Український журнал - 9/2011

Високотехнологічна і прибуткова галузь

Текст: Едуард Кузнєцов, радник голови Державного космічного агентства України, Київ 

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала близько 30% його космічної промисловості та наукового потенціалу, у тому числі і найбільший у світі ракетний завод «Південмаш» у м.Дніпропетровську, який ще у 1990 році випускав близько ста ракет як космічного, так і бойового призначення. Україна не втратила цей потенціал. Що б не говорилося сьогодні, але міжнародний авторитет держави оцінюється не торгівлею, не випуском предметів масового споживання, а випуском високотехнологічної продукції.  

Залишилось на території України і одне з найбільш потужних на теренах СРСР конструкторських бюро «Південне», а також провідні харківські підприємства «Комунар» та «Хартрон», якими було розроблено і до цього часу забезпечується виробництво систем управління ракет-носіїв і космічних апаратів. Крім того, залишилася розгалужена наземна інфраструктура, яку в перші роки незалежності вдалося зосередити у Національному Центрі управління космічними засобами. Зокрема, у складі Центру в Євпаторії функціонує один із найбільших у світі радіотелескопів РТ-70 з діаметром дзеркала 70 метрів. На території України залишилася також надзвичайно потужна наукова складова космічних досліджень — наукові та дослідно-конструкторські установи, які забезпечували і забезпечують на поточний час розвиток космічної науки та вирішення надзвичайно складних конструкторських і технологічних завдань. 

Формування незалежної космічної галузі

У перші роки незалежності, коли відбувалося становлення самої держави, в економіці переважали стагнаційні процеси і системної підтримки провідним галузям національної економіки держава не надавала. У 1992 році указом президента Леоніда Кравчука вдалося створити Національне космічне агентство України. Люди, які туди прийшли, були надзвичайно реалістичними і прагматичними. За півроку була створена перша космічна програма, завданням якої було зберегти космічну промисловість і потенціал конструкторського бюро. Загалом, це була програма формування космічної галузі незалежної України. Друга космічна програма розроблялася як програма розвитку космічної галузі. Аналіз можливостей космічної промисловості показав, що, зважаючи на практичну відсутність внутрішнього ринку, наявний потенціал космічної галузі є надлишковим. Тому єдиним виходом із ситуації, що склалася, був вихід на зовнішні ринки і пошук міжнародних партнерів. Виконання третьої та чинної четвертої космічної програми дало можливість Україні інтегруватися до міжнародної космічної спільноти, сформувати основи внутрішнього ринку космічних послуг, реалізувати перші кроки на шляху до комерціалізації космічної діяльності.Загалом ракетно-космічна галузь національної економіки налічує 38 підприємств, наукових установ, організацій (майже 38 тисяч працівників), які впевнено і все успішніше виходять на світовий ринок космічних послуг. А держава зацікавлена у поглибленні міжнародної співпраці в космічній сфері і надає сприяння в цьому напрямку. Зокрема, для забезпечення правових рамок співпраці на державному рівні укладені угоди з 18 країнами світу, у тому числі з найбільш потужними космічними державами: США, РФ, Китаєм, ЄС (Європейське космічне агентство, Космічні агентства Франції, Німеччини). 

