Український журнал - 1/2012

Сергій Гайдай: «В Україні немає партій, вони не виражають інтересів жодних прошарків, лише власні»

Сергій Гайдай — політтехнолог, власник соціально-інжинірингового агентства «Гайдай.Ком». Співпрацював з багатьма першими особами в політиці. Займався організацією штабу «Нашої України» (2001), працював у штабі Ющенка (2004), був членом команди Петра Порошенка. Керував виборчими кампаніями російського політика Ірини Хакамади в Санкт-Петербурзі (2003), Анатолія Кінаха, Миколи Катеринчука. На його думку, соціальна складова facebook-революцій полягає у тому, що суспільство змінилося, а влада цього не помітила.  

Як ви оцінюєте теперішню політичну ситуацію в Україні? В Європі вважають, що відбувається згортання демократії. В Україні кажуть, що ситуація гірша ніж за часів Леоніда Кучми.

Я не погоджуюся, що ситуація гірша ніж за часів Кучми. Є одна проблема, яку мабуть в Європі просто не розуміють, оскільки там подібних клопотів просто не існує. У нас держава й усі події, що відбуваються — це імітація. Ми маємо Конституцію, парламент, формально наша країна нічим не відрізняється від європейської держави. Але щось не так. А пояснення, яке може дати європеєць — «у них мало демократії». Але європеєць помиляється. У нас інша проблема — правлячий клас має лише одну мету. Для нього держава — це бізнес. Маючи владу, можновладці заробляють гроші, активи. Однак не скажеш Європі, що у нас не держава, а бізнес-проект, де всі, окрім правлячого класу, — це ресурс. Кожна влада робить спроби тримати все під контролем. Проте з кожним роком це вдається усе менше і менше. Кучма справді значно більше контролював. Проте і тоді з’явилася інформаційна альтернатива — виник «5 канал». Так, Кучма тиснув на нього, але ж боролися. Не було Інтернету, отже, більш-менш вдавалися інформаційні блокади. І тим не менше — всі, хто працював проти Кучми, вигравали вибори, — і Віктор Ющенко, і Юлія Тимошенко. Кучма не контролював Україну навіть адміністративно, що було для нього великою проблемою, його завжди здавали. А нинішня влада взагалі не має «ексклюзиву», і я не знаю, що вони робитимуть на виборах. 

Тим не менше, чого слід очікувати на виборах?

Важко сказати, що влада робитиме на виборах. Я, можливо, повірю, що в Луганську й Донецьку, де влада навчилася контролювати, жорстко адмінресурсом намалюють собі результат, але в Західній Україні інша ситуація. Регіонали вважають, що мають там ресурс, однак це не відповідає дійсності! Інформаційно вони взагалі не контролюють ситуацію. Подивіться, що пишуть про владу, — це великий український стьоб. А в Інтернеті взагалі… Це міфи про контроль. Так, регіонали прагнуть контролювати. Дійсно, є тиск, вони залякують, вони посадили Юлю, Луценка, але контролю немає.У попередні роки можна було прогнозувати результати виборів, і завжди існувала сильна опозиція. Я чітко знав: якщо програє вибори Кравчук, прийде Кучма. Якщо програє Кучма, буде Ющенко. Якщо програє Янукович, точно прийде Юля. На сьогоднішній день усі вони були при владі, і чималий прошарок народу вже не хоче бачити нікого з них. Тобто, немає лідера. Раніше соціологічні оцінки передвиборчих симпатій розподілялися доволі просто. Наприклад, якась політична сила набирала 50%, інша — 20%. Певна група виборців голосувала «проти усіх». А зараз? На першому місці «проти усіх», майже 16%, такого ніколи не було. На другому місці — «не прийду на вибори». Далі слідує «не визначився», і лише потім йдуть конкретні сили. Рейтинг Партії регіонів падає. Юлин — не зростає і не падає. Даний фактор може спрацювати як завгодно. Решту голосів може забрати Яценюк, якщо зробить конкретний вчинок чи подію. Їх може забрати Кличко. Наразі у нього довіра лише 5%, але це рейтинг довіри відомої людини, як за політика ніхто за нього не голосує, адже він не визначив себе як політик. 

