Український журнал - 4/2011
Угорщина, яку потопило цунамі
(Скачати весь номер: 4/2011 [PDF, 2.3 Mb])Текст: Лубош Палата, редактор газети «Лідове новіни», Будапешт
Цієї весни про Угорщину прийнято говорити із застережними епітетами й осудом. На щастя для тамтешнього прем’єра Віктора Орбана, якому більше годилась би міжвоєнна функція регента, почалися заворушення в Тунісі та Єгипеті, стався землетрус в Японії, спалахнула війна в Лівії — і про Будапешт нині просто не говорять. На тлі радіоактивної хмари, цунамі та вибухів бомб проблеми малої демократичної країни в Центральній Європі просто не помітні. Навіть попри те, що саме ця країна нині головує в Євросоюзі. Можу поділитись власним досвідом: я провів у Будапешті вже п’ять днів, але до газети, що мене туди вислала, потрапила лише коротка згадка про те, що Угорщина не підтримує нальоти на Лівію, і жодного зі своїх винищувачів на Тріполі не посилатиме. До цього — вибачливі есемески від моїх колег зі словами «знаєш, крім Лівії та Японії до газети вже нічого не поміститься».
Мене, власне, це анітрішки не турбує — до Будапешта прийшла весна, і під час зустрічей з місцевими політиками, політологами, журналістами чи й просто з будапештськими друзями я не мушу дивитися на годинник. А ввечері, замість писати у поті чола якусь статтю, я лежу у теплій воді будапештських лазень, п’ю вино, дивлюся на зоряне небо і почуваюся пречудово. Бо життя, зрештою, — це не тільки робота.
Незацікавленість моєї та інших газет у тому, що діється в Угорщині, спричинена не тим, що там нічого не відбувається. Якби саме тоді не вибухали блоки атомної електростанції Фукусіма, то промова Віктора Орбана на березневому державному святі на честь угорської революції 1848 року потрапила б на перші сторінки газет та до головних новин європейських телеканалів. Бо коли прем’єр-міністр країни-очільника ЄС проголошує, що Брюссель для Угорщини є таким же ворогом, як і Відень у 1848 році (коли австрійці потопили в крові угорську революцію) та Москва у 1956 році (коли радянські танки розстріляли антикомуністичне повстання), то це щонайменше викликає шок. Однак Фукусіма вибухнула, і світові ЗМІ промову Орбана обійшли мовчанням. І я можу повірити заяві угорського заступника міністра закордонних справ Балінта Одора, який сказав, що «не зазначив жодної реакції на слова Орбана» від європейських колег.
За вибухами бомб у Лівії не чути також реакції на те, що Угорщина в нашвидкуруч написаній конституції Орбана скасовує в назві держави слово «республіка», тож Угорська Республіка відтепер називатиметься просто «Угорщина». Проурядові політологи називають це «косметичними» змінами, але без успіху: адже коли в такому вагомому документі, як конституція, з назви держави усувається слово «республіка» — це сприймається як загрозливий сигнал. Очевидно, так нам дають зрозуміти, що «республіка» — себто демократичний лад, вільні вибори й демократичні свободи — для Угорщини, члена Євросоюзу, не є пріоритетом.
Конституція, звичайно ж, не скасовує свобод та основних прав людини, хоча, наприклад, шлюб там однозначно визначається як «союз чоловіка і жінки», а на підставі «охорони життя від самого початку», скажімо, в Угорщині може бути заборонене штучне припинення вагітності. Найвагомішим, утім, є дух цієї конституції і те, що замість поняття «громадянин» у ній вживається поняття «народ», переважно в словосполученні «угорський народ». А в мадярському розумінні «угорський народ» сягає за межі сучасної держави, і конституція дає зрозуміти, що рахується з кількома мільйонами угорців у Румунії, Словаччині та Україні...
Йдеться, втім, не лише про конституцію. Як кажуть прихильники партії «Фідес» (і як визнають навіть їхні противники), те, що відбувається в Угорщині — це лише спроба «врятувати державу». Державу, що мало не збанкрутувала; державу, де поліція дозволяє марші місцевих неонацистів (так-так — неонацистів); державу, в якій злодійство поширено на всіх рівнях; державу, яка з найбагатшої та найнадійнішої країни Центральної Європи скотилася на саме дно. Державу, єдину в Центральній Європі, де одна партія отримала на демократичних виборах дві третини депутатських мандатів і конституційну більшість у парламенті.
Противники й прихильники місцевої влади не погоджуються з методами уряду, багато кроків якого (як-от медійний закон, що порушує свободу друку) були зайвими навіть на думку самих прихильників, а концентрація влади в руках Орбана дійсно нагадує російську «вертикаль влади» Путіна. Проте всі одностайно твердять, що коли Орбан не досягне успіхів, то Угорщину чекатиме не лише банкрутство, але й розпад та подальше зростання впливу неонацистів, які нині є третьою партією в парламенті.За вибухами бомб у Тріполі цього, може, й не чути, однак це — подзвін по Угорщині.
