералом КДБ, саме Марчук провів трансформацію в СБУ. Без сумніву, він був добре поінформованим. Мороз, з яким Кучма і раніше мав непорозуміння, стане серед антикучмівської опозиції 2000 року. У кожному разі розпад Канівської четвірки дозволив Кучмі реалізувати сценарій, в якому лише він міг виступити як справжня альтернатива комуністичному реваншу. Сама виборча компанія була переповнена компроматами та провокаціями. Наприклад у кандидатку від прогресивних соціалістів Наталію Вітренко кинули гранату. В підсумку вибір був дуже обмежений, і тому більшість проголосувала проти Симоненка. Кучма виграв. Недавній опонент Євген Марчук прийняв з рук Кучми пропозицію очолити Раду Національної Безпеки та Оборони.

Друга каденція Кучми розпочинається з надіями на реформи. Президент висуває кандидатуру Віктора Ющенка на посаду прем’єра. Разом з ним в уряді з’являються Юлія Тимошенко та Юрій Єхануров. У закордонній політиці Кучма постійно декларує прозахідний вектор – інтеграцію з ЄС та НАТО. Однак ситуація змінилася разом з вибухом «касетного скандалу», безпосередньо пов’язаного зі смертю Гонгадзе. Внаслідок цього Кучма втрачає підтримку на Заході, взамін Росія протягає руку з новим президентом Путіним на чолі. Примітно, що раніше Кучма ніколи не зустрічався з представниками Кремля настільки часто, як з Путіном.

 

Гонгадзе

Георгій Гонгадзе – грузин по батьковій лінії, пов’язаний з Україною від 1989 року, коли він приїхав на навчання до Львова. Політичний активіст у Грузії. Журналіст, якому вдалося потрапити на грузинсько-абхазьку війну з метою зняти документальний фільм, натомість довелось відкласти камеру і взяти у руки зброю. Важко раненого, його евакуювали з Сухумі, і він повернувся на Україну. Він реалізує себе у різних журналістських проектах, щоб 17 квітня 2000 року запустити в Інтернеті проект свого життя – «Українську правду». Партнеркою у проекті стала нинішня головна редакторка видання – Олена Притула. Звідки Георгій Гонгадзе взяв перші гроші на реалізацію сайту? Не знала навіть Притула. В «УП» з’явилися статті про людей влади, в тому числі про Кучму, але також про Євгена Марчука. На той час доступ до Інтернету був доволі обмежений, і на початку 2000 року сторінку відвідували близько 3 тисяч людей. Лише «касетний скандал» викликав бурхливе зростання інтересу до видання (19 грудня 2000 року сайт «УП» відвідали вже 80 тисяч осіб).

Наприкінці червня 2000 року Гонгадзе виявив, що за ним стежать. Він записав номерний знак машини і звернувся до Генеральної Прокуратури. Виявилося, що машина зареєстрована на міліцію.

16 вересня 2000 року о 22.30 Гонгадзе вийшов з редакції і пропав. Родина та знайомі одразу сильно занепокоїлися. 2 листопада того ж року у лісі біля селища Тараща Київської області було знайдено обезголовлений труп. Одразу виникла підозра, що це тіло зниклого журналіста. Дружина та знайомі впізнали Гонгадзе. Мати заперечувала. Голови так і не знайшли, і до сьогодні немає остаточної експертизи. Тіло, знайдене у таращанському лісі, досі не поховане.

 

Мельниченко

„Розмова Кучми з Кравченком:

Кучма: Шоб я не забув, є такий Гонгадзе...

- Я щось прізвище таке чув.

Кучма: Ну, подонок, бля, высшей меры

- Гонгадзе. Він у нас уже десь проходив...

Кучма: - Га?

- Він проходив десь. Шукаємо.

Кучма: Значить, те що він пише весь час у якусь "Українську ж там правду" її в Інтернет шурує, розумієш. Ну хто його, фінансує хтось

- (нерозбірливо)

Кучма: А головне треба його я кажу запхать назад. Володя каже треба шоб чеченці його вкрали і вивезли його в Чечню на х... і викуп попросили”

 

Кучмагейт

Цей обмін словами між президентом Кучмою і тогочасним міністром внутрішніх справ Юрієм Кравченком був серед багатьох інших розмов на тзв. плівках Миколи Мельниченка. Саме їх оприлюднення спровокувало чи не найбільший скандал незалежної України, відомий також як Кучмагейт. Майор Микола Мельниченко був старшим офіцером безпеки головного управління Державної служби охорони України. Як стверджує майор, протягом двох років він записував розмови, що велися у кабінеті Леоніда Кучми. У листопаді 2000 року Мельниченко втікає до США, де у квітні 2001 року отримує політичний притулок. 28 листопада 2000 року, Олександр Мороз оприлюднює записи майора.

