Український журнал - 5/2015
Вугільний виклик
(Скачати весь номер: 5/2015 [PDF, 2.1 Mb])Текст: Павло Кост, Київ
Внаслідок втрати контролю над частиною Донбасу перед Україною постав новий виклик — забезпечити економіку вугіллям, яке раптом стало дефіцитним товаром. У вирішенні цієї проблеми легкого шляху не існує. Окрім об’єктивних причин, успіх ускладнюють корпоративні інтереси олігархічних гравців.
Війна на Сході України поставила перед Києвом додаткові виклики в енергетичному секторі. До традиційних проблем із забезпеченням газом додався дефіцит вугілля — ресурсу, який у 2013 році складав 34,6% в енергетичному балансі України (майже на рівні з газом). Аж 75% вугілля застосовується як паливо на теплових електростанціях (ТЕС) та теплових електроцентралях (ТЕЦ) для виробництва електроенергії. Решта — у виробничих процесах в металургії.
Воєнні будні вугільного сектора України
Внаслідок війни з балансу країни випало 55% від загальної кількості шахт. З 93 державних шахт 37 розташовані на території, контрольованій владою України. З них дві третини добувають вугілля, а 12 шахт — у режимі відкачування води та провітрювання.
Ще 53 шахти розташовуються на територіях Донецької та Луганської областей, підконтрольних бойовикам. Це майже 90 тисяч шахтарів, більша частина з яких не працюють. Найбільша в країні шахта «Комсомолець Донбасу» (річний обсяг видобутку — понад 5 млн т) довго знаходилася на лінії вогню, поблизу «дебальцевського виступу». Тим часом саме ця шахта раніше постачала вугілля на Придністровську та Криворізьку ТЕС. Можливо, власне тому російсько-сепаратистські сили так безглуздо атакували Дебальцеве, попри неймовірні людські втрати з їхнього боку? На окупованій території розташовано і три десятки приватних шахт (які в основному належать групі компаній Рината Ахметова). Частина видобутку на них врахована у поточний вугільний баланс країни, що підтверджує транспортування сировини з територій «ДНР/ЛНР». Зокрема, йдеться про двох найбільших постачальників антрациту: «Свердловантрацит» та «Ровеньки-Антрацит», які у довоєнні часи добували 80% всього, зараз дефіцитного для України, енергетичного вугілля (антрациту та напівантрациту).
Власне факт, що на контрольованій українською владою території немає шахт, які працюють і видобувають енергетичні марки вугілля, найбільше б’є по вугільній безпеці України. Виключно на такому вугіллі працює половина з 14 великих ТЕС. Без нього виробництво електроенергії в повному обсязі буде неможливим.
Опалювальний сезон 2014/2015 Києву вдалося прожити без потрясінь, попри дефіцит вугілля. Інша річ, що цього вдалося досягти завдяки імпорту сировини та електроенергії з Росії. Також очевидним є своєрідний торг Києва з Москвою: ми вам електроенергію та вугілля, а ви не заважатимете транзиту енергії в Крим. Минулої зими компроміс спрацював, проте в майбутньому його хиткість очевидна так само, як і те, що він не вирішив проблеми. Міністр енергетики та вугільної промисловості Володимир Демчишин заявив, що до початку опалювального сезону Україні слід нагромадити на складах ТЕС і ТЕЦ 2,5 млн т запасів вугілля (в т.ч. 1 млн т антрациту). Тим часом, станом на 1 червня 2015 року на складах знаходилось усього 1,26 млн т (з них тільки 430 тис. тонн становило дефіцитне енергетичне вугілля). Це менше на 2 млн тонн, ніж минулого року у той самий час. Навіть з урахуванням меншого споживання сировини в поточному році (за підсумками січня–квітня — на 23,3%) та зниження споживання електроенергії (у січні–травні падіння досягло 10%), такі показники мусять серйозно непокоїти та повинні змушувати «енергетичний» блок влади до відповідних зусиль.
Імпортний гамбіт
Існує декілька сценаріїв виходу з цього «вугільного» тупика. Найпростішим є купівля вугілля на контрольованих бойовиками територіях або від російських компаній. Окрім природних сприятливих технічних умов для такого вибору, слід згадати і про «ціну питання». Об’єктивну ціну на вугілля з інших країн не можна прямо порівняти з ціною українського (донбаського) або російського вугілля. Звичайно, воно буде дорожчим через транспортування, перевантаження в портах тощо. Однак попри високу собівартість видобутку та ще дорожчу доставку антрациту з названих країн, ресурс необхідно купувати на світових ринках. Михайло Гончар, відомий український експерт з питань енергетики, вважає, що Київ не може використовувати винятково систему бізнес-координат у виборі постачальника. Україні слід підстраховуватися на той випадок, якщо поставки з Росії повністю припиняться. Також не варто забувати, що Росія — це все-таки агресор, а купувати ресурс на Донбасі — це підтримувати тероризм. Наприклад, у 2014 році Україна імпортувала вугілля на загальну суму 1,7 млрд доларів. З них 1,13 млрд доларів заплатила в російський бюджет. Цілком можливо, що частина цієї суми була віддана за донбаське вугілля, яке контролюють сепаратисти.
