Український журнал - 5/2011

Чверть століття Чорнобильської катастрофи: чи вивчені уроки?

(Скачати весь номер: 5/2011 [PDF, 2.1 Mb])

Текст: Богдан Олексюк, експерт Інституту відкритої політики, Київ

 

25 років тому, никаючи короткими хвилями радіоефіру в пошуках чогось цікавого, оминаючи глушилки, дехто з нас натрапляв на російськомовне Радіо Швеції, яке повідомляло, про можливу аварію на одній з радянських АЕС, оскільки вітер з південного сходу приніс у цю країну пил з підвищеним радіаційним фоном.

 

 

Потім цю інформацію повторили Радіо «Свобода» та інші західні радіостанції. Більшість із нас, почувши уперше цю новину, не надали їй належного значення.

 Тільки 29 квітня 1986 року газета «Радянська Україна» надрукувала коротке повідомлення від Ради Міністрів СРСР: «На Чорнобильській атомній електростанції сталася аварія, пошкоджений один з атомних реакторів. Вживаються заходи для ліквідації наслідків аварії. Потерпілим надається допомога. Створено урядову комісію».

Але потім ще були першотравневі демонстрації і керівництво країни так довго, як могло, приховувало масштаб аварії, аби лише не викликати паніки серед населення.

 

Тим часом, практично відразу після аварії було прийняте рішення про евакуацію міста Прип’ять. Вона пройшла на диво швидко та організовано: впродовж одного лише дня — 27 квітня з міста були вивезені автобусами всі 52 тисячі мешканців. Тоді людям оголосили, що вивозять їх на кілька днів. Але на той момент ще не можна було навіть оцінити справжній масштаб катастрофи. Характерно, що мешканці — переважно працівники ЧАЕС — сприйняли звістку про необхідність залишати місто спокійно. Схоже, вони були постійно готові до подібного розвитку подій. А вже наступного дня після евакуації у Прип’яті висадився полк хімзахисту, який розпочав роботи з дезактивації.

  

Причини

 

Причини вибуху та пожежі на четвертому блоці згодом були добре вивчені і проаналізовані. В ніч на 26 квітня 1986 року тут проводили науково-технологічні експерименти з випробування обладнання в різних режимах роботи. «Комусь спало на думку підключити головні циркуляційні насоси реактора до парової турбіни на “вибігаючому” режимі її дії (тобто, коли вона була відключена й оберталася за інерцією), — згадує полковник КДБ у відставці Віктор Клочко. — Результати експерименту мали дати змогу підвищити безпеку роботи всіх АЕС Радянського Союзу. Але задля його проведення черговій зміні четвертого блоку довелося самим порушити відразу декілька пунктів інструкції з безпеки. В ході проведення експерименту автоматична система аварійного захисту відключила реактор. У роботі в ньому тоді залишалося лише 13 паливних стрижнів. А інструкція з безпеки забороняла запускати реактор в роботу, якщо в його активній зоні залишалося менше ніж 15 стрижнів. Проте заступник головного інженера станції Дятлов дав наказ “піднімати” реактор. Він знав, що на станції були аси-оператори, здатні “підняти” реактор навіть на п’яти стрижнях. Та він не врахував, що якраз у ту ніч на зміні нікого з цих асів не було...»

 

Отже, людський фактор. Наслідки нехтування інструкцією з безпеки всім відомі: вибух і пожежа на четвертому блоці, жахливий викид радіоактивних матеріалів за межі станції. У результаті вибуху захисна бетонна кришка реактора підскочила зі свого місця й упала назад, але вже під кутом 45 градусів, а через відкритий отвір в атмосферу пішло смертоносне радіоактивне зараження.

  

Наслідки

 На момент аварії у зруйнованому вибухом реакторі було майже 200 тонн урану-238, активованого ураном-235. Понад 70 відсотків усього ядерного палива, що піднялося в повітря, випали в межах 30-кілометрової зони, переважно в десятикілометровій зоні довкола АЕС. Нині основна частина цього радіоактивного матеріалу локалізована у спеціально споруджених сховищах у цій же десятикілометровій зоні. А решта — у вигляді радіоактивної хмари не один раз обійшла навколо земної кулі, поволі розсіюючись.

В Україні, Білорусі та Росії радіоактивно забрудненими виявились десятки мільйонів гектарів землі, а із забруднених територій було евакуйовано понад 130 тисяч людей. У ліквідації наслідків аварії участь взяло понад 800 тисяч осіб. Загинули і стали інвалідами — понад 120 тисяч.

 

Стало зрозуміло, що наслідки цієї глобальної екологічної катастрофи будуть проявлятися ще впродовж життя десятків поколінь. Як зазначив колишній працівник ЧАЕС, ліквідатор, а згодом — президент Міжнародної організації «Союз Чорнобиль» Володимир Шовкошитний, тепер ми можемо упевнено сказати одне: ми всі разом — людство — навчилися виживати і жити після Чорнобиля. «А ще — світ після Чорнобиля змінився концептуально, адже саме ця катастрофа стала початком кінця радянської імперії. Так починалася українська незалежність».

