Український журнал - 4/2011

«Геть від Болоньї!»

Текст: Роман Кабачій, редактор тижневика «Український тиждень», Київ 

Навіть з відставкою Дмитра Табачника з посади міністра освіти і науки чуда не станеться. Про європеїзацію українського освітнього процесу можна вже забути. 

Наприкінці березня прем’єр-міністр України Микола Азаров заявив, що не рятуватиме очільника Міністерства освіти Дмитра Табачника, якщо він «не виправить ситуацію в своїй галузі». «Якщо ти не можеш знайти спільної мови зі своїми людьми, бери шинель — іди додому», — додав прем’єр словами з відомої радянської пісні. Що малося на увазі під виправленням ситуації, важко сказати. Малі ставки зарплат, через які 10 тисяч вчителів вийшли протестувати 22 березня під Кабмін? Навряд: подейкують, що саме через незадоволення Табачником вчителям «дозволено» було помітингувати, причому наступного ж дня раптом знайшлися кошти підняти заробітну плату працівникам освіти на 20%. Це означає, що крісло під Табачником дійсно захиталося, і що він за більш ніж рік своєї діяльності запустив такі незворотні зміни, які продовжуватимуть свій розвиток і після його відставки. Про які саме зміни йдеться?

Економія на перевиданні усіх підручників для всіх класів

Якщо говорити про ланку середньої освіти, то це відмова від 12-річного циклу освіти, за що проголосувала минулого літа Верховна Рада з подачі Табачника. Нагадаю, 12-річний цикл є однією з умов приєднання до болонської системи освіти. Це означає повернення до пострадянського лекала, коли кожна школа може називати себе ліцеєм, гімназією, колегіумом, себто як тільки їй заманеться, незважаючи на ті рівні освіти, які вона, ця школа, пропонує. Також у середній школі запущено цілковито радянський механізм обирання мови навчання голосуванням батьків. Тобто у русифікованих містах на кшталт Одеси, Запоріжжя чи Донецька українські школи приречені (це окрім того, що на тій же Донеччині влада «допомагає» закривати школи з малою чисельністю учнів, причому завжди чомусь це школи з українською мовою викладання). І це, незважаючи на протести батьків і дітей, які у Донецьку (!) виходили на захист своїх шкіл. Відновлено такий предмет, як світова література (до цього вона називалася зарубіжна), одночасно з дозволом самій школі обирати обсяг російської літератури в цьому курсі. Те, що він буде набагато більшим, ніж пропонується програмою, можна не сумніватися — більшість вчителів зарубіжної літератури раніше викладали російську мову та літературу. Введено новий підручник з історії України для 5 класу (вивчається побіжно вся історія), звідки викинуто згадки про Помаранчеву революцію, бій під Крутами, зменшено кількість написаного про Голодомор і УПА. Оголошено про новий підручник з історії України для 11 класу (вивчається період з 1939 року по сьогодні), де також глорифікуватиметься роль радянських партизан, порівняно з УПА, у боротьбі з фашизмом і взагалі не буде згадуватись, що УПА боролася з радянським режимом. Також відновлено совковий термін Велика Вітчизняна війна замість вживання терміну Друга світова війна. Введено в обіг російськомовний порадник з історії України для вчителів (суто кремлівський винахід), у якому розписано, що і під яким соусом треба розповідати дітям: така собі економія на перевиданні усіх підручників для всіх класів.  

У вищих сферах освіти ситуація складніша, але тим цікавіша

На момент приходу Табачника в міністерство можна було говорити про всього лише три університети, де практикувалися європейські стандарти навчання — Києво-Могилянська академія, Львівський університет ім. Івана Франка та Український Католицький Університет у тому ж таки Львові. У решті вузів лише запущено механізм прийому студентів за зовнішнім тестуванням (матурою). Як тільки Табачник очолив міністерство, він заявив про змішану систему прийому до вузів — з поверненням значення оцінок у атестаті (крок до повернення корупції у школах та тих же університетах, де за певну суму можна було б «закрити очі» на невідповідний рівень підготовки абітурієнта). Також було заявлено, що університети можуть встановлювати «допоміжні» екзамени, якщо за зовнішнім тестуванням буде «важко визначитися». Тому не дивно, що під час «першої антитабачної кампанії» студентів, яка відбулася минулоріч навесні, більшість ректорів Центральної, Східної та Південної України підписали лист на підтримку нового міністра.  