Від радянської спадщини до українських ракет

Космічною галуззю проведено масштабну роботу щодо конверсії бойових балістичних ракет, і, можливо, вона ще не до кінця оцінена світовою громадськістю. Йдеться про перетворення потужних балістичних ракет, які були націлені на країни Заходу, у цивільні ракети-носії. Наприклад, ракета «Сатана» (яка після переробки отримала назву «Дніпро»), з 1999 року працює на мирний космос. «Дніпро» — надзвичайно потужна ракета і, загалом на сьогодні, її технічні характеристики не перевершили ані США, ані Росія. Унікальність цієї ракети полягає в тому, що вона може одним запуском вивести на орбіту до семи супутників. Окрім того, система управління дозволяє вивести супутники на різні орбіти, що для власника супутника надає додаткові можливості. Головний конструктор «Сатани» Михайло Янгель (100-річчя з дня його народження ми святкуватимемо у жовтні цього року) пропрацював генеральним конструктором КБ «Південне» з 1954 року до останнього дня свого життя і створив велику кількість ракет-носіїв, які до цього часу використовуються в Україні та за кордоном.Іноді доводиться чути, що ракетно-космічна галузь України — це залишки Радянського Союзу. Певною мірою це вірно. Але за роки незалежності були зроблені важливі поступальні кроки. Зокрема, створено нову ракету-носій «Зеніт-3SL» для проекту «Морський старт». У свою чергу, на базі цієї ракети створено модернізовані «Зеніт-2SLБ» та «Зеніт-3SLБ», які працюють за програмами «Наземний старт». Отже, конверсія — це не просто перероблення, а практично створення нової ракети-носія. Наприклад, у згадуваній вище ракеті-носії «Дніпро» — цілком нова система управління.Наступним кроком було створення нового класу супутників. Супутник дистанційного спостереження Землі з космосу «Січ-2», який успішно запущено 17 серпня цього року, за своїми характеристиками відповідає технічним характеристикам інших зарубіжних аналогів. Попередником «Січ-2» був КА «Єгипсат» створений та виведений на орбіту на замовлення Єгипту.У цілому, існуючі на сьогоднішній день супутники можна розділити на кілька типів. Україна, так склалося, була налаштована на те, щоб створювати супутники дистанційного зондування Землі, тобто вивчення Землі з космосу. Наприклад, за допомогою інформації з таких супутників можна створити земельні кадастри, вивчати можливість повеней чи підтоплень, або пожеж, визначати сніговий покрив, вести спостереження за станом атмосфери. Крім того, є низка інших завдань, які вирішуються саме за допомогою цієї інформації.Ми здійснили потужний прорив у галузі космічного приладобудування. Наші прилади користуються попитом і стоять на кількох російських, європейських супутниках. У травні 2011 року Російською Федерацією запущена обсерваторія «Спектр-Р», на якій, поряд з російськими, стоять і українські прилади, що дозволяють оцінювати так звану «космічну погоду». Це напрацювання вчених з Львівського філіалу Інституту космічних досліджень. Крім того, ми маємо цікаві напрацювання для досліджень на міжнародній космічній станції.Є й інші моменти, про які широка громадськість не завжди знає. Йдеться про те, що на поточний час жоден космонавт не перейшов би з космічного корабля на Міжнародну космічну станцію, якби не українська техніка. Системи стикування «Курс» виготовляються у Києві. До речі, ця ж система використовується і на європейському транспортному кораблі.Новаторська робота проявляється також у тому, що Україна бере участь у проекті Європейського космічного агентства щодо створення ракети-носія «VEGA» і створенні, спільно зі США, ракети-носія «Taurus-2».Розроблено так само новий прилад — лазерний гіроскоп, який дає можливість стабілізувати і визначати місцезнаходження космічних апаратів у космосі. Це новітня розробка, яка надзвичайно важлива для розвитку ракетно-космічної галузі.  

З бразильцями швидше і легше

Українськими фахівцями розроблено низку інших приладів, які будуть використані у ракеті-носії «Циклон-4» (комплекс для якої ми будуємо у Бразилії на космодромі Алькантара). Ця сучасна ракета, сподіваємося, користуватиметься попитом на світовому ринку. Передбачається забезпечити її експлуатацію спільно з колегами із Бразилії, оскільки ракета створена на українсько-бразильському Бінаціональному підприємстві. Там впроваджено кілька новацій, які до цього часу не використовувалися на жодних ракетах-носіях. Чому саме Бразилія в якості партнера? Маємо надзвичайно цікавий досвід «Морського старту». Коли ракета стартує з екватора, вона отримує додаткове прискорення за рахунок швидкості обертання Землі. Якщо одну й ту ж ракету пускати з Байконура та з екватора, при однаковій витраті палива з екватора можна запустити майже на 30% більше корисного вантажу (тобто зекономити паливо або запустити важчий супутник). Саме тому обрана Алькантара, яка знаходиться недалеко від екватора. Крім того, при її використанні перша та друга ступені ракети будуть падати в океан. Комусь може здаватися, що в Україні немає космодрому і це — погано. Насправді, це добре, оскільки Україна настільки густонаселена, що першій ступені немає куди впасти. Отже, у бразильському проекті є три вигідні моменти: екватор, океан, легкий підвіз ракет по морю. 