  

Що далі?

 

І ось минула 25 річниця аварії. Що ж було зроблено і робиться нині для ліквідації її наслідків? Як відомо, об’єкт «Укриття», який споруджувався в екстремальних умовах, розрахований на 20–30 років служби. Отже, до граничного терміну його менш-більш надійного використання залишилося 5 років. Він постійно знаходиться під пильною увагою спеціалістів, які дбають про його зміцнення і підвищення надійності.

 

За цей час на цьому об’єкті було реалізовано вісім стабілізаційних проектів. Зокрема, переакцентація головного навантаження споруди на нові надійні конструкції, що зняло найбільшу загрозу — руйнування «Укриття». Було замінено проржавілі ділянки даху і забезпечено герметичність об’єкта.

 

У той же час тривають підготовчі роботи зі спорудження «Укриття-2»: заливаються фундаменти для найбільшої в світі споруди. Однак у результаті багаторічного зволікання з будівництвом конфайнмента, вартість проекту постійно зростала. Тим часом кошти залучати ставало все важче, зокрема й через фінансові труднощі, які виникли в багатьох країнах-донорах внаслідок фінансової кризи. Шукаючи способів здешевити проект, конструктори усунули суттєві складові — маніпулятори, що дозволяли розбирати старі конструкції під дахом конфайнмента і видобувати рештки ядерного палива з активної зони реактора для його безпечного захоронення.

 

Сьогодні вже багато експертів вважає, що в будівництві такого «урізаного» проекту «Укриття-2» немає великого сенсу. До того ж, на обслуговування конфайнмента щороку доведеться витрачати дуже значні кошти.

 

Деякі ж фахівці переконані, що почистити залишки палива і руїни четвертого реактора можна було б набагато меншими коштами і не потрібно ніякої надбудови.

  

Чергова здача національних інтересів

 

За підрахунками експертів, за 25 років з часу Чорнобильської катастрофи в Україні удвічі зменшилася площа забруднених радіонуклідами територій. Представники уряду наголошують, що понад 300 населених пунктів можуть бути виведені з переліку забруднених, утім, цей процес може затягнутися.

 

Сьогодні статус забрудненої території в Україні мають 2293 населених пункти, а зміна цього статусу залежить, у першу чергу, від ініціативи органів місцевого самоврядування і рішення Верховної Ради. Це досить болісний процес, бо не можна просто забрати в людей пільги у містах і селах, де упродовж 25 років не реалізовувалися відповідні соціальні проекти, нічого не будувалося, оскільки це було заборонено законом. Відтак, аби змінити статус цим населеним пунктам, спершу слід реабілітувати життя людей на цих територіях.

 

Іншою болючою проблемою залишається соціальний захист постраждалих і ліквідаторів. Їхні пільги постійно скорочують, а навіть ті, які гарантовані законом, часто не доходять до тих, кому вони належаться з банальної причини — браку коштів. Кожен український уряд стикається з проблемою дефіциту бюджету і шукає вихід не стільки шляхом збільшення надходжень, як шляхом зменшення видатків. А це, передусім, зменшення чи відміна пільг різним групам населення.

 

Після аварії на японській «Фукусімі» перед Україною знову постало актуальне питання: чи варто надалі розширювати сектор вітчизняної атомної енергетики? На переконання більшості експертів — так. Але в цьому є сенс лише за умови створення повного ядерного циклу. В такому разі Україна сама б забезпечувала свої АЕС власним ядерним пальним. У результаті досягалася б значно більша енергетична незалежність від інших країн, зокрема від Росії.

 

На жаль, керівництво держави пішло іншим шляхом. «Сьогодні йдеться про російські проекти реакторів, російський науковий супровід, російські будівельні компанії, російське пальне для реакторів і ще більшу енергетичну залежність від Росії, — наголошує Володимир Шовкошитний. — На мій погляд, це чергова здача національних інтересів».

 

Отже, з упевненістю можна стверджувати, що з Чорнобильської катастрофи винесено дуже багато уроків. З іншого ж боку, не можна сказати, що людство засвоїло всі уроки Чорнобиля (бо взагалі сумнівно, чи людство робило відповідні висновки з тих трагічних подій, які траплялися в його історії).

 Майбутнє української енергетики в ідеалі могло б включати обмежене застосування ядерної енергії, за умови підвищення всіх максимальних систем безпеки АЕС. Але основний акцент має робитися на енергозбереженні, енергоефективності і, по можливості, переході на альтернативні джерела енергетики. Тоді й не буде необхідності в побудові нових дуже коштовних, але однаково не на 100 відсотків безпечних блоків атомних станцій.