Український журнал - 4/2011

НАРОДЖЕНИЙ В НЕТІ

іздрик 

Перша частина цього тексту випадково знайдена в неті і перекладена з російського оригіналу. Вона анонімна. Друга написана мною наступного дня як можливий sequel і також закинута в нет. Так тепер виглядає народна творчість. Так тепер передаються притчі. Листування безіменних адресатів, двобій невидимих подорожніх. І народжений в неті діалог двох ненароджених опонентів. 

притча про віру 

В утробі матері розмовляють двоє ще ненароджених пацанчиків. Один із них — віруючий, інший — ні.  

Немовля-атеїст: Ти віриш у життя після пологів?

Віруюче немовля: Звичайно. Всім зрозуміло, що життя після народження існує. Ми тут для того, аби достатньо зміцніти й бути готовими до того, що нас чекає потім.

Немовля-атеїст: Дурниці! Жодного життя після пологів просто не може бути! Ти можеш собі уявити, як воно могло б виглядати?

Віруюче немовля: Ну, я не знаю всіх подробиць, але вірю, що там буде більше світла, і що ми, можливо, зможемо самостійно ходити і їсти власним ротом.

Немовля-атеїст: Та ну, це ж повна фігня! Як це можливо — самостійно ходити і їсти ротом? Це вже навіть смішно! В нас же є пуповина, яка нас живить. Знаєш, я скажу тобі так: неможливо, щоб існувало життя після народження, бо наше життя — пуповина — і так надто коротке.

Віруюче немовля: А я впевнений, що це можливо. Просто все буде трохи по-іншому. Принаймні це можна собі уявити.

Немовля-атеїст: Але ж звідти ще ніхто не повертався! Життя просто закінчується пологами. І взагалі: життя — це одне суцільне страждання в пітьмі.

Віруюче немовля: Ні-ні! Я не знаю напевне, як виглядатиме наше життя після народження, та в кожному разі, ми побачимо маму, і вона подбає про нас.

Немовля-атеїст: Маму? Ти віриш у маму? І де ж вона знаходиться?

Віруюче немовля: Вона всюди, всюди довкола нас, ми перебуваємо в ній і завдяки їй рухаємося й живемо, без неї ми просто не могли б існувати.

Немовля-атеїст: Цілковита дурня! Я не бачив ніякої мами, тому цілком очевидно, що її просто не існує.

Віруюче немовля: Я все ж з тобою не погоджуся. Адже іноді, коли все стихає, можна почути її спів, і відчути, як її руки торкаються нашого світу. Я вірю — справжнє життя почнеться тільки після народження. 

притча про віру-2 (3D-sequel) 

Немовля-атеїст (продовжуючи): Ну, якщо йти за твоєю логікою, то доведеться визнати, що у мами також є мама, а у тієї — своя, і так до безконечності.

Віруюче немовля (після хвилинної розгубленості, пафосно): Моїй вірі не потрібна генеалогія!

Немовля-атеїст (продовжуючи): А можливо, й не тільки мама...

Віруюче немовля: Що ти маєш на увазі?

Немовля-атеїст: Ну, якщо припустити існування мами, то чому б не допустити існування дяді, тьоті, тьощі і так далі...

Віруюче немовля (після хвилинної розгубленості, пафосно): Це, братику, називається «політеїзм», морда твоя поганська, а вірую в єдину Маму Всеохопну, Породительку неба і землі, всього видимого та невидимого, і в єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Маминого, Єдинородного, від Мами народженого передвічно; Світла від Світла, Бога істинного від Бога істинного, народженого, нествореного, єдиносущного Отцю, Ним-бо все створено!

Немовля-атеїст: Опа-опа, ото погнав крутизну тетрагідроканабінольну! Ти хоч і монотеїст, брателло, та персонажів у тебе теж уже до фіга поназбирувалося — і Ісус, брат наш невидимий, і Отець якийсь, толі бойфенд матушкі, толі вопше ніізвєсно кто таков будітє. То до компанії ше і, понімаєтілі, Бог появився в синіх блискавках у страшному приході. «Who is it?», — не в обіду будь сказано.

Віруюче немовля: Якщо тобі недоступне поняття мами, що вже з тобою говорити про Бога...

Немовля-атеїст: Ну, якщо ти вже вигадав одне слово, то чому б тобі не пояснити його за допомогою інших?

Віруюче немовля (після хвилинної розгубленості, непафосно): Карочє, я, тіпа, вірю в маму. А Бог — це просто Той, У Кого Вірить Мам