Майбутнє є

За 20 років існування Державного космічного агентства України українські ракети стартували 120 разів, запущено 230 супутників на замовлення 15 країн світу. На початку 2011 року урядом України була схвалена Концепція реалізації державної політики у сфері космічної діяльності на період до 2032 року, яка визначає стратегію розвитку галузі на найближчі 20 років.Реалізація цієї Концепції дасть можливість громадянам України отримати доступ до найсучасніших інформаційних технологій (використання супутникового цифрового зв’язку, цифрового супутникового телерадіомовлення, систем координатно-часового та навігаційного забезпечення, систем дистанційного зондування Землі) та підвищить їх безпеку (за рахунок використання космічної інформації для забезпечення національної безпеки у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній та інших сферах).До 2032 року буде реалізовано декілька 5-річних космічних програм. Проект п’ятої космічної програми, який розробляється на поточний час, ставить за мету перевести передові космічні технології в реальний сектор національної економіки та поглибити комерціалізацію космічної діяльності. Крім того, в ній передбачається, власне, експлуатація ракети-носія «Циклон-4», відновлення експлуатації платформи «Морський старт», продовження експлуатації ракети-носія «Дніпро», виконання початкових етапів робіт щодо створення ракети-носія «Маяк». Це новий клас ракет, які працюватимуть на екологічно чистому паливі. Передбачається, що ця ракета прийде на заміну ракеті-носію «Зеніт». На цей час ми шукаємо місце, де можна розмістити новий пусковий комплекс. Це може бути знову Бразилія, або США. Вже отримали пропозицію про розміщення космодрому на території Австралії. Всі пропозиції вивчаються як з технічної, так і з фінансової точки зору, оскільки це буде чисто комерційний проект.У майбутньому передбачається співпраця зі США щодо експлуатації ракети-носія «Taurus-2», яка створюється для того, щоб доставляти вантажі на космічні станції (перший запуск — четвертий квартал цього року). Наразі, у США проводяться роботи з інтеграції першої і другої ступенів ракети, відправлених з України. Створення ракети-носія «Taurus-2» визначається намаганням США бути присутніми на цьому сегменті ринку космічних послуг (на сьогодні ракетами-носіями «Протон» Росія не забезпечує всі потреби у перевезенні вантажів). Наш американський партнер — комерційний, але він має державну підтримку. Незважаючи на сильну конкуренцію на світовому ринку космічних послуг, Україна займає певний свій сегмент і досить непогане місце. Наприклад, у сегменті пускових послуг ракети-носії українського виробництва утримують від 8 до 11% світового ринку. Це досить пристойна цифра. Щоправда, ми дещо відстаємо у будуванні супутників, але це спричинено тим, що внутрішній ринок знаходиться в стадії зародження і не забезпечує широкого використання космічних технологій. З наступного року очікується досягнення прогресу і у сфері телекомунікацій, буде запущено супутник, який обслуговуватиме українських користувачів. Завдання на майбутнє: щоб українські користувачі більше користувались можливостями українських космічних технологій (Інтернет, навігація і т.п.). 