У цій ситуації як може виглядати кампанія Партії регіонів? Всередині партії є різні групи впливу, яка з них вирішальним чином впливатиме на виборчу стратегію регіоналів?

Давайте виходити з того, що вони не дурні. ПР розуміє, що її рейтинг зменшуватиметься. Тобто однією лише агітацією кампанію вони не виграють. Отже, потрібні інші методи. Поганий варіант — тотальна фальсифікація, як у Росії, бо влада усвідомлює, що в такому разі вона отримає нелегітимність перед Європою, як Лукашенко та Путін.І люди точно вийдуть на вулицю. Якщо вийшли в Росії, то українці виходять значно швидше. А українці виходять на вулицю не тоді, коли виграв кандидат, якого вони не люблять. Виходять, коли є фальсифікації.Регіонали вестимуть агітацію, використовуючи гасло стабільності.  

Вони можуть пожертвувати Миколою Азаровим перед виборами?

Навіщо? Проблема не в Азарові, треба звільняти чималу кількість своїх, і не просто звільняти, а звільняти з наслідками. 

Тобто показати, що закон один для всіх?

Саме так. У них є справи з корупції, але дуже мало. Коли уряд Ющенка посадив Зварича, рахунок складав 0:1 на користь влади. Коли посадили Володимира Галицького, рахунок зрівнявся. А потрібно, щоб було 1:100. Наступний рік буде надзвичайно важкий з точки зору економіки. Чесно кажучи, у влади дуже мало людей, які можуть втримати економіку. Це Клюєв, Колесников. Це Азаров, який є добрим фахівцем, хоча й надзвичайно поганим спікером. З приводу його української мови чимало сміються. Дійсно, він думає російською, проте якось Азаров влучно висловився, що, не склавши іспиту з української мови, проблеми не буде, однак якщо прем’єр не здасть іспиту з бюджету — це буде погано. Однак Азаров не представляє самого себе. Влада Партії регіонів неоднорідна. Там іде сильна боротьба за вплив. Переважна більшість атак на Азарова інспіровані не опозицією, не народом, не суспільством. Адже він намагається спілкуватися, веде соціальний діалог, він більш-менш демократична людина. Він чесно каже, що «я не можу давати дотації, оскільки буде інфляція, немає грошей». Його підставляє інша гілка влади. Мені здається, у президента є розуміння, що Азарова не можна звільняти. Так, його не люблять, але президенту краще пожертвувати прошарком місцевих корупціонерів, яких чимало. 

Яким є розклад сил у Партії регіонів?

Я би виділив чотири групи. Першу називають «Банкова» — це Адміністрація президента, Бойко, Льовочкін, Фірташ. Вони орієнтовані на Москву, хоча усім розповідають, що вони демократи і налаштовані проєвропейськи. Стилістично вони виглядають європейськими, в дійсності їх бізнес-інтереси орієнтовані на Москву. Це дуже потужна група, яка вміє вести інформаційні війни. Наступна дуже потужна група, її називають «сім’я», — це особисте оточення президента. Ми їх майже не знаємо. Це ті, з кого призначаються міністри МВС, оборони. Під килимом ці дві групи дуже сильно б’ються між собою. Проте є ще дві менш потужні групи, які частково дистанціювалися і є дещо незалежними. Це група Азарова–Клюєва з активами та група Ахметова–Колесникова з активами. Останні дві групи прагматичніші і більш орієнтовані на Європу. Їх бізнес більше зав’язаний на Європі. У Клюєва — сонячна енергетика (у Росії цього немає), у Колесникова — Чемпіонат, Євро. Сам Клюєв зі своєю групою ініціював і зробив чимало для парафування угоди між ЄС та Україною. Як його не критикували, він це зробив. Я впевнений, що парафування з європейського боку відбудеться. Однак чи буде підписана угода — це інша справа. При цій владі, вважаю, не буде підписана. 

