УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Український журнал - 3/2012

Претензії судового виконавця відхиляються та інші радощі

(Скачати весь номер: 3/2012 [PDF, 3 Mb])

Текст: Іван Дерер, автор блогу Іван Дерер-Респект, Мадрид 

За вчорашній день в мене було кілька приводів для буденних радощів.

Я прийшов до будівлі суду і дивився на величезні двері, за якими десь уже знаходився пан К.

Двері були такі великі, що я навіть не знав, де вони закінчуються.

Подумалось — а що там за ними?Я взявся за клямку.

За дверима була рама металошукача.

Уявляючи, як дістаю охоронців балачками про невпинне зменшення свободи, я пройшов через раму і рушив до інших дверей, за якими знаходився зал здійснення права, де і перебував пан К.

У нас не було великих ілюзій. Ба більше — нас взагалі здивувало, що апеляція проти вигаданого примусового судового стягнення буде розглядатися. Ми чекали автоматичного відхилення позову і арешту майна.

Я дивився на трьох жінок у чорних мантіях і намагався вгадати, чим вони займаються в приватному житті...

Раптом усе закінчилося... в тунелі монументальності й задухи чеського права з’явилося світло, і я почув, як пані суддя проголосила: «Претензії судового виконавця відхиляються».

Я хотів би, щоб усі ви могли почути на власні вуха, як ця фраза резонує в залі суду.

Ця фраза того вартувала.

Виходячи з залу, я автоматично випалив: «Дякую!»

Мене й самого це здивувало. Навіщо я це сказав? Це ж не моя заслуга, що результат виявився саме такий...

Мабуть, я просто зрадів...

Пані суддя відповіла: «До побачення». 

 

***

 

Ми знову опиняємось у ситуації, несумісній із життям — на висоті 10 км над землею, в алюмінієвій труні, що рухається з швидкістю 1000 км за годину.

Я помітив дівчину, яка підійшла до стюардес.Вона нервово посміхалась і щось говорила.

Подивився на її ногу.

Та ледь помітно тремтіла.

Помітив дещо уривчасті рухи руками.

На обличчі стюардеси на хвильку промайнула невпевненість. Однак лише на хвильку.

У той момент дівчина втратила над собою контроль.

Її почало трясти.

Сльози пирснули фонтаном. Панічний страх польотів. У ту мить я навіть не міг уявити, чим усе закінчиться.

Тим часом стюардеса виконувала свою роботу. Вона тримала дівчину за плече і розмовляла з нею.

Мені спало на думку приєднатися з порадою «налийте їй 50 грам», але цю дурість я залишив при собі.

Саме в той момент літак потрапив у зону турбулентності. Яка шкода — вони ж її майже заспокоїли...

Дівчину, наче ляльку, посадили в першому ряді, коло капітана. Було помітно, як вона тремтить.

Капітан розмовляв із нею впродовж усього польоту, пояснював, що діється з літаком у повітрі, і час від часу до нас навіть долинав її сміх.

Не питайте, як сталося, що капітан сидів поміж пасажирів.Напевно, то був інший капітан.

Але свою роботу цей екіпаж виконував добре, і мене це радувало. Компанія Wizzair, рейс W6 2701, 14 лютого з Праги до Мадриду. 

 

***

 

Технік компанії «Telefonica Movistar España» прийшов з точністю до хвилини.

Прийшов встановити оптичне волокно замість мого застарілого 8-мегабітного ADSL-інтернету.

Він зробив усе за дві години, як ми і домовлялись.Коли він роботу закінчив, мені зателефонували з компанії, аби перепитати, чи все пройшло як треба, і чи я задоволений.

Я відповів, що так.

Далі мене запитали, чи технік, бува, мене якось не діставав.

Я відповів, що ні.

Тоді мені побажали насолоджуватися швидкісним інтернетом.

Я пожартував, що у зв’язку з угодою ACTA, мені та швидкість буде ні до чого.

Дівчина по той бік лінії засміялася.

Посміхнувся і я, зауваживши, що нормальна країна таку дурню ніколи не ратифікує.

Вона знову засміялась і поклала слухавку.

Залишились приємні відчуття. 

 

***

 

Мене так потішили ці три випадки, що я відкоркував пляшку «Ведмежої крові», яку минулого тижня залишили на столі мої гості, і добряче впився.

Якби такі речі траплялись щодня, життя було б, мабуть, нестерпно приємним. Але ось так винятково — воно того варте.

Це треба відзначити. 

Український журнал