Український журнал - 4/2013
А мене з’їдає, що
Ігор Ісаєв: А мене з’їдає, що
Закінчилося добре. Дні добросусідства на польсько-українському кордоні, що мають на меті наблизити обидва народи, попри заяви деяких самоуправлінців, відбулися. Зустрічі проходять по всій території вздовж кордону вже десять років. Однак ситуація навколо відзначення річниці Волинської трагедії (про неї ми писали в попередньому числі «УЖ») на ґрунті важкої історії розпалила емоції в обох країнах — особливо у прикордонних регіонах України й Польщі.
Так, євродепутат від консервативної партії «Право і справедливість» Томаш Поремба перейнявся ліквідацією пам’ятника воїнам УПА у Грушовичах Перемиського повіту. Депутат звернувся до Ради охорони пам’яті боротьби і мучеництва (РОПБіМ) з інтерпеляцією, у якій повідомив про нелегальний обеліск і вимагав його ліквідації. Врешті Поремба отримав офіційну відповідь, що ця справа буде вирішена. «Хочемо нагадати, що український пам’ятник у Грушовичах встановлено в середині 90-х років минулого століття в ситуації певного правового вакууму», — наголошує Об’єднання українців у Польщі (ОУП). Кільканадцять років тому, наголошують місцеві українці, в обох державах розгорілася своєрідна «війна пам’ятників». На думку ОУП, запальні промови євродепутата Томаша Поремби та відповідь РОМПБіМ викличуть нову хвилю польсько-української суперечки навколо вшанувань. «Це має особливі конотації напередодні підписання Угоди про асоціацію між Європейським Союзом і Україною. Угоди, одним із основних популяризаторів якої є Польська держава», — наголошується в заяві ОУП.
Хоча польські мас-медіа наголошують, що не сам пам’ятник є головною причиною емоцій Поремби, а вибори до Європарламенту в 2014 році. Нічого дивного: депутат Європарламенту заробляє майже 8 тисяч євро, тобто вдвічі більше від польського прем’єра. Зарплата прем’єр-міністра Польщі складає 4 тисячі євро, на 250 євро менше заробляє віце-прем’єр, іще на 250 менше — міністр в уряді. За повідомленнями економічної преси, польські євродепутати воліють інвестувати в нерухомість.
Хоча, попри різні сусідські сварки, поляки й українці — це гарні сусіди у порівнянні хоча би з угорцями. 25 серпня представники націоналістичної угорської партії «Йоббік» — депутат парламенту Угорщини Іштван Саваї та депутат Європарламенту Бейла Ковач, що має свій офіс у Берегові, здійснили подорож по Закарпаттю. Вони розкритикували уряд у Будапешті, який, мовляв, не бажає захистити угорські пам’ятники та сприяти створенню окремої угорської автономії на Закарпатті. І. Саваї не зупинився на цьому: він розкритикував і роботу одного з відділень ОТП-банку (угорська інвестиція в Україні) в Берегові: «Я вважаю неприпустимим, аби в угорському банку були рекламні плакати лише українською мовою». На його думку, в угорському банку мають працювати лише угорці.
Попри те, що «мадярське питання» непокоїть також сусідню Словаччину, там нині на часі — роми. У цій країні вже, певно, традиційно місцеве населення відгороджує ромські райони бетонними стінами, що було зроблено з найбільшим анклавом ромів у країні — районом Lunik IX у Кошицях. Двометровою стіною відокремлено ромські будинки від більшості населення міста. Пікантності додав факт, що цьогоріч Кошиці, друге за величиною місто після Братислави, є Європейською столицею культури. Фотографії стіни з написом «Вибачте» опублікував словацький новинний сайт Sme.sk.
У свою чергу, у Празі наприкінці серпня протестували проти збільшення націоналістичних настроїв під іронічним гаслом «Не хочемо чехів у Чеській Республіці». Протест був організований групою з однойменною назвою, аби попередити зростання напруженості в чеському суспільстві. У країні, відомій своїм досить толерантним, у порівнянні з іншими державами Центральної Європи, ставленням до іншості, останнім часом з’явилися навіть поодинокі антиукраїнські лозунги.
Хоча правдиві демони зла над Влтавою приховалися в іншому. Не виключено, що в найближчих позачергових парламентських виборах візьме участь і нова партія під крилом колишнього президента Чехії Вацлава Клауса. Спекуляції про можливе продовження його політичної кар’єри почали з’являтися ще задовго до його відходу на пенсію. Найбільші сподівання щодо його повернення зачаїла «клаусівська» частина Громадянської демократичної партії (ODS), яку екс-президент і засновував. У 2008 році В.Клаус остаточно покинув ODS, а його конфлікти із тодішнім головою Міреком Тополанеком і його наступником Петером Нечасом все більше послаблювали партію. Таким чином, Клаус опинився в прикрому товаристві нинішнього президента, засновника і довголітнього лідера Чеської соціал-демократичної партії Мілоша Земана, який так само покинув лави «своєї» партії і створив нову, Партію прав громадян — земановці (SPOZ). Я тебе породив, я тебе і вб’ю, казав класичний герой.