Тому слід шукати інші варіанти. Першим і найбільш очевидним є купівля антрациту на світових ринках. Антрацит — дуже рідкісна марка, доступна лише в декількох країнах світу: США, Південноафриканській республіці (ПАР), Австралії, В’єтнамі, Росії. Щоб не купувати антрацит в агресора або підтримувати тероризм через його купівлю на Донбасі, по суті, Києву необхідно негайно шукати ресурс у названих країнах.
Проте не все так просто з імпортом сировини. Наприклад, ПАР торік експортувала 72 млн тонн вугілля, але антрациту — тільки 4%. Певні надії в Україні покладали на ринок В’єтнаму, де антрациту багато. Сподівалися ще й тому, що саме українські фахівці нині будують два стволи на одній із в’єтнамських шахт. Однак вільних ресурсів вугілля у В’єтнамі не знайшлося. Понад те, в’єтнамці в середньостроковій перспективі самі планують імпортувати вугілля з Австралії, а експорт свого скоротити в три-чотири рази, спрямувавши його на забезпечення власних потреб. Уже зараз експорт в’єтнамського вугілля обмежений високим експортним митом.
Серед країн далекого зарубіжжя, які добувають антрацит, певною мірою варто розраховувати на Австралію. У неї вже почав купувати вугілля Ринат Ахметов. Не слід забувати й південноафриканське, тому що його досить велику партію (до 70 тис. тонн) закупила група «Технова», яка контролює ряд ТЕЦ (включаючи Дарницьку).
Багато розголосу набув контракт державного «Укрінтеренерго» з компанією «Steel Mont» про постачання антрациту з ПАР, підписаний минулої зими. Після потрапляння перших двох партій сировини в Україну, розгорівся скандал через підозри в низькій якості вугілля, а прокуратура відкрила кримінальне провадження. Однак експерти підкреслюють, що ця якість достатня для роботи українських ТЕС. Знайти антрацит стовідсоткової відповідності українському — фактично нереально. Проте резонанс у ЗМІ, політичні ігрища та дії прокуратури призупинили поставки з Африки.
Тим часом на ринку вже з’явилися гравці, що бажають зайняти місце «Steel Mont». Як неважко здогадатися, вони з Росії або неконтрольованого Києвом Донбасу, а деякі моменти вказують на старшого сина Віктора Януковича. Україні зараз намагаються довести, що вугілля слід купувати винятково в РФ і у бандформувань на Донбасі. А кримінальні справи розчищають шлях для цієї антидержавної схеми. РФ хоче, щоб Україна годувала проросійських бандитів і платила за патрони, якими вони стрілятимуть в українців. Отже, ймовірно, що історія з «непридатним» вугіллям з ПАР — це провокація з російським слідом. Складається враження, що в Україні є групи лобістів, які роблять все для того, щоб обмежити диверсифікацію постачання вугілля, поставити Україну в залежність від постачання з РФ і т.зв. ЛНР та ДНР.
Також ситуацією скористалися інші гравці, які працюють на ринку електроенергії та отримують чималі прибутки від її імпорту з РФ. Деякі ЗМІ бачили джерела штучного скандалу навколо поставок антрациту з ПАР в діяльності одного з наближених до оточення Порошенка олігарха — Костянтина Григоришина. Бізнес Григоришина тісно пов’язаний з російським монополістом РАО ЕЭС, який продає електроенергію Україні. Для таких, як він, дефіцит антрациту в Україні це шанс нарощувати свою бізнес-імперію. Адже, окрім суто технічних та об’єктивних перешкод для імпорту антрациту на світових ринках, його купівлю ускладнює традиційна над Дніпром проблема — корпоративні інтереси окремих гравців. Лобісти імпорту російського і донбаського вугілля та російської електроенергії будуть і надалі докладати зусиль для захисту своїх шкурних інтересів.
