Український журнал - 4/2013
Позачергові вибори повертають Чехію на схід. Питання лише, як далеко?
У жовтні в Чехії відбудуться історично другі позачергові вибори. Перші, що відбулися у 1998 році, спричинили значний перелом і стали кінцем першого трансформаційного періоду, прем'єрства Вацлава Клауса і домінанції Громадянської демократичної партії (ODS) на чеській політичній сцені.
Незважаючи на те, що Вацлаву Клаусу вдалося в 2003 році стати другим чеським президентом і повернутись у найвищі політичні кола, його реальний політичний вплив на курс Чеської Республіки закінчився саме в 1998 році, точніше, кількома місяцями раніше — відставкою його уряду.
Це був також кінець зачарування Клаусом і Ко, бо вони відходили, залишаючи за собою не лише корупційний скандал ODS (до речі, досі не з’ясований і не розслідуваний), але й відповідальність за величезне розкрадання майна через приватизацію, що збагатило наш лексикон словом «тунелювання».
Опісля до влади прийшла Чеська соціал-демократична партія (ČSSD), яка перші чотири роки правила на основі «опозиційного договору» — чи не найбільшого обману виборців, який Чехія за двадцять років свого існування мала змогу бачити і переживати. Найбільші суперники — голова ODS Вацлав Клаус та лідер ČSSD Мілош Земан — домовилися про розподіл влади, завдяки чому Земан став прем’єром, Клаус — спікером парламенту, а ODS та ČSSD, поділивши владу в країні, намагалися обмежити політичну конкуренцію інших партій. І хоча їм це не вдалося (серед іншого, завдячуючи тогочасному президентові країни Вацлаву Гавелу та Конституційному суду), та, на думку багатьох чеських політологів і публіцистів, ця епоха належить до найтемніших сторінок в історії чеської демократії.
Двадцять років виняткової свободи закінчуються
Наважуся припустити, що цьогорічні позачергові вибори стануть ще більш негативним переломом. Певним чином вони означатимуть кінець «ліберального» двадцятиріччя чеської демократії. Епохи, в якій завдяки деяким урядовим партіям, урядам прем’єра соціал-демократа Владіміра Шпідли і, можливо, лідера ODS Мірека Тополанека ліберальні прозахідні сили мали вагоме слово в політичному курсі Чеської Республіки.
Нинішня ситуація небезпечна тим, що епоха, яка принесла Чехії велику внутрішню свободу, розквіт незалежних медіа, ліберального законодавства і однозначну орієнтацію на Захід (передусім на США та ЄС), надовго закінчиться. А почалося все це вже під час президентських виборів, коли гідний послідовник Вацлава Гавела, дворазовий міністр закордонних справ Чехії Карел Шварценберг програв десять відсотків виборчих голосів Мілошу Земану. Земан ізолював себе від прозахідної та ліберальної частини соціал-демократів і став «конем» націоналістичної, просхідно орієнтованої групи, яка об’єднала в собі непоєднюване — комуністів, прокремлівських бізнесменів і антигавелівсько налаштовану групу прихильників Вацлава Клауса, що сповідувала ксенофобію та антиєвропейськість.
Спокусі Земана, на жаль, піддалася й частина соціал-демократів, і саме її голоси стали вирішальними у виборах президента.
Коли через кілька місяців після обрання Земана зійшов з політичної арени уряд Петера Нечаса, стало все зрозуміло. Земан зумів загострити ситуацію, без згоди парламенту призначив уряд своїх однодумців на чолі з прем’єром Їржі Русноком і довів країну до позачергових виборів.
Угорщина Орбана і Чехія Земана
Ці вибори покажуть, наскільки великою буде більшість лівих партій у новому парламенті. Наскільки великий вплив матимуть у ньому досі нереформовані промосковські комуністи, і чи новий уряд буде повністю керований вручну Земаном і Ко. Якщо в парламенті складеться конституційна більшість лівих політичних сил, можна очікувати переходу до напівпрезидентської автократичної системи, яка буде деформувати демократію в Чехії подібно тому, як це робить уряд Віктора Орбана в Угорщині.
А Європейський Союз, як показує приклад Будапешта, спроможний чинити лише незначний тиск, що само по собі може лише згладити найгостріші антидемократичні ексцеси в членській країні, та аж ніяк — саму природу обмеження демократичних свобод.
Мілош Земан і його група, що її можна було б назвати «групою друзів путінської Росії», може затриматися в Празі надовго. З усіма наслідками, які з цього випливають — як для Чеської Республіки, так і для її сусідів.