Обшуки і побиття — і це можливо

Потім Табачник взявся за тих ректорів, які певним чином йому не догодили. Під претекстом «закінчення контракту» було звільнено багаторічного ректора Донецького національного університету Володимира Шевченка. Спроби призначити свою креатуру Петра Єгорова закінчилися скандалом: колектив університету обрав іншу людину на посаду очільника вузу. У квартирі Юрія Лисенка, якого обрано колективом, було зроблено обшук, поки він їздив у Київ на затвердження, якого так і не відбулося. Лисенко не добився справедливості: жорстоко було побито навіть його дружину. Причому, коли закінчився контракт у ректора Мукачівського університету Юрія Мигалини, який в усьому підтримував «старі нововведення» Табачника, його залишено у кріслі. Також Табачник звільнив ректора Одеського національного університету Валентина Сминтину та ректора Уманського педуніверситету Михайла Мартинюка (вуз відомий в регіоні своїми креативними експериментами). Причому, попри те, що виконуючим обов’язки призначається першого проректора, Табачник призначив на цю посаду проректора з наукової роботи Наталію Побірченко. Найбільш скандальним, на думку бюро журналістських розслідувань «Свідомо», виглядає звільнення ректора Вінницького політехнічного університету Бориса Мокіна. У червні 2010 року Мокін на всю країну оголосив, що заступник Табачника Євген Сулима вимагає в нього данину. Наступного дня міністр подзвонив вінницькому ректору, вибачився за дії підлеглого та призначив розслідування. Поки результат розслідування приховувався від журналістів, Мокін втратив крісло ректора. В історії ректорської війни чи не основна думка — це грошові відкати, які університети мають платити міністерству з платних послуг. Проте мало хто про це наважується говорити відкрито.  

Замість університетів — макдональди

Натомість якщо йдеться про міцніші горішки, у сенсі ідеологічного протистояння, то поки що Табачник не розпочинав атаку на один вуз — Львівський університет, ректором якого є його попередник Іван Вакарчук. Натомість щодо Українського Католицького Університету (УКУ) було відомо, що до ректора о. Бориса Ґудзяка приходила людина з СБУ, пропонуючи підписати папір, де отець ректор погоджувався би «попереджувати своїх студентів щодо неучасті в політичних акціях». Похід працівника спецслужби закінчився міжнародним скандалом, і поки що УКУ залишили в спокої. Чого не можна сказати про Могилянку. Основні закиди Табачника: скасувати обов’язковий вступний тест з англійської мови, скасувати підготовку програми Ph. D — як такої, яка не затверджена у міністерстві, зменшити кількість спеціальностей, де не вистачає викладачів. Через це все склалося враження, що Табачник хоче знівелювати НаУКМА до рівня «коледжу» (ректор УКУ о. Ґудзяк вважає натомість, що після табачниківської уніфікації університети перетворяться на «макдональди»: «Усі університети випускатимуть однакових студентів»). Студенти Могилянки кількаразово виходили на протест проти Табачника, проте нині, вочевидь, керівництво вузу знайшло якісь форми компромісу: третьою людиною в Могилянці після діючого президента Сергія Квіта та почесного президента В’ячеслава Брюховецького став до цього часу нікому не відомий виходець з Кіровограда, проректор з навчальної роботи Василь Ожоган. Він уже нібито заявив, що в Могилянці треба ввести спеціальність… російська мова та література. Все складається до того, що коли Янукович та його вірний прем’єр дозріють до відставки одіозного міністра освіти і науки, свою чорну справу для діючої влади він уже виконає, тож як легендарний мавр, може спокійно відійти.