Український журнал - 6/2011

Події у Львові – приклад „рефлексивного управління“

Текст: Андрій Окара, політолог, Москва

Події у Львові 9 травня –яскравий приклад так званого „рефлексивного управління“ – це коли управляють об’єктами, які самі думають, що вони є суб’єктами і що вони самі вирішують, що і як треба робити. Адже і „Родіна“, і „Свобода“ (принаймні, на рівні рядових членів) вважають, що вони – круті, що вони робили „святу справу“ – хотіли пом’янути полеглих ветеранів або не допустити у Львові демонстрації радянських символів.

Треба визнати, що емоційн оможна солідаризуватись з обома позиціями, оскільки саме під червоним прапором було переможено фашизм та Гітлера – не під нинішнім російським (а тоді – власівським) чи червоно-чорним бандерівським. Але саме під цим прапором в Галичині було вчинено терор проти місцевого населення після 1939 року, саме під ним проходив Голодомор та багато чого іншого, про що без сліз важко згадувати. Антична трагедія – це коли праві обидві сторони конфлікту. Але в даному випадку йдеться не про античну трагедію, а про досить зрозумілу і нехитру технологію зовнішнього управління: ті, хто зараз, після 9 травня, на повному серйозі намагаються довести моральну чи політичну правоту родінців чи свободівців – чинять неморально та неадекватно. Оскільки задовго до 9 травня було зрозуміло, хто туди збирається їхати і з якими намірами. І що це не має аніякого стосунку до пам’яті загиблих. Зрозуміло, що і „Родіна“, і „Свобода“ грають на свій електорат і на свій імідж та рейтинг – за рік до парламентських виборів. Але в даному випадку програла Україна, її імідж на Заході і в Росії. Влада як така, Янукович як президент – всі вони лише втратили. Виграли всі ті іноземні „доброзичливці“, хто хоче „вступити“ Україну в різноманітні союзи, хто хоче позиціонувати її як країну, де відроджується фашизм і т.ін. Ну, а українська влада замість остогидлої „мовної“ теми отримала новий довгограйний мислевірус – про червоний прапор, яким тепер можна відволікати суспільну увагу від реальних соціально-політичних та економічних проблем.

Я не знаю, чи хто-небудь фінансував „Свободу“ та „Родіну“ з-закордону. Самі керівники цих організацій це жорстко заперечують. І в це можна охоче повірити: навіщо людям платити за те, що вони готові зробити безкоштовно? В цьому і полягає феномен „рефлексивного управління“: люди думають, що вони працюють на свій рейтинг, а реально – вони працюють на послаблення та знищення своєї країни. Ліна Костенко влучно зауважила, що от, приміром, у Чорнобилі, куди вона часто їздить, пам’ятники Перемозі зовсім ветхі, потребують оновлення. Якби „родінці“ реально хотіли вшанувати пам’ять, а не нарватися на скандал та піар, то хай би собі їхали в Чорнобиль – там реально потрібна їхня пам’ять про загиблих у війні. Але чомусь не їдуть…