Космічна галузь прибуткова, але інновації — на державі

З перших років незалежності було зрозуміло, що економіка у період реформації переходить з планової на ринкову. І треба було, аби космічна галузь України не залежала повністю від державного фінансування. Тому здійснюється багато комерційних проектів. І сума сплати податків від комерційної діяльності українських космічних підприємств перевищує витрати бюджету, які ідуть на космічну програму.Отже, космічна галузь — справа прибуткова. Як це так? Деякі проекти української ракетно-космічної галузі свого часу випереджали наявні технології на 20–30 років. Наприклад, ракета-носій «Зеніт», полетівши у 1985 році, випередила усі, так би мовити, тогочасні ракети. До сьогодні технічні характеристики ракети «Зеніт» не втратили своєї сучасності. Зокрема, вона протягом кількох годин повністю в автоматичному режимі здійснює безпілотний старт. При виникненні проблем двигуни ракети автоматично зупиняються. Саме тому, можливо, вона була єдиною ракетою, яку можна було використати для «Морського старту», в якому, з міркувань безпеки, безпосередньо в момент старту ракети-носія на плавучій платформі люди відсутні. Такі розробки дозволили здійснити ряд успішних комерційних проектів. Проте це не може тривати довго, оскільки гроші на інноваційні проекти повинні йти з бюджету. Нам потрібне фінансування на розробку нових технологій, які дадуть змогу розвиватися далі, заглядати у майбутнє і підтримувати нормальний рівень конкурентоспроможності на світовому ринку. Загалом, рівень фінансування космічних програм не перевищував 25-30% від передбачених Законами України обсягів. Такий стан у значній мірі визначався недостатнім розвитком національної економіки та кризовими явищами в ній, пов’язаними з світовою фінансовою кризою. Разом з тим, зважаючи на підвищення останнім часом уваги Президента України, Верховної Ради України, Уряду України та органів місцевої влади до космічній галузі, яка викликана ключовою роллю космічної діяльності в інноваційному розвитку національної економіки, сподіваємось, що ці негативні тенденції вдасться усунути і вже на завершення четвертої комічної програми (2012 рік) отримати збільшені обсяги фінансування.  

Кадри вирішують все

Формуючи ракетно-космічну галузь, ми знали, що рано чи пізно постане проблема підготовки молодих кадрів. Ця проблема актуальна не лише для України. Щоб підготувати конструктора чи інженера для ракетно-космічної галузі необхідно вчитися у солідних ВУЗах, треба освоювати інженерні професії. Процес навчання — надзвичайно складний. Після закінчення ВУЗу молодому спеціалісту необхідно вдосконалювати свій досвід і знання. Тому з 1990-х років створено Національний аерокосмічний центр освіти молоді. У Центрі проводяться заняття зі старшокласниками і студентами. Є дитяча організація, яка спеціалізується на ракетно-космічному напрямку — «Сузір’я», де займаються учні молодших класів і старші школярі.Ми маємо досить розгалужену мережу вищих навчальних закладів, де готують спеціалістів для нашої галузі. Зокрема, це: Київський політехнічний інститут (факультет аерокосмічних систем), Національний авіаційний університет, Житомирський військовий інститут, Харківський авіакосмічний університет, Дніпропетровський університет тощо. Зважаючи на нагальну необхідність комерціалізації космічної діяльності, Україні потрібні фахівці з міжнародного менеджменту, перекладачі, і ми отримуємо їх з інших навчальних закладів. В цілому значних проблем у цьому питанні ми, швидше за все, не відчуваємо. Проте багато молодих людей, які приходять на роботу після ВУЗів, через рік-два зманюють великими зарплатами великі комп’ютерні фірми, банки тощо. Тобто відбувається процес «відтоку мізків». Щоб якимось чином виправити цю ситуацію ми пропонуємо молодим спеціалістам соціальні пільги — будуємо для них житло, робимо різні стипендії від імені Президента чи Кабміну, вирішуємо матеріальні і соціальні питання. Проте в цілому погано, що зарплати у нашій галузі низькі (не перевищують середню в державі).Аналіз сучасної ситуації з освітою в державі показує, що молодь поступово починає звертати увагу на технічні спеціальності. Наприклад, у 2010 році в НТУУ КПІ на інженерні професії збільшився конкурс (на факультет аерокосмічних систем конкурс становить не 1,5 особи на місце, як на більшості факультетів, а 5). Треба переломити хибну тенденцію вибору молодими людьми професії, користуючись лише критерієм розміру зарплати. Економіку рухають інженери і конструктори.