Плівки містять записи розмов Кучми, тодішніх міністра внутрішніх справ Кравченка, шефа СБУ Леоніда Деркача, генерального прокурора Михайло Потебенька та шефа адміністрації президента Володимира Литвина, які обговорюють «проблему» Гонгадзе. Президент Кучма одразу ствердив, що це фальшивка та провокація. Натомість кілька експертиз, проведених у Європі та США, підтвердили справжність голосу Леоніда Кучми. Однак, оскільки запис був ймовірно зроблений на цифровому диктофоні, неможливо встановити його автентичність або монтаж.

Касетний скандал, як його охрестили у медіапросторі, приніс величезні політичні наслідки. Проте слідство не поспішає з висновками. 27 лютого 2001 року Генеральна прокуратура України визнала факт смерті Георгія Гонгадзе і відкрила справу за статтею «Навмисне вбивство». Практично одразу ж після цього Деркача та Кравченко відправлено у відставку.

22 жовтня 2003 року новий Генеральний прокурор Святослав Піскун підписав ордер на арешт генерала міліції Олексія Пукача та оголосив, що розслідування наближається до завершення. Генерал Пукач, тодішній начальник Департаменту зовнішнього спостереження МВС України потрапив у поле зору прокуратури після того, як в ході розслідування з’ясувалося, що саме його відомство вело стеження за Георгієм Гонгадзе. Генерала затримали на його робочому місці та висунули звинувачення у зловживанні владою. Після цього відправили у відставку Генпрокурора Піскуна, а слідчу групу розформували. Самого ж Пукача у листопаді 2003 року звільнили з-під арешту. Генерал зник і до червня 2009 року перебував у міжнародному розшуку.

 

Суд і недоторканість?

Здавалося б, що після Помаранчевої революції справу швидко розяснять, адже новий президент Віктор Ющенко не раз підкреслював, що знайти вбивць Гонгадзе – «справа честі». Втім, справа наштовхувалась на величезний опір. Усе вказує на те, що Ющенко пообіцяв Кучмі недоторканість.

Безпосередніх виконавців знайшли через кілька років. 15 березня 2008 року Апеляційний суд міста Києва засудив звинувачуваних у вбивстві журналіста співробітників МВС Миколу Протасова до 13 років позбавлення волі. А Валерія Костенка і Олександра Поповича до 12 років. Найважливіший нерозв’язаний момент – хто стояв за вбивством і навіщо. 21 липня 2009 року Служба безпеки України знайшла генерала Пукача. І не за кордоном, а у селі Молочки Чуднівського району Житомирської області. Будучи безпосереднім виконавцем вбивства спільно з трьома подільниками, Пукач вказав місце вбивства, де слідство знайшло рештки черепа, що могли належати Гонгадзе. В ході слідчих дій Пукач признався, що виконував вбивство за наказом тогочасного міністра МВС Юрія Кравченка.

 

Хто, навіщо, наслідки

Але з Пукачем одна проблема – звинувачення на адресу Кравченка були вигідні багатьом. Адже сам екс-міністр вже нічого не міг ані підтвердити ані заперечити, оскільки 4 березня 2005 року його знайшли мертвим на власній дачі у Конча-Заспі  – того самого дня, коли він мав офіційно у Генпрокуратурі дати свідчення по справі Гонгадзе. Слідство прийшло до висновку, що смерть Кравченка була самогубством. Очевидно, це одне з найдивніших самовбивств в історії. Адже Кравченко двічі стріляв у свою голову! А у ЗМІ з’явилася інформацію, що другий постріл здійснили з пістолету іншого калібру. Було чимало інших «чорних плям» у смерті Кравченка, які криміналісти офіційно не зафіксували. Цікаво, що відомий професор судової медицини Микола Поліщук (колишній міністр охорони здоров’я України) у звіті про причини смерті Кравченка однозначно ствердив: фізично неможливо скоїти таке самогубство.

Кравченко не єдиний, чиїх показань у слідстві ніколи не буде. 22 липня 2003 року від інфаркту в одній з австрійських клінік помер генерал-полковник МВД Юрій Дагаєв. Практично одночасно у Центральному госпіталі МВС впав у кому генерал-полковник МВС Едуард Фере. Не приходячи до свідомості він помер 1 червня 2009 року. Дехто з оглядачів справи Гонгадзе вважає, що власне голоси цих генерал-полковників чути на плівках Мельниченка у розмові з Литвином. Обидва мали зустрітися з Пукачем у заміському ресторані у жовтні 2000 р.

27 вересня 2010 року помер Петро Опанасенко, перший заступник начальника Головного управління по оперативній роботі міліції Києва. Це він свого часу вів справу щодо стеження за Гонгадзе. І саме він викрив, що номери машини, яка слідувала за журналістом, зареєстровані за відділом столичної міліції, що займається стеженням за підозрюваними, і яким керував Олексій Пукач.

