Любов на відстані
(Скачати весь номер: 5/2013 [PDF, 2.8 Mb])
(про фільм Дар’ї Онищенко «Істальгія»)
Кожна розмова про українське кіно, як правило, спричиняє певну містифікацію, об’єднуючи неузгоджені й малокорельовані поміж собою події у вдавану цілісність. Відсутність спільного дискурсу у вітчизняному кінематографі пов’язана передусім із браком медіапростору як для дискусій про кіно, так і для його комунікації з глядачами. Через невловимість явища сучасного українського кіно кожен фільм із вітчизняними джерелами фінансування та українським походженням авторів у нас зазвичай наділяють значенням Події. Як результат — пересічний прокатний європейський фільм «Істальгія» займає місце в конкурсній програмі фестивалю «Молодість», стає однією з головних прем’єр першого півріччя 2013 року в Україні, набуває певного розголосу.
Дар’я Онищенко, закінчивши Мюнхенську Академію кіно і телебачення і впродовж восьми років живучи в Німеччині, добре засвоїла основні естетичні тенденції європейського кіномейнстриму останнього десятиріччя і зняла дещо маньєристичний фільм «Істальгія». Стрічці притаманний розгалужений драматичний сюжет, вдале візуальне вирішення, легкість камери, а теми фільму — імміграція й мультикультурність — є суспільно актуальними. «Істальгія», що стала першою офіційною копродукцією України (з кіновиробниками Німеччини та Сербії), чимось подібна на ковток свіжого повітря для вітчизняного кіно з його одвічним зацикленням на пошуку самоідентифікації, тягарем невиразного минулого, а основне — панічним страхом перед реалістичним трактуванням сучасних проблем. Навіть без наявності достатніх підстав для вихваляння «Істальгії», яка, властиво, не розширює жодних кордонів, окрім географічних, сама спроба Онищенко осмислити важливу суспільну проблему у більш вільний та нетрадиційний для нас спосіб є позитивним знаком.
Бути разом і бути окремо
Історія в «Істальгії» поділена між двома поколіннями та трьома європейськими містами (Мюнхен, Київ, Белград) триває одну добу й оповідає про потребу близькості й порозуміння між людьми, яких безпосередньо торкнулася проблема еміграції. Одна-єдина ніч обдаровує героїв емоціями і відводить від встановленого трибу життя, а наступний ранок започатковує пошуки відповідей на нові запитання у вже зміненому повсякденні.
Центральним у сюжеті є мюнхенська історія немолодих героїв: українки Руслани, що прагне закріпитися в Німеччині, та її сусіда серба Владана. Ці люди випадково зустрілися й відчули душевну близькість. Напівзіркові актори Ніна Ніжерадзе і Карл Марковіч стають кращим акторським дуетом фільму і викликають інтерес до своїх персонажів. У київській історії син Руслани Богдан (Іван Добронравов) в останні години перед запланованим виїздом до Німеччини усвідомлює, що закохався у співачку Марію (Вікторія Варлей), і залишається в Україні. Ця частина сильно зіпсована ходульною українською мовою, якої поза «Істальгією» більше ніде не існує. Крім того, київська історія найбільш тривіальна й ілюстративна, а надмірна драматизація лише підсилює відчуття надуманості. Героями третьої, белградської історії є син Владана Зоран, його дівчина та сербсько-німецьке подружжя. На прикладі непорозумінь і конфлікту бажань персонажів цієї частини можна зауважити висновок авторів фільму про нестабільне становище багатонаціональної європейської спільноти, що існує між двома неможливостями: бути разом і бути окремо.
Невиліковний сум за Сходом Європи
Важко не помітити намагання режисерки надати німецькій культурі (нібито дуже раціональній) опозиційності слов’янській (нібито чуттєвій і незбагненно вітальній), проте симпатії Онищенко радше на боці останньої. Як наслідок, у фільмі з’являються сентименталізм і певна романтизація, а операторська робота Ероля Зубцевіча вдало підкреслює такі поривання авторки й наповнює «Істальгію» емоційністю.
Є всі підстави сподіватися, що восени «Істальгія» з’явиться в прокаті за межами України — цьому може посприяти представлення картини на двох великих кіноринках у Каннах і Москві, а також копродукційний характер, який, слід очікувати, наблизить стрічку принаймні до сербських екранів. «Істальгія» стала дебютним повнометражним фільмом Дар’ї Онищенко, і режисерка вже має плани на наступний — екранізацію історії про сучасну Роксолану.
Тож наразі Дар’я Онищенко розповідає нам про життя емігрантських сімей, що пульсує поміж Києвом, Мюнхеном і Белградом, а простір між цими містами наповнює істальгією — невиліковним сумом за Сходом Європи, за його цілісністю і повноцінністю.
Олексій Телюк, Київ