Вийти на новий рівень
Є ще низка напрямків, які могли б дозволити Україні вийти на абсолютно новий рівень забезпечення ресурсом. Мова йде в першу чергу про переобладнання на газове вугілля тих ТЕС, які зараз працюють лише на антрациті. Але потрібно розуміти, що проектування, затвердження проекту, виготовлення та налаштування займуть десь 4–6 місяців. Для такої реконструкції необхідно зупиняти блоки, тому цим можна займатися з певними обмеженнями. При цьому вартість реконструкції одного котла для переведення з антрациту на вугілля газової групи оцінюється в 20–30 млн грн. Отже, за найоптимістичнішими сценаріями, найшвидше Київ встигне це зробити напередодні нового опалювального сезону 2015/2016. На жаль, реалістичніші оцінки говорять лише про 2016 рік, що підтверджує пасивність офіційного Києва після закінчення останнього опалювального сезону. Інша річ — які причини цієї пасивності та затягування процесу переобладнання. Окрім корпоративних інтересів, експерти звертають увагу на ще один аспект. Олександр Топал, заввідділом процесів горіння та газифікації вугілля Інституту вугільних енерготехнологій, говорить про те, що рано чи пізно ситуація на Донбасі врегулюється й Україна отримає свій антрацит назад. Тоді дорогі заходи з переобладнання можуть виявитися непотрібним викиданням грошей на вітер. Ця теза не витримує критики, якщо подивитися на проблему зі стратегічної перспективи — колись і так доведеться проводити модернізацію...
Ще до початку активних боїв було озвучено плани уряду, що до 2020 року з 93 держшахт залишиться тільки 38. І анонсовано програму, яка передбачає відмову від держпідтримки вуглевидобувної галузі до 2020 року. Певною мірою війна цю проблему вирішила: низка донецьких і луганських шахт є глибоко збитковими та такими, що зупинили свою виробничу діяльність внаслідок ведення бойових дій. В результаті, частину шахт уже ніхто просто не відновлюватиме. Звичайно, це болючий процес, який вимагатиме соціальних заходів, проте війна створює непоганий привід для таких дій. Те саме стосується переведення вугільної галузі України в ринкові умови. Більшість державних шахт, які видобувають енергетичне вугілля, збиткові і потребують постійної підтримки з державного бюджету. Державний бюджет України на 2015 рік не містить субсидій на компенсацію різниці між собівартістю та ринковою ціною вугілля. Це означає, що Київ вирішив піти цим важким, але єдиним слушним шляхом.
Наступний виклик — це використання всіх своїх покладів у інших частинах країни. В першу чергу йдеться про буре вугілля, яке залягає в основному в Житомирській та Кіровоградській областях. Його підтверджені запаси — близько 2,4 млрд тонн, прогнозні — 8 млрд тонн. Колись його вже намагалися добувати, але без ентузіазму — це вугілля досить «вологе» і вимагає посиленої сушки. Проте це не є непереборною перешкодою. Видобуток бурого вугілля може підсилити енергобезпеку України лише в довгій перспективі.
Інший резервний варіант — так зване «засолене» вугілля. В Дніпропетровській області його поклади становлять до 7,6 млрд тонн. Товщина пластів 3–6 метрів, глибина залягання — 600 метрів. Його очистка та обробка вимагають великих зусиль. Інвестори поки що не розглядають ці проекти, тому що немає детального опрацювання розрізів. Але Дніпропетровська область вже має певну вугільну інфраструктуру, промислові та людські ресурси, щоб розвивати новий напрямок і забезпечувати робочими місцями шахтарів. Так чи інакше, ці напрямки можуть розглядатися лише у віддаленій перспективі.
Враховуючи туманні шанси на відновлення контролю над Донбасом, наступний опалювальний сезон точно не буде простішим за попередній. Тим більше, що за оцінками експертів з питань безпеки, метою чергових атак російсько-терористичних угруповань будуть в т.ч. стратегічні енергетичні об’єкти України. Зараз головне — негайно визначитися з планом дій та рішуче почати його виконувати. Імпорт антрациту з ПАР, США чи Австралії, переобладнання ТЕС, жорстка реструктуризація шахт та розробка нових родовищ — усі ці напрямки повинні бути реалізовані паралельно. Купівля ресурсу в Росії або на Донбасі має лише доповнювати названі зусилля, та й то виключно у випадку негайної потреби.
Окрім системних зусиль, про які мова вище, найважливішим напрямком роботи повинна бути жорстка економія споживання електроенергії. Звичайно, на тлі посиленої роз’яснювальної роботи з суспільством. Отже, з таким дефіцитом антрациту лише максимальне об’єднання зусиль, розумне управління та рішучі кроки дозволять стабілізувати роботу енергосистеми.
