УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Український журнал - 4/2011

Протиракетні лабіринти

(Скачати весь номер: 4/2011 [PDF, 2.3 Mb])

Михайло Самусь,Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння, Прага

 Формування нових стосунків між Росією та НАТО — перш за все у сфері протиракетної оборони — знову відбувається під акомпанемент повного нерозуміння майбутньої ролі України в цьому глобальному розкладі. 

Після минулорічного саміту НАТО в Лісабоні Росія і Альянс не припиняють переговорів з приводу облаштування глобальної системи протиракетної оборони. Потроху стало зрозуміло, що тієї єдності й прозорості у підходах, які можна було спостерігати під час саміту, між сторонами наразі немає. Хоча до червневої зустрічі Ради Росія–НАТО, де планується оголосити початок практичних кроків у створенні глобальної системи ПРО, ще є час, уже зараз зрозуміло, що обіцяного прориву у відносинах не буде.Генеральний секретар НАТО Андерс Фог Расмуссен уже кілька разів від початку цього року пояснив позицію Альянсу: НАТО й Росія розбудовують дві незалежні, але інформаційно скоординовані системи. Чому союзники по НАТО не хочуть створювати єдину систему з РФ, він також доволі чітко аргументував. За його словами, сторонам треба уникати «аутсорсингу» при забезпеченні власної безпеки, у тому числі, протиракетної. Безпека НАТО ґрунтується на колективній обороні, за яку, згідно зі Статтею 5 Вашингтонського договору, відповідальність несуть виключно члени НАТО. У зв’язку з цим керівник Альянсу виключає можливість передоручення, наприклад, Росії частину зобов’язань у сфері ПРО.

Москва–Брюсель–Вашингтон. Хто головний?

Ці переконання підтвердив у ексклюзивному інтерв’ю помічник держсекретаря США з європейських та євразійських питань Філіп Гордон під час конференції Globsec–2011, яка відбулася нещодавно в Братиславі. За його словами, коли США говорять про розвиток стосунків із Російською Федерацією у сфері протиракетної оборони, вони мають на увазі саме співробітництво, а не створення єдиної системи чи участь РФ у розбудові системи ПРО США або НАТО. Система протиракетної оборони НАТО забезпечує протиракетний захист країн-членів Альянсу, їхніх збройних сил та населення. Це передбачає, що НАТО збирається повною мірою відповідати за протиракетну оборону країн-членів Організації Північноатлантичного Договору.Що стосується Росії, то, за словами помічника держсекретаря, Сполучені Штати підтримують зусилля РФ зі створення власної системи ПРО. І не виключають при цьому співробітництво між НАТО та РФ у сфері обміну інформацією щодо раннього попередження про ракетні пуски. Однак США дуже чітко дотримуються позиції, що НАТО поки не збирається створювати спільну чи колективну систему ПРО з Росією. Сполучені Штати є стійкими прихильниками налагодження співробітництва між двома незалежними системами — НАТО та РФ.Там же, у Братиславі, вдалося поспілкуватися з російським експертом Оксаною Антоненко, яка працює в Лондоні директором програм з Росії та Євразії у Міжнародному інституті стратегічних досліджень. Вона стверджує, що наразі між Росією та НАТО дуже багато непорозумінь у сфері ПРО. «Скажімо, дуже невдало обрано термін “секторальна оборона” для визначення концепції, яку пропонує Росія», — стверджує пані Оксана. На її думку, ці слова не дуже добре звучать для країн Центральної та Східної Європи і, насамперед, України. «У цих країн виникає підозра, що їх хочуть якось поділити, не запитуючи їхньої думки», — вважає експерт. Пані Антоненко пропонує для російської концепції ПРО більш політкоректну назву «сумісні системи ПРО». Ідея росіян полягає в тому, що повинні створюватися дві окремі системи — НАТО та Росії, проте із загальною системою обміну інформації. Тобто НАТО й Росія розбудовують власні, незалежні одна від одної системи радарів та протиракет. Та окрім цього, створюється система автоматичного обміну інформацією в реальному часі. При цьому відповідальність за прийняття рішень щодо знищення ракет противника повинна залишатися за кожною зі сторін. Про участь інших країн у цьому проекті — поки НАТО та Росія не вийшли на якісь зрозумілі основи створення спільної системи ПРО — говорити рано, вважає Оксана Антоненко.  