Убивств і політичних самогубств натомість не варто очікувати найближчим часом на польській політичній сцені. Чинний прем’єр Дональд Туск знову став головою правлячої в Польщі партії «Громадянська платформа». З результатом 79,58% він переміг на виборах голови цієї політсили. Його конкурент Ярослав Ґовін отримав 20,42%. Члени «Громадянської платформи» голосували за допомогою пошти та Інтернету, а активність склала 51%. Ґовіна неофіційно називають лідером консервативного крила «Громадянської платформи», тоді як Туск декларує ліберальні цілі партії. Коментатори, що оцінювали внутрішні вибори в головній польській партії, розділилися в поглядах: одні кажуть про успіх Ярослава Ґовіна через низьку явку, інші — про як і раніше непохитну позицію Дональда Туска, який уже в четвертий раз був обраний очільником партії, що нею він керує з 2003 року.
«Повернення додому» — так польський прем’єр-міністр визначив зміну в політиці польської військової присутності поза кордонами країни. Ідеться передусім про місію в Афганістані, звідки забирає свої контингенти більшість західних держав. Таємниця Полішинеля — поляки, кілька десятків яких загинуло в афганській провінції Ґазні, їхали за кордон у пошуках кращої фінансової винагороди. А тому операція «Повернення» викликала також запитання Війська польського до Міністерства фінансів країни. Відомство невтішно повідомило, що до кінця року польська армія отримає майже на мільярд євро менше, ніж передбачалося.
Цього треба було очікувати — говорять про застосування хімічної зброї сирійським урядом експерти. У Сирії було використано проти опозиції отруйний газ, імовірно, зарин. Серед жертв є жінки й діти, у цілому близько 650 осіб. Опозиція назвала напад «різаниною» і закликала до рішучої міжнародної реакції. Сирія є країною, яка має один із найбільших запасів хімічної, а, можливо, і біологічної зброї. Найбільший її склад — це місто Хомс, що багато разів переходило із рук влади до рук опозиції і навпаки. Та ситуація не вплинула на міжнародний «тупик» у рішенні щодо Сирії, де вже багато місяців де-факто триває громадянська війна. Натомість холодна війна на сирійських кістках розгорілася між Росією та Заходом. Білокам’яна всіма силами боронить режим чинного президента Башара аль-Асада, що й не дивно: у Сирії знаходиться єдина російська морська база на Близькому Сході. За оцінками ООН, сирійський конфлікт коштував життя більше 100 тисяч людей.
Воює Росія й на інших фронтах, використовуючи передусім доступ до свого ринку. І йдеться не тільки про торговельну війну Москви й Києва: так, наприкінці серпня російські фітосанітарні служби виявили у більшості імпортованих з Польщі фруктів підвищену концентрацію нітрату. Варто додати, що Варшава ще не встигла оговтатися, як Кремль у мороженій яловичині і свинячих кістках з Польщі знайшов бактерію кишкової палички. Як правило, назагал російські служби виявляють порушення в харчових продуктах з країн, котрі не піддаються тискові Москви. Ці слова могли б підтвердити не тільки українські цукрові заводи, а й виробники литовських шпротів, грузинської мінеральної води, молдовських вин чи білоруського молока. Опинившись у такому «антиросійському товаристві», кажуть у Польщі, варто, щоб Варшава переглянула свою нібито й приязну політику щодо Москви. І можливо, більше б стала приділяти уваги Україні чи Молдові з Грузією.
Хоча польські експерти, які ще на початку року оптимістично оцінювали шанси на підписання Україною Угоди про асоціацію з ЄС, нині кажуть: «п’ятдесят на п’ятдесят». З’являються аргументи, що в цьому українські олігархи не бачать інтересу і ЄС не повинен підписувати договір, оскільки Україна не хоче реформ. Очікується, що підписання Угоди про асоціацію Україна–ЄС може відбутися на саміті «Східного партнерства» у Вільнюсі наприкінці листопада. Це було б можливо, якби Київ виконав поставлені йому Брюсселем умови, зокрема, припинити вибіркове правосуддя. Все очевиднішим є те, що Україна не виконує цих умов і що хоче підписати договір тільки з економічних причин. Польща зараз не підтримує окремо Україну, як раніше, натомість підтримує «Східне партнерство», яке є важливою ініціативою для Варшави з точки зору її ролі в Євросоюзі — дипломатично починають заявляти політики.
І насамкінець — з ватиканських джерел стало відомо, що канонізація Івана Павла II відбудеться наступного року. Точну дату канонізації має оголосити папа Франциск під час спеціальної консисторії, натомість неофіційно говориться, що церемонія канонізації папи-поляка відбудеться 27 квітня, у Неділю Божого Милосердя. Це свято встановлене самим Іваном Павлом ІІ в 2000 році. У свою чергу, на Світових днях молоді у Ріо-де-Жанейро папа Франциск оголосив, що наступна зустріч християнської молоді, у 2016 році, відбудеться у Кракові. «Нас про це не питали», — вже через кілька годин обурено заявила антиклерикальна частина польської молоді. Хоча, здається, у нашій культурі питати молодих, освічених і безробітних — не прийнято.
