Український журнал - 3/2012
Претензії судового виконавця відхиляються та інші радощі
(Скачати весь номер: 3/2012 [PDF, 3 Mb])Текст: Іван Дерер, автор блогу Іван Дерер-Респект, Мадрид
За вчорашній день в мене було кілька приводів для буденних радощів.
Я прийшов до будівлі суду і дивився на величезні двері, за якими десь уже знаходився пан К.
Двері були такі великі, що я навіть не знав, де вони закінчуються.
Подумалось — а що там за ними?Я взявся за клямку.
За дверима була рама металошукача.
Уявляючи, як дістаю охоронців балачками про невпинне зменшення свободи, я пройшов через раму і рушив до інших дверей, за якими знаходився зал здійснення права, де і перебував пан К.
У нас не було великих ілюзій. Ба більше — нас взагалі здивувало, що апеляція проти вигаданого примусового судового стягнення буде розглядатися. Ми чекали автоматичного відхилення позову і арешту майна.
Я дивився на трьох жінок у чорних мантіях і намагався вгадати, чим вони займаються в приватному житті...
Раптом усе закінчилося... в тунелі монументальності й задухи чеського права з’явилося світло, і я почув, як пані суддя проголосила: «Претензії судового виконавця відхиляються».
Я хотів би, щоб усі ви могли почути на власні вуха, як ця фраза резонує в залі суду.
Ця фраза того вартувала.
Виходячи з залу, я автоматично випалив: «Дякую!»
Мене й самого це здивувало. Навіщо я це сказав? Це ж не моя заслуга, що результат виявився саме такий...
Мабуть, я просто зрадів...
Пані суддя відповіла: «До побачення».
***
Ми знову опиняємось у ситуації, несумісній із життям — на висоті 10 км над землею, в алюмінієвій труні, що рухається з швидкістю 1000 км за годину.
Я помітив дівчину, яка підійшла до стюардес.Вона нервово посміхалась і щось говорила.
Подивився на її ногу.
Та ледь помітно тремтіла.
Помітив дещо уривчасті рухи руками.
На обличчі стюардеси на хвильку промайнула невпевненість. Однак лише на хвильку.
У той момент дівчина втратила над собою контроль.
Її почало трясти.
Сльози пирснули фонтаном. Панічний страх польотів. У ту мить я навіть не міг уявити, чим усе закінчиться.
Тим часом стюардеса виконувала свою роботу. Вона тримала дівчину за плече і розмовляла з нею.
Мені спало на думку приєднатися з порадою «налийте їй 50 грам», але цю дурість я залишив при собі.
Саме в той момент літак потрапив у зону турбулентності. Яка шкода — вони ж її майже заспокоїли...
Дівчину, наче ляльку, посадили в першому ряді, коло капітана. Було помітно, як вона тремтить.
Капітан розмовляв із нею впродовж усього польоту, пояснював, що діється з літаком у повітрі, і час від часу до нас навіть долинав її сміх.
Не питайте, як сталося, що капітан сидів поміж пасажирів.Напевно, то був інший капітан.
Але свою роботу цей екіпаж виконував добре, і мене це радувало. Компанія Wizzair, рейс W6 2701, 14 лютого з Праги до Мадриду.
***
Технік компанії «Telefonica Movistar España» прийшов з точністю до хвилини.
Прийшов встановити оптичне волокно замість мого застарілого 8-мегабітного ADSL-інтернету.
Він зробив усе за дві години, як ми і домовлялись.Коли він роботу закінчив, мені зателефонували з компанії, аби перепитати, чи все пройшло як треба, і чи я задоволений.
Я відповів, що так.
Далі мене запитали, чи технік, бува, мене якось не діставав.
Я відповів, що ні.
Тоді мені побажали насолоджуватися швидкісним інтернетом.
Я пожартував, що у зв’язку з угодою ACTA, мені та швидкість буде ні до чого.
Дівчина по той бік лінії засміялася.
Посміхнувся і я, зауваживши, що нормальна країна таку дурню ніколи не ратифікує.
Вона знову засміялась і поклала слухавку.
Залишились приємні відчуття.
***
Мене так потішили ці три випадки, що я відкоркував пляшку «Ведмежої крові», яку минулого тижня залишили на столі мої гості, і добряче впився.
Якби такі речі траплялись щодня, життя було б, мабуть, нестерпно приємним. Але ось так винятково — воно того варте.
Це треба відзначити.