Український журнал - 5/2011

Жінка сьогодні: материнство та емансипація у проектах Оксани Чепелик

(Скачати весь номер: 5/2011 [PDF, 2.1 Mb])

Текст: Тамара Злобіна, Київ

 

 

Оксана Чепелик — відома художниця середнього покоління (1961 р.н.), яка, щоправда, частіше демонструє свої роботи у США та Європі, ніж в Україні. Поєднуючи вітчизняний і закордонний досвід (Чепелик вчилася у Києві, Москві, Парижі та Амстердамі, має в CV добру географію міжнародних виставок, резиденцій і нагород), художниця створює критичні месиджі у руслі феміністичного дискурсу.

 

Однією з найпомітніших робіт авторки, яка працює у жанрі відео- та медіаінсталяцій, став фільм і проект «Female ID» (Київ, галерея Марата Гельмана, 2002). В основу покладено збірку філософської есеїстки Оксани Забужко «Хроніки від Фортінбраса», у якій письменниця виводить образ України, ґвалтованої чужинцями. У 35-хвилинному фільмі Чепелик цей образ розгортається буквально — оголена жінка стає об’єктом тривалих, безжалісних тортур двох потворних карликів. У просторі галереї було представлено не лише фільм, але й фоторозкадровку сцен із нього, інсталяцію з предметів, використаних у ході зйомок, та оригінальну медіаінсталяцію, у якій авторка досліджувала новітню історію України через метафоричний образ жінки-жертви. Трагедію України-колонії, яка завжди була на периферії, об’єктом чиїхось дій, художниця розкриває через принижені стани жіночого тіла, яке визначається як не-чоловіче, другорядне, таке, що піддається впливу і насильству.

 У 2000 роках творчість художниці зосереджена на культурних і соціальних проблемах, пов’язаних з репродукцією. Відштовхуючись від народження власного сина, отже, від унікального досвіду, розділеного водночас з усіма іншими матерями планети, Чепелик розпочала проект «Генезис» — у Нью-Йорку, поміж манхеттенських хмарочосів проектувала відеопроекцію зображення немовляти на поверхню дирижабля («Origin/Начало»), яку також продемонструвала у Києві у 2007-ому, та потім продовжила у виставках і акціях у Санта-Фе та Лос-Анжелесі (остання — у лютому 2011-го). Представлені у різних контекстах, проекти з цієї серії зачіпають проблеми міграції та зміни соціального обличчя населення (у Нью-Йорку зображення змінювалось щоразу, як народжувалась дитина, створюючи збірний образ немовляти), демографічної кризи і відповідального ставлення до дітей та національного генофонду (у Києві проектувались зображення покинутих немовлят), репродукційних технологій тощо.

Акценти, які розставляє художниця, відповідають феміністичній аксіомі «особисте є політичним» — інсталюючи зображення немовлят у публічний простір, художниця піднімає питання відповідальності за виживання спільноти, яка лицемірно покладається на плечі матерів і батьків, присмачена казочками про «радощі материнства», в той час як владні інституції уникають власної роботи по забезпеченню здорового навколишнього середовища, сприятливого соціального клімату і належного матеріального забезпечення.

 Намагаючись створити симбіоз архітектурного простору, відеоінсталяції та фотографії, Оксана Чепелик розвиває концепт соціальної скульптури, вносячи мистецькі мультимедійні інсталяції у простір міста. Проект «Генезис» об’єднує різні відео, науково-технологічні, з одного боку, і метафорично-символічні — з іншого. Відео «Pulse/Пульс» — ехокардіограма серця матері та дитини, де серце дитини б’ється набагато швидше, перші звуки нового життя; «Female ID» — мізансцени з мініатюрними фігурками людей, що завмерли на поверхні сфери живота матері, створюючи новий шар — цивілізаційне поле Землі; «Birth/Народження» — макроплан процесу народження дитини, найінтимнішого процесу, через який проходить кожна людина, але ніхто не пам’ятає; «Origin/Початок» — проекція на кулю, що працює як моніторинг народжуваності у реальному часі і демонструє зображення немовляти в променях ультразвукового дослідження, яке змінюється (художниця використовувала різні статистичні дані — кожні 1,5 хвилини при народженні, що відбувається в Україні, приблизно через кожні 2 хвилини — у Нью-Йорку та через 20 хвилин — у штаті Нью-Мексико, США).

Наступним кроком у розвитку цього проекту стали дві серії живопису, представлені у київській галереї «Карась» — «НЕМОВляЛЬКА.фрагмент» (2008), в якій зображені бінарні пари немовлят та ляльок, які імітують немовлят, створюючи тривожну гіперреальність, що натякає водночас і на перспективи репродуктивних технологій майбутнього, і на соціальну зумовленість, репресивну регламентованість процесів народження та виховання; та «Сонографія» (2009), базована на ультразвукових дослідженнях плоду протягом вагітності, у якій авторка намагалась виявити можливості внутрішнього діалогу матері та дитини до народження, використовуючи в якості візуальної метафори технологічні досягнення, що можуть показати майбутню людину, обриси її/його тіла, але не можуть проникнути глибше, у душу, характер, які інтуїтивно відчуває лише матір. Показово, що у більшості своїх закордонних проектів Оксана Чепелик виступає передусім як авторка мультимедійних інсталяцій та експериментального відео — в Україні ж, де можливості для використання нових медіа у мистецтві дуже обмежені, художниці довелось звернутися до більш традиційного живопису заради передачі власних ідей.

 Балансуючи між інтимним і публічним, приватним та соціальним, Чепелик демонструє нерозривний зв’язок між спільнотою та індивідуальним життям. Свій інтерес до публічного простору, влади і соціуму художниця підтвердила акцією «Хмарочоси, прощавайте!» (квітень, 2010), запустивши з Русанівської набережної у Києві китайські ліхтарики у формі висоток, символічно позбавляючи місто напасті незаконних будівництв та руйнацій.