Але ж як бути з інформацією про те, що Клюєв прагнув віддати Росії українську ГТС? Це також частина інформаційної війни, про яку ви говорили?

Так, мені здається, його підставляють. А він фігура менш публічна, не вміє вести соціальний діалог. Він прагматик, технар, який не вміє давати потрібну інформацію. Іншій групі вигідно замінити Клюєва на контрольовану ними людину. Це війни влади на владних майданчиках. 

Повертаючись до виборів: чи будуть використані старі гасла на кшталт російської мови, розколу України, питання УПА? Чи це відходить в історію?

Владі невигідно їх використовувати. Позиції щодо російської мови влада не виконала. Здається, акцент ставитиметься на економічні гасла. Економіка, економіка та ще раз економіка, Євро–2012. Хто зацікавлений в їх використанні — це опозиція. Зокрема, «Свобода», а може навіть Юля і Яценюк. Якщо з’явиться політична сила, можливо немолода, але відома, наприклад «УДАР» Кличка, яка скаже: я не проти, я не за Європу чи Росію, я не за російську мову чи українську, я не за УПА чи за радянських ветеранів, але я прагну зламати недемократичну систему влади і побудувати нову, вона матиме шанс перемогти. Щодо УПА, я вважаю, слід обрати іспанський досвід, де визнали всі воюючі сторони громадянської війни (1936–1939) року. Так само щодо мовного питання: українська — єдина державна, але й російська, як і татарська, як і молдавська, угорська та інші мови мають бути під охороною держави. 

Як це здійснити?

Є приклад реформ Саакашвілі. У них не було вибору: російський шлях чи європейський. Так, чимало грузин підтримували проросійський шлях. Проте Саакашвілі почав з економічних реформ. Такий собі Ататюрк. В Україні авторитет треба завоювати не шляхом вирішення питання мови, а через соціально-економічні перетворення. 

Ви вважаєте, в Україні це можливо зробити?

В Україні є запит на свого Саакашвілі. 

Але був шанс у 2004 році?

Я виходив на Майдан не за російську мову, хоча я особисто російськомовний. Я не вважаю мову єдиною ознакою патріотизму. Я за те, щоб Україна була «імперією» римського зразка. Етнічна приналежність не має значення, але державна мова єдина. Якщо маєш бажання бути чиновником і робити кар’єру, треба володіти українською мовою. Яка проблема? Якщо я дуже хотів би робити кар’єру у певній корпорації і постало питання про англійську мову, мені довелося би вивчати англійську. Мова не є проблемою! Проблема у несправедливому соціальному устрої держави. 

Проте, як на практиці можливо здійснити перелом в Україні, поміняти систему?

Якщо хочемо зламати цю систему, треба зробити, як Саакашвілі. У Грузії одного дня відправили у відставку весь особистий склад грузинської міліції. І одночасно ввели нові правила гри. Не просто змінили людей, але змінили устрій. Україна чекає таких реформ. Реформи, що відбуваються, це не реформи, з моєї точки зору. Чи треба звільняти в Україні всіх чиновників, всіх міліціонерів? Я вважаю, що так! Напевне, півмільйона звільнити важко. Але ж можна робити поетапно. У Грузії звільнили цілу прокуратуру, але поетапно. Першими пішли найбільш грандіозні корупціонери, а пізніше наступні.Я розмовляв з Петром Порошенком і вважаю його найбільшим фахівцем в економіці та державному управлінні. Він свого часу сказав, що Україні не потрібна в тому вигляді в якому є, податкова інспекція. Майже 50% дій податкової міліції можна виконати автоматично. Навіщо податкова інспекція в такому масштабі? Є фірма, є Інтернет, програма автоматично знімає податок. І корупції тоді немає. З програмою не домовишся. Ось на такі реформи є запит. Проте на це потрібна політична воля.Є приклади дуже вдалих реформ місцевого самоврядування. Наприклад, у Вінниці. Справа не в зручному офісі, куди приходять відвідувачі. У Вінниці змінено стандарти. Пересічний український мер не керує містом, він не знає, що відбувається на місцях. У нього є кілька помічників, що блокують від нього всю інформацію. Володимир Гройсман, вінницький мер, будь-яку трансакцію у місті може подивитись особисто у комп’ютері. Що діється у ЖЕКах, що відбувається в інших інституціях. Гройсман реформував систему. Проблема була у тому, що всі міські чиновники активно протистояли змінам. 

