УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Український журнал - 4/2014

Євразійський союз — не більш ніж типовий кремлівський пасквіль інтеграції

(Скачати весь номер: 4/2014 [PDF, 2.4 Mb])

Текст: Лубош Палата, редактор газети "Млада Фронта Днес", Прага 

 

 

Так це для цього воно було треба? Задля такого «ніц» Україні було заблоковано дорогу в Європейський Союз? Оце викликало Майдан і скинуло українського президента? Через це нині гинуть люди на Сході України?

 

Євразійське економічне співтовариство (скорочено ЄврАзС, англійською — EEU), засноване 29 травня у казахській столиці Астані, за своєю суттю не представляє нічого більшого, ніж дуже недосконалий митний союз трьох країн: Казахстану, Російської Федерації та Білорусі. Країн, які, в принципі, і не дуже мають що продавати.

У Казахстану і Росії майже така сама економіка, що стоїть і падає на експорті корисних копалин, передусім нафти і газу. Білорусь, колись відома як «монтажний цех Радянського Союзу», від останніх двох членів EEU відрізняється тим, що щось все-таки продукує, але її експорт і її промисловість, знову ж таки, готові приймати лише Росія і країни колишнього Радянського Союзу, адже жодних технологічних перлин вона не пропонує.

Але це не заважало російському президентові Володимиру Путіну назвати цю подію «епохальною». «Нині ми разом створюємо могутній центр економічного розвитку, великий регіональний ринок, який об’єднає більше 170 мільйонів людей. Наше співтовариство володіє величезними засобами корисних копалин. Разом із тим країни трійки мають розвинуту промисловість, виробничу базу та величезний кадровий і культурний потенціал. Географічне розташування дозволяє створювати маршрути не лише регіонального, але також глобального значення», — сказав президент Росії.

 

Незадоволений Лукашенко

Насправді ЄврАзС — це лише «Росія плюс», до 145-мільйонного ринку якої долучиться двадцять п’ять мільйонів населення з Білорусі і Казахстану. У порівнянні з Євросоюзом, південноазіатським АСЕАН, США чи Китаєм, це інтеграційний карлик — як з огляду економічних показників, так і з огляду кількості населення. Єдине, що може в EEU справити враження — це її територія і певною мірою запаси корисних копалин у Росії та Казахстані — Білорусь практично нічого не має. «Контролюємо двадцять відсотків запасів природного газу і п’ятнадцять відсотків запасів нафти», — сказав Путін.

Що цікаво, саме у випадку газу і нафти їм не вдалося заключити договір про митний союз, на що звернув увагу білоруський президент Александр Лукашенко, який сподівався, що після вступу в EEU його країна зекономить на продажу нафтопродуктів білоруських нафтопереробних заводів мільярди доларів. Точно так само марно очікувала звільнення від мита білоруська фармацевтична промисловість. «Це не той договір, на який сподівалася Білорусь і про який говорили наші партнери, передусім Російська Федерація», — сказав Лукашенко, який до останнього відмовлявся підписувати даний договір. «Ми думали, що це буде повноцінний Митний союз. Але потім у Москві щось порахували, заплакали і дійшли висновку, що без обмежень у фармацевтичній промисловості їм не бути ринком із нафтою і газом», — сказав він. Нафта і газ, два найбільш важливі експортні компоненти Росії і Казахстану, не будуть частиною Митного союзу принаймні до 2025 року.

 

Ані демократія, ані спільні цінності

В ЄврАзС, усупереч тому, що його подають як конкурента Європейському Союзу, немає жодних політичних основ, у договорі дослівно стоїть, що кожна з держав залишає за собою повну самостійність. Не було створено нічого на зразок Європейського парламенту чи Європейської комісії. Таким чином, EEU відстає навіть від неблагополучного проекту Союзу Білорусі та Росії, який без особливого прогресу в інтеграції нібито існує з 1996 року. В установчих документах ЄврАзЕС, які мають майже тисячу сторінок, між іншим прописано, що кожна держава зберігає свій державний устрій. На практиці це означає, що всі три напівдиктатори можуть правити на свій спосіб. ЄврАзЕС щось міняє лише у випадку Казахстану, який — як слабка країна, прилегла до Китаю — ще більше наблизиться до Росії. І її президент Нурсултан Назарбаєв реалізує нарешті свою ідею Казахстану як «моста між Сходом і Заходом».

Напівфабрикат Путіна ніяк не можна порівняти із тим, що отримає Україна від інтеграції з Європейським Союзом, який, окрім свого економічного розвитку, пропонує Україні можливість стати частиною простору демократії, верховенства права і поваги до прав людини, тобто речей, про які Путін, Лукашенко і Назарбаєв навіть не насмілювалися говорити.

Гіркою таблеткою для Путіна мусить бути те, що Крим не є частиною EEU. А Україні можна лише побажати, аби нею вона також не стала.


 

 

Український журнал