Хто підіграє Росії в Україні?
(Скачати весь номер: 5/2013 [PDF, 2.8 Mb])
Текст: Петро Андрусечко, Познань
Часу залишилося обмаль. Україна та ЄС на фінішній прямій, однак досі невідомо, куди дійде Україна і чи не затримається перед самою метою. Все більше це нагадує трилер зі щоразу більшою кількістю невідомих.
Головною віссю, навколо якої обертається ситуація перед самітом у Вільнюсі, є ув’язнена Юлія Тимошенко. Європейські політики, українська опозиція, ЗМІ переконують нас, що від рішення в її справі залежить майбутнє Угоди про асоціацію.
З цієї точки зору інші чинники та сили, котрі можуть зашкодити євроінтеграції, здаються маргінальними. Тим не менше вони існують, і навіть після підписання Угоди можуть бути використані для різних сценаріїв дестабілізації ситуації. І вже сьогодні певні механізми їх використання запущені.
У серпні тижневик «Дзеркало Тижня» опублікував план дій Росії щодо України (джерело інформації не назване), в якому презентовано можливі заходи з метою перешкоджання підписанню Угоди про асоціацію з ЄС, а також дії після її підписання. У документі представлений цілий список можливих кроків проти України як ззовні, так і всередині. Важко сказати, наскільки правдивий є цей документ, проте чимало з представлених у ньому методів російська сторона використовувала вже раніше. Серед таких «елементів» є так звані проросійські сили в Україні та агенти впливу.
Проросійськість як політична технологія
Це явище не нове. Традиційно проросійською силою вважалася Комуністична партія України. У 1999 році під час президентських виборів це використав Леонід Кучма, будуючи свою кампанію на страху виборців перед поверненням до влади комуністів. Він же протиставив пропонованому комуністами зближенню з Росією проєвропейський курс в зовнішній політиці. Проте у 1994 році Кучма переміг Кравчука власне завдяки гаслам зближення з Росією та надання російській мові статусу другої державної мови.
На виборах 1998 року в кампанії взяв участь Виборчий блок партій «СЛОн — Соціально-Ліберальне Об’єднання», котрий у своїй програмі запропонував ідею зближення з Росією, а також надання російській мові статус другої державної. В результаті «СЛОн» набрав 0,90% голосів.
На той час радикальнішою і більш успішною силою була Прогресивна соціалістична партія України на чолі з Наталією Вітренко, яка виступала «За Союз України, Білорусі та Росії». І яка в період з 1998 по 2002 рік у Верховній Раді України складала конкуренцію комуністам у питанні проросійськості. Ще за часів президентства Віктора Ющенка вона вела активну антинатовську діяльність, організовуючи протести у Криму, в результаті чого у 2006 році були зірвані спільні українсько-натівські навчання «Sea Breeze».
Сьогодні місце Вітренко в певному сенсі посів Віктор Медведчук з організацією «Український вибір». Цей політик відомий насамперед як «сірий кардинал» української політики в період другої каденції Леоніда Кучми, коли він очолював Адміністрацію президента. Йому ж приписували так звані «темники» та розробку виборчої стратегії «розколу України». Коріння його знайомства з Владіміром Путіним сягають саме того періоду, як власне і з Дмітрієм Мєдвєдєвим, «смотрящим» за Україною. На парламентських виборах 2006 року Медведчук посідає третє місце у списку виборчого блоку «Не Так!». Головними гаслами, які висувала ця політична група, було «ні» для членства в НАТО та підтримка вступу України до Єдиного економічного простору. Блок, однак, не зумів подолати виборчий бар’єр. Медведчук на кілька років зник з офіційної політики, проте люди, котрі опинились у списку «Не Так!», знайшли своє місце у політиці часів президентства Віктора Януковича: Нестор Шуфрич (сьогодні депутат від ПР), Юрій Бойко (віце-прем’єр), Михайло Папієв (губернатор Чернівецької області). Зрештою, з’являються чутки про залаштункову участь Медведчука у спробі досягти компромісу між БЮТ та Партією регіонів.
«Український вибір» вступає у гру
З 2012 року Медведчук знову дає про себе знати. Влітку минулого року просто з короткої зустрічі з президентом Януковичем у Криму до вілли Медведчука приїжджає президент Путін. Невипадково кадри з того вечора потрапляють до ЗМІ. Це сигнал, що Кремль бачить у Медведчукові лояльного політика, котрий може стати альтернативою для Віктора Януковича, адже російські керманичі все більше ним незадоволені. У квітні 2012 року починає діяльність організація «Український вибір», котру очолює Віктор Медведчук. Одна з основних цілей цієї ініціативи — агітація проти євроінтеграції та за приєднання України до Митного союзу. Незабаром уся країна буде заліплена плакатами та білбордами, які рекламують між іншим Митний союз.
