УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Український журнал - 7/2011

Свободу мистецтву

(Скачати весь номер: 7/2011 [PDF, 3 Mb])

 

Текст: Тамара Злобіна, Львів

Де, як і для кого сьогодні може відбуватись мистецтво? Особливо молоде, яке прагне експериментів і незалежності, але, разом із тим, потребує підтримки — виставкових площ, коштів на виробництво, зрештою, освіти та можливості обговорювати власні ідеї. Відповідь на це запитання спробувала знайти Фундація «Центр сучасного мистецтва», некомерційна інституція з п’ятнадцятирічним стажем діяльності, яка нещодавно організувала благодійний розпродаж художніх творів. 

Унікальність аукціону, організованого Фундацією ЦСМ, в тому, що отримані кошти будуть цілковито використані для підтримки самого мистецтва. Директорка Фундації Катерина Ботанова аргументує, що простір для некомерційних і незалежних проектів в Україні практично зник — приватні галереї працюють переважно з відомими авторами, чиї твори добре продаються (і в цьому, власне, сенс діяльності приватної галереї, яка, за великим рахунком, є магазином), державні інституції поки що не готові підтримувати відверто критичне й інколи провокативне мистецтво. На Заході цю нішу заповнюють різноманітні фонди, музеї, некомерційні ініціативи, які отримують фінансування від меценатів чи урядів, адже суспільство вважає за потрібне підтримувати мистецтво не лише у ролі виробника «красивих речей», але і як специфічну інтелектуальну діяльність, спрямовану на творення нового знання, альтернативних точок зору на наявні проблеми. Відповідно, потрібні «можливості, простори, інституції, журнали, де художники можуть говорити те, що хочуть, у що вірять. Робити мистецтво, яке вважають важливим, часто критичним щодо комерційної системи».

З Катериною Ботановою погодились кількадесят ключових українських художників та художниць, які безкоштовно передали свої твори для аукціону. Такий жест підтверджує, що свобода та незалежність, а також інтелектуальна якість і можливість самоосвіти справді потрібні митцям. Важливо зазначити, що відомі автори старшого покоління, котрі мають достатньо можливостей для персональних виставок в Україні та за кордоном, вважають за потрібне допомогти у створенні таких можливостей молодшим колегам. Донорами стали Валерія Трубіна, Олена Турянська, Влада Ралко, Олександр Ройтбурд, Тіберій Сільваши, Павло Маков, Андрій Сагайдаковський, Віктор Марущенко, Ігор Гусєв, Ілля Чічкан, Іван Базак, Тарас Полатайко. Небайдужа молодь — Олексій Сай, Анна Звягінцева, Жанна Кадирова, Стас Волязловський, Алевтина Кахідзе, Нікіта Кадан, Микола Рідний, Леся Хоменко та ін.

Загальна вартість колекції, яку вдалося зібрати для аукціону, близько 250 тис. дол.

Під час торгів 21 травня було зібрано 812 тис. грн. Найдорожчий лот аукціону — Андрій Сагайдаковський «Танцюрист» (1998), реалізований за 80 000 грн. Також три роботи з колекції — Олександр Ройтбурд «Без назви» (2001), Ілля Чічкан із серії «Сплячі принци України» (1996) та Андрій Сагайдаковський «Підлогу миють» (1998) — були подаровані Національному художньому музею за сприяння ОТР Банку ще до початку аукціону. Загальна сума благодійного внеску — 120 000 грн. Таким чином, загалом благодійний аукціон «Просто. Мистецтво» зібрав 932 000 грн.

Пам’ятаючи починання Андрея Шептицького, який фінансував навчання і професійні закордонні подорожі для талановитих українців (серед них — Олекса Новаківський та Модест Сосенко), а також підтримував їхню діяльність удома, Фундація упродовж 2011–2012 років планує провести конкурс художніх проектів, запросити в Україну провідних міжнародних кураторів та експертів, організувати міжнародну школу для молодих художників, критиків і журналістів. Ключове слово — міжнародна співпраця — демонструє налаштованість ФЦСМ не лише розвивати місцеву ситуацію, але й гідно представляти її у інших країнах.

Важливо зазначити, що проект «Просто. Мистецтво», до якого входила також і передаукціонна виставка, відбувся за сприяння і участі найбільшої державної мистецької інституції країни — Національного художнього музею. В Україні, де тривалий час існувало ідеологічне замовлення на мистецтво (спочатку у формі соцреалізму, згодом — перефарбованого у патріотичні кольори академізму), включення державної інституції у процес створення вільного, експериментального простору є більш ніж значимим, особливо враховуючи, що інші державні інституції, наприклад, Мистецький Арсенал, наразі орієнтуються на спектакулярні, розважальні проекти без критичної складової.

Може виникнути запитання — а для чого ж це все? Який сенс у цьому експериментальному, часто незрозумілому, мистецтві — перформансах, інсталяціях? Мусимо згадати, що декоративні красоти не примушують думати, натомість на перший погляд дивні твори ставлять запитання й примушують шукати відповіді, отже, продукують альтернативні точки зору на соціальні проблеми. В країні, де цілеспрямовано руйнується система освіти, сучасне мистецтво може частково виконувати її функції, створюючи навики критичного мислення, а без критичного мислення як повсякденної звички неможлива ефективна демократія. Саме тому суспільство має підтримувати незалежне мистецтво. Формат аукціону, на який митці пожертвували свої твори та меценати купили, але розпоряджатись коштами буде відома інституція з експертною радою, є досить вдалою формою громадського фінансування незалежної критики, адже усуває небезпеку прямого ідеологічного замовлення від держави чи спонсорів.

Український журнал