Український журнал - 1/2012
Гавел, найбільший європеєць наших часів
(Скачати весь номер: 1/2012 [PDF, 2.1 Mb])Текст: Лубош Палата, редактор газети «Лідове новіни», Прага
На темному тлі видно постаті трьох чоловіків у чорному. В одного з них є ще чорний капелюх. А за ними — біла табличка і широка стрічка у польських національних кольорах. Якщо чесно, фотографія так собі. Однак у морі значно гарніших фотографій (якщо траур взагалі може бути гарним) того передріздвяного тижня, тижня прощання з Вацлавом Гавелом, мені запам’яталася саме вона. Фотографія, на якій мер міста Гданськ, звідки бере свої корені польська «Солідарність», відкриває вулицю, що першою була названа на честь померлого чехословацького і чеського президента. Значення цієї світлини зростає з часом і невизначеністю, на яку типово по-чеськи перетворились спроби назвати ім’ям Вацлава Гавела щось варте уваги і в Празі. Зараз кінець січня, і чеські бюрократи з притаманною їм ретельністю вишукують причини, чому ім’ям Вацлава Гавела не назвуть ані аеропорт, ані жодну з великих вулиць Праги, щоб, не дай Боже, не довелось міняти табличку з назвою вулиці або кілька паспортів місцевих мешканців.І ось так Вацлав Гавел має вулицю у Гданську і в кількох інших містах, а у своїй Празі її не має. Зрештою, це навіть символічно, оскільки на схилку свого життя Гавел був справжнім моральним авторитетом, людиною, якою пишалися мешканці Центральної Європи, більше поза межами Чехії, ніж у рідній країні. У Польщі, Словаччині, Угорщині, а також в Австрії, Словенії і Німеччині ніхто не піддавав сумнівам і не применшував авторитет Гавела, як це намагалося зробити чеське оточення його наступника (та аж ніяк не послідовника) Вацлава Клауса. Зрештою, навіть ті, що цілком відкрито заздрили Гавелу, як-от лауреат Нобелівської премії і колишній польський президент Лех Валенса, змогли приборкати свої негативні емоції і цілих двадцять минулих років спиратися на те, що поєднує їх з Гавелом, а не поглиблювати те, що їх розділяє.Оскільки десь у глибині майже ніхто з представників центральноєвропейських еліт від Гавела відрізнятися не хотів, більшість хотіла бути схожою на нього. Гавел мав щось, що вони, включно з Лехом Валенсою, не мали і мати не могли. Велику життєву історію, родинну спорідненість з елітою демократичної Першої республіки, до якої Гавели безперечно належали. Виняткову, в умовах Центральної Європи, здатність не скомпрометувати себе співпрацею з комуністами. Єдине, що бракує Гавелу, це репутація учасника антикомуністичного підпілля, проте озброєний опір наприкінці шістдесятих та впродовж сімдесятих навряд чи хтось зрозумів би. Окрім того, противникам комунізму у нашій частині Європи було нелегко, пригадаймо хоча би Степана Бандеру або чеських братів Машинів.До історії Гавела належить і те, що це єдиний визначний літератор (або у цьому випадку швидше драматург зі світовим ім’ям), який пройшов шлях від лідера антикомуністичного опору до крісла президента. Можна сперечатись про те, наскільки «світовим» драматургом є Гавел, і яке це має у наш час значення. Але і для видатних митців нашої доби, від групи «Rolling Stones» до великих американських письменників і драматургів, Гавел був іконою. Ще до того, як став президентом.
Президентство Гавела при цьому було лише якимось доповненням його значення, так само, як і у випадку Валенси, проте на відміну від нього Гавел не девальвувався. І хоча у нього на очах розпалася держава, главою якої він був, він став президентом Чеської Республіки, країни, виникнення якої він, щонайменше, не бажав. І з цим він зміг впоратися з якимось внутрішнім аристократизмом, якого Валенсі у ролі польського президента на початку дев’яностих років бракувало. Тому Гавел був і залишився найвизначнішим президентом, якого мали словаки — і це не моя думка, а твердження, яке ми почули від самих словаків. Покинувши президентське крісло майже десять років тому, роль Гавела як речника свободи і демократії не зменшилася, ба навпаки. При цьому його сприймали як речника цілої нашої звільненої від комунізму частини світу, як речника Центральної Європи. І в рамках нашого регіону він декілька разів втручався, коли відчував, що деякі з країн збилися з демократичного шляху — як, наприклад, Словаччина у дев’яностих роках або Угорщина останнім часом. Він був проповідником гасла, що саме ми, жителі Центральної Європи, які так довго не мали свободи, мали би першими підтримувати тих, хто за свободу лише бореться.З відходом Гавела Центральна Європа втратила найбільшого європейця, чию особистість можна порівняти з Іваном Павлом ІІ, і який (нехай вибачать мене поляки) за своїм значенням перевищував першого центральноєвропейського Папу. І поки Центральна Європа залишатиметься вірною спадщині Гавела, вона буде і надалі важливою і вартою наслідування частиною світу.