УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Український журнал - 5/2015

Через церковну до національної єдності

(Скачати весь номер: 5/2015 [PDF, 2.1 Mb])

Текст: Ярослав Кіт, Львів

Україна — світська держава. Водночас на Євромайдані, під час Революції Гідності, у часі російсько-української війни саме духовенство відіграло та відіграє дуже помітну роль. То чи можливе гармонійне поєднання прагматично-державного і духовно-церковного начал сьогодні? Життя митрополита Андрея Шептицького підказує нам — можливо все!

Дії митрополита Шептицького не завжди схвалювалися усіма. Частина українців закидали йому те, що він не підтримував український націоналізм. Поляки дорікали за відступництво від латинського обряду і зраду своєї нації. Росіяни корили за уніатство як злочин проти єдино вірного православ’я. Євреї закидали співпрацю з нацистами і байдужість до єврейської нації під час Голокосту. А водночас інші українці називають Шептицького своїм Мойсеєм. Поляки шкодують, що не мали у міжвоєнний час такого єпископа. Росіяни називають розбудовником російського католицизму. Євреї — Праведником євреїв України.

Чесноти справжнього лідера
Варто пригадати, що Австро-Угорщина, у якій народився і мешкав Шептицький більшу частину свого життя, географічно простягалася від Чернівців до Інсбрука. Це була величезна, багатонаціональна держава. Шептицький жив, навчався і успішно керував Греко-Католицькою Церквою у цій державі. Аристократичне походження і майновий статус дозволяли молодому тоді ще Роману Шептицькому відвідувати різні європейські країни. Він мав навіть приватну аудієнцію у папи Лева XIII. Пізніше Митрополит відвідав Святу Землю, далі — Росію, де в 1917 році призначив Леоніда Федорова екзархом католиків східного обряду. Окремо варто згадати довготривале відрядження Шептицького до США та Канади у 1910 році. Там він урегулював конфлікт усередині церковної громади і домігся від Ватикану окремої єпископської юрисдикції для єпископа Ортинського. Будучи блискучим правником, Шептицькому дуже добре вдається співпрацювати з владою. Наприклад, він отримує 300 тисяч крон для побудови єпархіальної семінарії у теперішньому Івано-Франківську.
Кир Андрей мав усі якості ефективного лідера: енергійність, надійність, ініціативність, рішучість, честолюбство, розсудливість. Такий блискучий комплекс характеристик політичного лідера міг бути використаний і поза Галичиною. Погодьтеся, це чесноти лідера об’єднаної України.
Андрей Шептицький був вільною людиною, зростав у свободі пересування, мислення, родинній злагоді. Він не боявся чинити вчинки, які вважав правильними. Не втручався у політику до тих пір, поки не бачив, що без політичних важелів неможливо здійснити задуманого. Монастирське життя і подальший аскетизм у їжі, одязі, умовах проживання жодним чином не перешкоджали функціонувати предстоятелю УГКЦ. Це важливо, особливо сьогодні, коли «верхівка», «влада» сприймаються виключно як набір матеріальних привілеїв, безнаказаність, вседозволеність. Норми побуту Митрополита, щирість у вчинках і спілкуванні дивували багатьох сучасників, адже здавалися немислимими. А все було просто. Він казав, що гідність дав йому Бог, тому влада не стала спокусою. Один факт. Свого часу Шептицький відмовився від призначення єпископом, але Папа Римський фактично наказав йому. Пізніше, знаючи про можливу відмову від підвищення, призначення відбулися майже категорично. Так, у 35 років кир Андрей став митрополитом Галицьким та архиєпископом Львівським.
Це був перший пастир, який почав буквально служити поза храмом, мандрувати всіма видами транспорту. Він не цурався сам їздити бричкою по малих парафіях, служити літургію і цим приваблював простих людей.

Церковна єдність
Важко погодитися з тезою деяких польських дослідників про те, що Шептицький спеціально вступив до греко-католицького монастиря, щоб згодом підпорядкувати все православ’я папі. Польські єпископи дуже сподівалися на це, але помилилися. Концепція єднання українців через віру в одній державі народилася у Митрополита дещо пізніше, звичайно ж, від спостереження за долею українського населення в Галичині і Російській Імперії. З травня по листопад 1917 року кир Андрей об’їхав Фінляндію, Швецію, Німеччину, Швейцарію, Австрію, скрізь актуалізуючи українське питання та зустрічаючись із українською громадою. Він, зокрема, налагоджує контакти з графом Михаїлом Тишкевичем, згодом — представником українців у Ватикані та Франції. Ціллю таких мандрівок було на уламках імперій створити Українську Державу в Галичині. Пригадайте, гетьман Скоропадський взагалі думав створити у Києві патріархат і запросити його очолити Шептицького. Якби ці плани здійснилися, можливо, історія України була б не такою трагічною.
...Не варто забувати, що польське громадянство Андрей Шептицький просить аж у 1923 році, втративши надію на створення Української Держави в Галичині. Щоправда, впродовж тридцятих років ХХ ст. тривають спроби діалогу з православними, особливо з митрополитом Іларіоном Огієнком. А в 1941 році Шептицький звернувся до українських православних архієреїв і до української віруючої православної інтелігенції із закликом до церковної єдності, яка могла б багато допомогти також для досягнення національної єдності. Про духовну єдність, владу, еліту і Батьківщину Митрополит пише у грудні 1941 року у своєму знаменитому посланні «Наша Державність». Часто сьогодні ми сприймаємо розмови про церковну єдність в Україні як новітні віяння. А виявляється, що 100 років тому митрополит Андрей уже розумів рятівний і будівничий ефект від такого об’єднання.
...Шептицький говорить і дбає про культуру української нації. Йому вдалося запустити дифузію культурних вартостей таким чином, що зросла самосвідомість і національна ідентичність українців. «Просвіта», «Пласт», «Рідна Школа» підтримуються Митрополитом. Зростає патріотично налаштована молодь.
Постать митрополита Андрея Шептицького є прикладом поєднання канонічного та сучасного поглядів на розвиток церкви, збереження базових християнських цінностей. Це особливо важливо у сьогоденні, коли церква активно або пасивно залучена до процесів трансформації вітчизняного суспільства. Приклад Митрополита, його життя та служіння, свідчать про те, що активна позиція церкви має ключове значення у збереженні універсальних християнських цінностей.
В Україні зараз помітна криза легітимності будь-якої інституції чи публічної особи. Сучасні політики живуть у світі цінностей, де немає чіткої орієнтації на духовні багатства. Фактично, їхні інтереси є протилежними до духовних. Матеріальне стає пріоритетним. І у цьому — велика небезпека.
У минулому столітті Шептицький розбудив українців Галичини. Переконав у їх самобутності, вирізнив ментальність галичанина як таку, що прагне вільного життя у своїй «Хаті-Державі». Сьогодні, коли святкуємо його 150 років, Шептицький може розбудити українців України. От тільки чи готові ми прокидатися?

Український журнал