Тобто, у масштабі усієї країни потрібні нові Гройсмани? Де їх взяти стільки?

Так, дійсно! У розмові з Кличком я казав йому: ти не мусиш показати, що є фахівцем з економіки чи української геополітики. Але покажи, що у тебе є одна риса, яка дуже дефіцитна в Україні. У тебе є воля! У тебе є бажання і воля знайти потрібних людей, які насправді в Україні є, привести їх на місця і разом здійснити переміни. Покажи, що ти маєш амбіцію це зробити! Гройсман став мером у 27 років. Не проблема у віці, можна мати й 50 років, щоб робити реформи. Але фактично у сьогоднішніх тридцятилітніх більше шансів.  

Як ви оцінюєте повернення до мажоритарної системи?

Я дуже добре розумію, що влада зробила перехід до мажоритарки тому, що це для неї шанс. За партійними списками регіонали проведуть досить небагато людей. Але якщо чесно, сьогодні для виборців повернення до мажоритарної системи краще. Що таке справжня партія? Це партія, за якою є соціальна ідея, права чи ліва, яка точно виражає інтереси певного прошарку суспільства — буржуазії, найманих працівників, крупного капіталу. Коли є справжня партія, можна робити пропорційну систему. Адже я проголосую за партію, що близька мені ідеологічно. В Україні немає партій, вони не виражають інтересів жодних прошарків, лише власні. В українських партій немає жодної відповідальності. Комусь сподобалася партія, за неї проголосували, але жодних обіцянок вона не виконала. У мажоритарній системі я контролюю свого депутата: наступним разом не голосуватиму за нього. Я би на десять років прийняв в Україні мораторій на партії, доки не будуть створені справжні. Залишив би тільки місцеві вибори.Звичайно, у Партії регіонів були зовсім інші мотиви. Але для виборців це добре. Наприклад, Європейська партія Миколи Катеринчука точно не подолає бар’єру. Але провести за мажоритарною системою людей вони зможуть. Сьогодні це може стати непоганою ідеєю. 

Як працюватиме опозиція в цьому виборчому процесі?

У них дуже великий шанс. Їх не люблять менше, ніж не люблять владу. Вони можуть зіграти на опозиційних настроях. Проте в опозиції є дві серйозні вади. Вона не уміє об’єднуватися, і думаю, не досягне цього. В людей, щоправда, не має запиту на їхнє об’єднання. Проте технічно об’єднатися опозиція просто не вміє.Наступна проблема — у них дуже мало нормальних мажоритарників. Опозиція розучилася працювати з мажоритарниками, лише за списками. Тобто влада проведе напевне більше мажоритарників. Проте шанс в опозиції є, якщо опозиційні сили об’єднаються, знайдуть фахівців. Проте у нас ніколи цього не відбувалося. 

Можна хоча б спробувати передбачити результати парламентських виборів 2012 року?

Влада повільно демократизується. Партія регіонів зразка 2004 року та 2012 року — це дві різні партії. Регіонали розуміють, що постійний тиск неефективний. Він породжує лише спротив. І коли в парламенті буде багато різних депутатів — самовисуванців, мажоритарників, — їм доведеться домовлятися. Це демократичний процес, коли політики домовляються, а не висувають ультиматум. Порядку буде менше, але демократії стане більше! 

У Партії регіонів є політичне майбутнє?

Я впевнений, що попри всі погані прогнози, будемо прагматичними: до 2015 року Партія регіонів точно буде існувати. Спілкувався Петро Андрусечко, Київ