Україну не запрошують

Наприкінці лютого генеральний секретар НАТО Андерс Фог Расмуссен приїздив до Києва, щоб показати, що Альянс не забув про Україну, яка вже майже рік перебуває в «позаблоковому» стані і офіційно до НАТО не збирається. Дійсно, значення цього візиту було надзвичайним. Фактично, йшлося про демонстрацію збереження конструктивних та навіть союзницьких стосунків з Україною, керівництво якої останнім часом не користувалося прихильністю Заходу, отримавши чималу порцію критики за згортання демократичних свобод. Генсек НАТО на демократичних цінностях особливо увагу не акцентував. Натомість дав зрозуміти, що стосунки з Україною справді важливі для Альянсу і вони й надалі поглиблюватимуться. По перше, Андерс Фог Расмуссен заявив, що НАТО поважає політику позаблоковості, яку провадить Україна, і підтвердив, що двері Організації Північноатлантичного Договору залишаються відкритими. Він підкреслив, що внутрішньополітична ситуація в Україні не позначилася на співпраці з НАТО. За словами генсека, невід’ємною частиною партнерства між Україною і НАТО є подальший діалог та обговорення питань, що стосуються демократії, прав людини, верховенства права і всіх тих цінностей, які обстоює Північноатлантичний Альянс. «Ми заохочуємо всіх наших партнерів відповідати цим принципам», — додав Расмуссен. Також НАТО запропонувало Україні вивчити можливість направити до Афганістану додаткову кількість військових інструкторів. За словами Расмуссена, повноваження з гарантування безпеки в Афганістані поступово будуть передані місцевим силам безпеки. Для цього, заявив генсекретар, необхідно підготувати більше військових, поліцейських та інших представників сектору безпеки Афганістану. В листопаді–2010 Україна заявила про готовність взяти участь у підготовці фахівців для національних сил безпеки Афганістану. Раніше Україна збільшила кількість своїх військових, які беруть участь у миротворчій місії в Афганістані, на три людини — до 16 осіб. Українці беруть участь у діяльності місії в Кабулі, в провінціях Гор і Газні.Окремо очільник НАТО обговорив з українським керівництвом можливість започаткування експертних консультацій щодо внеску України в систему протиракетної оборони НАТО. За його словами, Україна висловила зацікавлення в такій співпраці. Однак Андерс Фог Расмуссен застеріг, що говорити про можливу участь України в створенні глобальної системи протиракетної оборони поки що надто рано, бо наразі йде спільна аналітична робота фахівців НАТО та Росії щодо напрямків співпраці у створенні нової системи ПРО, тому архітектура цієї системи ще не визначена. Про нерозуміння ролі України в майбутній системі ПРО каже й помічник держсекретаря США з європейських та євразійських питань Філіп Гордон. За його словами, українське питання справді ще недостатньо вивчене й проаналізоване керівництвом США та НАТО. На даний момент США виходять з того, що реалізується програма з формування системи ПРО НАТО. Цей процес розпочався, коли США запропонували європейським союзникам по НАТО свій національний внесок у створення системи протиракетного захисту Альянсу — Phased Adaptive Approach. Надалі члени НАТО домовилися працювати разом у розбудові протиракетної системи Альянсу саме для захисту країн НАТО. Також на Лісабонському саміті було розпочато процес консультацій з російською стороною щодо розвитку співробітництва у цій сфері.В той же час керівництво США враховує, що в Європі, окрім Росії, знаходяться країни, які не є членами НАТО, але прагнули б взяти участь у розбудові системи ПРО. Насамперед це стосується України. Позиція США полягає в небажанні залишати когось беззахисними перед загрозою балістичних ракет. При цьому спроможність НАТО захистити себе від ракетних загроз передбачає і спроможність захистити інші країни, які не є членами НАТО. Хоча, безумовно, захист цей передбачатиме абсолютно інші підходи, ніж стосовно країн, які є інтегральною частиною системи. Нині керівництво США та НАТО розпочали початкові консультації з цього питання. 

Які можуть бути варіанти?

Насправді, на мою особисту думку, Україна просто приречена на участь у майбутніх протиракетних проектах в Євразії. Однак в умовах, коли НАТО і Росія навряд чи в осяжному майбутньому дійдуть згоди у питанні створення об’єднаної системи, натомість продовжуватимуть розбудовувати власні ПРО, Україна знову буде змушена обирати між двома берегами. І вибір буде непростим. НАТО і США виступають категорично проти участі в системі ПРО НАТО країн, які не є членами Альянсу. За таких умов пряме включення України в систему ПРО НАТО навряд чи можливе. Однак простір для маневру все ж залишається. Скажімо, Україна може підписати з НАТО окрему угоду про співробітництво у сфері протиракетної оборони, де Альянс візьме на себе гарантії протиракетної безпеки української території. А Україна, зі свого боку, запропонує власні можливості, які можуть посилити західну систему ПРО. Ці можливості відомі: радар раннього попередження про ракетний напад у Севастополі, космічні технології, найсучасніші досягнення у сфері розробки радіолокаційної техніки. До того ж, ці можливості можуть суттєво зрости, якщо Україна отримає офіційний статус із конкретними зобов’язаннями та гарантіями щодо ПРО з НАТО. Особливо це стосується можливості базування морських компонентів протиракетної оборони у Чорному морі під українським прапором.Іншим варіантом, який відкривається перед Україною і який, безумовно, буде розглядатися українським керівництвом — участь у системі ПРО Росії. Адже наш північний сусід буде прогнозовано протестувати проти будь-яких наших угод з НАТО. Не треба бути пророком, аби спрогнозувати, що як тільки Росія почує про можливість такої угоди, пропагандистсько-дипломатична машина Росії заспіває свою звичну пісню про «братську дружбу» і «запроданців українців». А міцний газовий зашморг, на якому російське керівництво тримає український уряд, відразу затягнеться в любовних спазмах. І як не дивно, пропозиція від Росії щодо ПРО може видатися привабливішою для України — своєю простотою, «безболісністю» та комфортністю.

Вправи зі спортивної гімнастики

По-перше, Росія не обмежена жодною 5 Статтею, а тому може включати будь-кого до своєї системи ПРО, у будь-який час і будь-яким чином. По-друге, вже діє Об’єднана система протиповітряної оборони СНД, в якій бере участь Україна. Залишається цю систему просто перейменувати в Об’єднану систему ПРО та ППО СНД, і всі її учасники автоматично будуть накриті російською протиракетною парасолькою — ну, принаймні в міжнародно-правовому сенсі. По-третє, здається, ані НАТО, ані ЄС не виступатимуть проти включення України до російської системи ПРО. Можливо навіть комусь, наприклад, Німеччині такий розвиток подій взагалі видасться природним.Та одне питання залишається. Якщо Україна справді твердо обрала для себе інтеграцію до ЄС як сталу та довгочасну стратегію, чи можливо одночасно бути інтегральною частиною російської воєнної системи і членом ЄС? Здається, що ні. В кожному разі, це вже, радше, вправа зі спортивної гімнастики, аніж елемент міжнародної політики. 

Український журнал