 

Чи дійсно Кучма був замовником?

На це немає прямих доказів ані на записах Мельниченка, ані в інших джерелах. Навпаки, на думку свідків, Кучма був занепокєний зникненням журналіста. Близький співробітник Кучми Володимир Горбулін вважає, що він не здатний на такий вчинок. Дехто звертав увагу, що вбивство журналіста може бути «здійснене» під плівки. В інтерв’ю 2008 року Горбулін підкреслює, що варто задуматися, кому вигідний скандал з Гонгадзе. «Касетний скандал» дійсно обеззброїв Леоніда Кучму. Далі була не стільки політика, скільки гра на виживання. Росія простягнула Л.Кучмі руку і він її прийняв», - казав Горбулін. Тим часом в оточенні Кучми зменшилася кількість прихильників прозахідного курсу. Кучмагейт призвів до обструкції президента у західних колах. Варто пам’ятати, що на плівках Мельниченка фігурує інший скандал, пов’язаний ніби з продажем Кольчуги (радарної системи), що виявилося неправдою.

Колишній шеф СБУ Леонід Деркач рішуче відкидає версію про участь чужих спецслужб у справі Гонгадзе та мельниченківських плівках. Однак на думку Деркача, підслухування кабінету Кучми «було добре спланованою і підготовленою операцією, в якій екс-охоронник грав далеко не головну роль». Горбулін погоджується з такою оцінкою і задається питанням, хто стояв за операцією? На його думку важко повірити, що управління охорони. «І доки відповідь на питання, хто дійсно є автором і виконавцем цієї операції, не буде знайдена, говорити про ефективність системи безпеки в країні передчасно».

Важливо знайти не лише замовників справи Гонгадзе, але й плівок Мельниченка. Якщо відкинути «зовнішні» фактор, серед потенційних ініціаторів згадували Євгена Марчука. З цією тезою виступив колишній офіцер ФСБ Алєксандр Литвиненко (той самий, що помер у Лондоні внаслідок отруєння плутонієм), посилаючись на розмови з Мельниченком. Цю ж думку висловили люди, пов’язані з російським олігархом Борисом Березовським. Версії вочевидь бракує доказів, а тому виникає питання: чи не йдеться про спосіб відволікти увагу? Не до кінця з’ясована роль самого Олександра Мороза та його мотиви.

 

Чому Янукович «здав» Кучму?

Серед «традиційних» потенційних винуватців поряд з Кучмою є Володимир Литвин. На думку майора Мельниченка, Литвин несе таку ж відповідальність, як і Леонід Данилович. «У справі Гонгадзе він використав Леоніда Даниловича». На думку майора, Литвин хотів здійснити переворот і очолити країну. Та й вдова міністра Кравченка переконана, що Кучма не міг бути серед замовників, це швидше Литвин відіграв ключову роль. Чи звинуватять теперішнього спікера парламенту? Скоро дізнаємося.

Цей неочікуваний поворот у справі Гонгадзе невідворотно наштовхує на думку: які мотиви нинішньої влади? Адже судова система підпорядкована Адміністрації президента. На думку багатьох спостерігачів, це спосіб відвернути увагу громадян від реальних проблем. Оскільки соціально-економічна ситуація погіршується. Ця справа мала би переконати і закордонних спостерігачів, що перед українською Фемідою усі рівні. Історія безпосередньо вдарила по Юлії Тимошенко, яка перебувала з візитом у Брюсселі. А тому можна сміливо припустити, що час вибрали не випадково.

І останнє, чому Янукович «здав» Кучму? Варто згадати, що після другого туру виборів у 2004 році між Януковичем і Кучмою відбувся конфлікт. Можливо, Віктор Федорович усе ще пам’ятає, як свого часу, замість підтримати його кандидатуру, Кучма погодився на переговори за круглим столом. Перед повтором другого туру Янукович критикував Кучму. Отже, йдеться про суто психологічний момент. І що найважливіше, як зізнається Мельниченко, на плівках немає нічого, що могло би заплямити самого Януковича. Це зрозуміло, оскільки лише у 2002 році його призначили на посаду прем’єра. І тут закладена наступна проблема. Янукович може скористатися справою Гонгадзе для зведення власних рахунків. Однак реально наблизитись до її розв’язання можливе лише за однієї умови. Розплутати клубок політично-бізнесових зв’язків, що стоять за системою, створеною у роки Кучми. Одним словом, усього того, що відбулося в українській політиці тоді, здалека від камер та софітів. Це надзвичайно важливе, адже до сьогоднішнього дня Україна, незважаючи на Помаранчеву революцію, не звільнилася від цього баласту.