Медведчук досі може розраховувати на підтримку своїх російських друзів, в інтересах котрих діє він сам та його «Український вибір». Під кінець липня цього року президент Путін, який перебував у Києві з нагоди святкування 1025 річниці Хрещення Русі, після короткої офіційної частини візиту відправляється на круглий стіл, організований Медведчуком на тему плюсів Митного союзу та вигоди, яку може отримати Україна від вступу до цієї організації. Підтвердженням відносин Медведчука з російським президентом та прем’єром стала чергова зустріч у серпні в Сочі на чемпіонаті з бойового самбо, де лідер «Українського вибору» сидів поруч з російськими лідерами та президентом Казахстану Назарбаєвим.
З наближенням саміту «Східного Партнерства» «Український вибір» активізує свою діяльність, організовуючи конференцію про наслідки геополітичного вибору України, а також пікетуючи дипломатичні представництва країн ЄС.
У вересні Компартія України спільно з представниками «Українського вибору» двічі провела збори про референдум щодо Митного союзу. Однак, на думку деяких експертів, попри цю співпрацю, між КПУ та «Українським вибором» спостерігається своєрідна конкуренція. «Вибір» виступив з самостійною ініціативою та прийняв звернення до Віктора Януковича з вимогою провести референдум на підставі 4,6 млн. підписів, зібраних командою Медведчука ще у 2006 році. Тоді на народне обговорення хотіли винести питання вступу України або до НАТО, або до Єдиного економічного простору. Тепер у КПУ це сприйняли як спроби привласнити собі їхню ініціативу — референдум.
Зрозуміло, що для Петра Симоненка та його товаришів важливо залишитися на «проросійському електоральному полі», тим більше в ситуації, коли Партія регіонів офіційно задекларувала себе як європейська сила. Тому будь-яка конкуренція може сприйматися негативно.
Невидиме лобі
Окрім конкретних організацій та політичних сил, які відверто виступають з проросійської позиції, функціонують також так звані агенти впливу. Щоправда, на сьогоднішній день у партії влади проросійське лобі втихомирилося, символом чого стала зустріч Януковича з парламентською фракцією Партії регіонів у київському кінотеатрі «Зоряний». Під час зустрічі ніхто з присутніх не виразив спротиву європейському курсу президента. Доходило до курйозних ситуацій, коли Інна Богословська чи Вадим Колесніченко почали виступати за євроінтеграцію.
Зрештою, показовою є ситуація в Криму, де після місцевих виборів 2010 року партія влади фактично призвела до нівелювання проросійських організацій. Тоді в Криму з’явився так званий «макіївський десант», який складався з представників Донбасу, котрі зайняли всі ключові посади на півострові. Парадоксально, проте перехід влади до регіоналів призвів до значного зниження активності усякого роду радикальних проросійських сил. Їх лідери (наприклад, козацьких організацій) були попереджені, що їх акції сприйматися не будуть.
Наскільки успішною була ця політика до сьогоднішнього дня, може свідчити приклад молодого мера Бахчисараю, якого обрали від партії «Єдина Росія», але в розмові з «Українським Журналом» влітку цього року він розповідав про необхідність патріотичного виховання в Україні на американський манір (він був у Штатах на стажуванні). Бахчисарайський мер також організував акцію «Україна починається з кожного із нас», вивісивши перед своїм будинком український прапор!
Звичайно, це не означає, що проросійське лобі послабилося. Можливо, саме його представники сидять в Адміністрації президента і гальмують справу Тимошенко. Є також представники великого бізнесу, наприклад, Дмитро Фірташ, яких багато що пов’язує з Росією.
Варто припустити, що однаково у ситуації підписання чи не підписання Угоди про асоціацію, проросійське лобі активізується. Ключовим моментом стануть президентські вибори 2015 року. Кремль шукає альтернативу Януковичу. Однак наразі важко уявити, хто з українських політиків мав би стати перспективним проросійським лідером в Україні. Медведчук, попри показові фінансові витрати на кампанію «Українського вибору», — політик, чий рейтинг коливається в межах статистичної похибки. І неозброєним оком помітно, що навіть пряма підтримка російських лідерів не дає безпосередніх результатів у вигляді підвищення популярності Медведчука в Україні.
Однак навіть після підписання Угоди Росія так просто не відпустить Україну і надалі зможе розраховувати на ті українські середовища, котрі допомагатимуть їй. Відкритим залишається лише питання методів. Дехто з українських експертів не виключає провокацій. Наприклад, виникнення у Криму ситуації, подібної до історії у підмосковному Бірюльово — тобто de facto міжетнічного конфлікту. Сьогодні немає підстав говорити про етнічне напруження у Криму, проте лідери кримських татар визнають, що існує небезпека спровокувати такий конфлікт.
Результат саміту у Вільнюсі досі важко передбачити, але без сумніву — Росія готує різні сценарії стосовно України і шукатиме тих, хто захоче їй підіграти.
