Український журнал - 6/2011

Кауза Дем’янюк. Вердикт: винний

Текст: Станіслав Мотл, Прага

Чим мюнхенський процес з Іва-ном (Джоном) Дем’янюком був винятковим для історії? Це був, мабуть, останній такий суд. Оператор, який уголос протестує, що не дістався до залу суду, редакторка, яка закидає працівникам судової охорони, що ситуація вийшла з-під контролю, суцільний хаос... (незрозуміло,чи це мало бути якесь медійне шоу, чи процес над нацистським воєнним злочинцем), і поміж тим усім – дев’яносторічний чоловік на інвалідному візку, що поводиться цілком апатично – саме так виглядав початок процесу над Джоном Дем’янюком.

У цьому медійному галасі публіцисти дещо втратили суть процесу. Процесу, що був багато в чому винятковим, на відміну від подібних судів, які в Німеччині відбувались упродовж останніх років.

Найдовший процес

Для людей, які займаються цією тематикою, цей випадок не є чимось новим. Почалось усе в 1977 році, тобто тридцять років тому, коли на Джона Дем’янюка, який тоді жив у США, вказав чоловік, що з ним начебто служив у концтаборі. Кульмінація розслідування настала в 1986 році, коли Дем’янюк був виданий Ізраїлю. Деякі люди впізнали його як „Івана Грозного“, що служив у концтаборі Треблінка. Наприклад, свідок Елайджа Розенберґ, свідчення якого було надзвичайно емоційним і вразило громадськість. В Ізраїлі Джон Дем’янюк був засуджений до смертної кари. Після Адольфа Ейхмана – це другий смертний вирок в історії держави Ізраїль. Наступні чотири роки він провів у одиночній камері. Ось тільки те, що Джон Дем’янюк та „Іван Грозний“ – це одна й та ж особа, довести не вдалось. Окрім того, Найвищий суд Ізраїля дійшов висновку, що Дем’янюк став „жертвою неправильного юридичного поводження“: деякі докази проти нього не були вірогідними. Крім того, суд не вислухав конкретного свідка, який дав би свідчення на користь Дем’янюка. Завдяки цьому „процедурному захисту“ Джон Дем’янюк був зрештою звільнений за вироком судді Дова Левіна.

Однак упродовж судового розгляду з’явилися нові свідчення, наприклад, про те, що Дем’янюк міг працювати в іншому концентраційному таборі. У Собіборі. Почалося нове розслідування. Цього разу – в Мюнхені. У зв’язку з цим слід нагадати деякі обставини, про які нині взагалі ніхто не згадує.

Жертва і кат

Джон Дем’янюк – не забуваймо про це – був, перш за все, жертвою. І лише потім він став помічником катів – що його, звичайно, не виправдовує. Лише обізнана людина знає, які жахливі умови чекали на радянських вояків у нацистських таборах. Через те, що їхня держава не підписала міжнародну конвенцію про поводження з військовополоненими, вони опинилися, разом з євреями та циганами, на найнижчому ступені уявної ієрархії. А нацисти цим користалися. Працювали за простою, але дієвою схемою: хочеш жити? Хочеш боротися проти тих, хто тебе послав на смерть? А хто тебе пославна смерть? Більшовики!Скористатися можна було й антисемітизмом, який був відчутний у певної частини населення України чи прибалтійських республік. Ще один із багатьох інших дієвих, хоч і хибних аргументів, які використовували нацисти: хто ті політичні комісари Червоної армії, які тебе послали на передову лінію? Євреї...Тому багато червоноармійців (були й такі, що на початку думали, ніби допомагають здолати радянську владу, яку ненавиділи) зголошувались до служб нацистів. Подібно як і Іван (Джон) Дем’янюк. Він перестав бути в’язнем, що пасивно чекав на смерть, ставши учасником вишкільного курсу СС у концтаборі Травники.

Фабриканти з пекла

Варто згадати і те, що в нацистських концентраційних таборах загинуло до 3,5 мільйонів радянських полонених. По-друге: процес над Джоном Дем’янюком увиразнив речі, про які нині багато хто навіть не здогадується. Йдеться про роль тих, кого ловець нацистів Симон Візенталь колись назвав „фабрикантами з пекла“. Концтабори задумувались як досконалі фабрики смерті, причому нацистські командувачі, ці фабриканти смерті, використовували як катів своїх підданих. Саме в цьому полягала диявольська суть Голокосту. І часто вони лише з розвагою спостерігали, як недолюди роблятьусе за них...

Так, в’язні Зондеркоманди були змушені водити нещасних до газових камер, а над цими рабами, яких пізніше в той чи інший спосіб також знищували, стояли вахмани (охоронці) СС. Це були чоловіки, які вчилися вбивати у вишкільному таборі Травники (командувач Карл Стрібель хоч і був засуджений у Німеччині, але згодом, у 1979 році був, як не дивно, звільнений), де служив і Джон Дем’янюк. До 1944 року тут виховали до 5000 охоронців, які потім служили в концентраційних таборах.

Гамбурзький історик Франк Ґолчевські написав: „Вахмани, члени СС, були в більшості примітивами, що вбивали часто з радістю та блаженством“.

Злам

Незважаючи на це все, колишні радянські військовополонені двічі намагалися викликати в таборі Травники бунт. В обидвох випадках повстання було криваво придушено.

По-третє: ще кілька років тому німецька юстиція наполягала на тому, що для засудження обвинуваченого нацистського злочинця необхідно довести його участьу конкретному вбивстві. У випадку Джона Дем’янюка відбувся певний злам – не має свідка, який бачив би його під час вбивства. Не знайшлося також нікого (зважаючи на роки, що минули після кінця війни), хто взагалі бачив би Дем’янюка в концтаборі Собібор, де начебто той служив. Позов виходив зі свідчень „колеги“ Джона Дем’янюка, радянського громадянина Ігната Даниленка, який проти нього свідчив у 1949-ому та 1979 роках, коли сам постав перед судом. До слова: у той час, коли в Німеччині допитували Джона Дем’янюка, представники німецької юстиції закривали справу колишніх членів „Гітлерюгенду“, які лише за день до закінчення війни брали активну участь у вбивстві більше ніж 60 цивільних мешканців чеського міста Велике Мезиржічі. Тоді як один зі звинувачених визнав свою участь у катівському взводі, другий обвинувачений все оскаржив. І незважаючи на те, що існують конкретні документи, які підтверджують вину обидвох, німецька юстиція категорично наполягала на конкретному свідкові вбивства. Однак такого свідка вже нема. Помер. А результат? Обидва звинувачені були звільнені...

Залишу осторонь збентеження, що викликав у мене цей процес, однак у випадку Джона Дем’янюка вже не йшлося про те, вбивав він, чи ні. Зрештою, не потрібно було його й ув’язнювати. Важливо те, що тут існував шанс, щоб світ у час, коли відходять останні свідки тодішніх жахіть, виніс свій останній вирок. Остаточний і кінцевий вирок тому, що ми називаємо Голокостом, геноцидом.