УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Український журнал - 5/2015

Блаженний мученик Климентій Шептицький

(Скачати весь номер: 5/2015 [PDF, 2.1 Mb])

Текст: Іван Драбчук, Львів


Актуалізація імені Андрея Шептицького, одного з найпотужніших представників українського народу сьогодні — дуже важлива, особливо у світлі постреволюційних перетворень. Однак у цьому матеріалі ми поговоримо про іншого Шептицького. І з ним, повірте, також дуже треба познайомитися.

Тож, шість років, від 1995-го до 2001-го відбувався беатифікаційний процес щодо отця Климентія Шептицького. У пам’яті людей, які його знали, він залишився зразковим ченцем та добрим пастирем. «Аристократ від народження і з духу, відкритий для людей без огляду на їх походження чи суспільний статус, виступав проти дискримінації українців. Під час війни захищав поляків, які були переслідувані у Східній Галичині, рятував євреїв. У своєму відданому людям житті він керувався передусім довірою до Бога», — так писав про о. Климентія отець доктор Стефан Батрух.
Після завершення процесу беатифікації 21 червня 2001 року Іван-Павло ІІ проголосив архімандрита Климентія блаженним мучеником.

Ким був цей чоловік?
Блаженний Климентій Шептицький народився 17 листопада 1869 у селі Прилбичі на Львівщині. Він побачив світ, як і його брат Роман (Андрей), у домівці сім’ї графа Івана і Софії Шептицьких. Його хресне ім’я — Казимир. Початкову освіту здобув удома від найманих вчителів під наглядом матері, причому катехизму й молитов його вчила вона сама.
Гімназійну освіту Климентій Шептицький одержав у навчальному закладі Святої Анни у Кракові, де склав на відмінно іспит зрілості. Далі вивчав право у Краківському університеті, продовжував студії права в Мюнхені і Парижі, а закінчив навчання здобуттям ступеня доктора знову у Кракові.
У перший рік ХХ століття він був вибраний послом до віденського парламенту і кандидатом до Державної Ради, повним членом якої став у 1901 році. Однак згодом, у 1907 році, через несприятливі обставини Казимир покинув політичну діяльність і зайнявся виключно господаркою родинних дібров та свого фільварку в Дев’ятниках на Львівщині.
Звичайне, різноманітне, захопливе життя молодого, як би ми сьогодні сказали, представника еліти у строкатому українсько-польському родинному колі. Мандрівки і навчання у кращих університетах Європи. Політична діяльність, власна нерухомість. Чому, маючи усі ці привілеї, 1910 року він приймає рішення йти в монастир?
...До свого чернечого покликання Казимир Шептицький ставився дуже серйозно і його бажання «поставити себе цілковито до диспозиції Господа» (це його власні слова, написані в листі до Павла Сапіги) остаточно перемогло. Він вирішив все ж таки піти за прикладом свого старшого брата Романа-Андрея, незважаючи на протести в родині, і повернутися до обряду своїх предків. Тож у 1912 році Казимир розпочав новіціят у монастирі студитського уставу в Боснії. За рік там само він прийняв схизму і взяв собі нове монаше ім’я Климентій (на честь Папи Римського). Згодом він розпочав богословські студії в Інсбруку, а 28 серпня 1915 року монах Климентій був висвячений на священика.

Ворог народу
За три роки, закінчивши богословські студії, він був призначений настоятелем студитського монастиря у Скнилові, який з причини знищення під час воєнних подій було перенесено до літньої резиденції галицьких митрополитів в Уневі. Важливо наголосити, що як для Андрея, так і для Климентія Шептицького дуже важливим було відновлення саме студитського уставу в лоні Української Греко-Католицької Церкви. Адже у ті роки, коли активно діяли Шептицькі, Церква майже повністю перейшла на польську мову і геть забула про свій «східний вектор» і східне походження. Саме в Унівській Лаврі отець Климентій зайнявся працею оновлення традиційного чернецтва в Українській Греко-Католицькій Церкві. Климентій Шептицький писав для молоді повчання та розпорядки, більшість з яких, на жаль, на сьогодні залишаються лише в рукописах і досі чекають на свого видавця.
За десять років, у 1926-ому, Климентій був призначений ігуменом Унівського монастиря з відповідальністю за всі осередки студитського уставу. А з 1937 року він перебував у Львові, де піклувався про хворого Митрополита та допомагав йому в його широкій адміністративній праці. У часи радянської та німецької окупацій він постійно знаходився біля брата аж до його смерті 1 листопада 1944 року.
Того ж року наступник митрополита Андрея Преосвященний Йосиф Сліпий іменував отця Климентія архімандритом монахів студитського уставу. І від 45-го року, після арешту єпископів, отець Климентій став фактичним провідником духовенства. Це було дуже великим викликом, адже саме на той час припало насильне навертання греко-католицьких священиків до православ’я.
Однак і самого отця Климентія не оминув арешт. Спершу, у листопаді 1945-го йому було наказано вибратися зі Львова і переїхати до Унева. А вже там 5 червня 1947-го його було заарештовано. Під час обшуку КДБ у своїх кращих традиціях підкинуло йому сфабриковану листівку антирадянського змісту. Отця Климентія звинувачували у співпраці з Ватиканом, а приводом до цього послужило перехоплення його листів до Рима про переслідування Греко-Католицької Церкви в Україні.
За кілька тижнів Климентія перевели до Києва. Там, у Київській тюрмі МВС, найбільше знущалися над 78-літнім старцем, який залишався вірним своїй життєвій позиції. Бути вірним УГКЦ на той час означало бути «ворогом народу». Так само відмова переходу на «православ’я» кваліфікувалася як «зрада Батьківщини».

Вісім років ув’язнення
Усі труднощі в’язничного життя (нічні допити, шантаж, залякування, переведення з одного місця на інше) архімандрит переносив як справжній Христовий воїн. В’язні, які були разом з отцем у камері, стверджують, що отець Климентій ніколи погано не висловлювався про слідчих, які його вимучували. «Для мене тюремна камера — це монаша келія. Живу так, як жив би в монастирі. Тішуся тим, що можу багато молитися, що можу все те переносити та жертвувати себе Господу Богу. Думаю, що ми є останні жертви тепер, та що Господь все скоро перемінить на краще. І то, може, в короткому часі. Тільки молімося, маймо довір’я до Господа Бога, не сумніваймося в тому, що нічого не діється без Божої волі».
Після року слідства, майже вісімдесятилітнього старця, немічного й знесиленого хворобами, засудили до восьми років ув’язнення і відправили до Москви. Звідти 10 квітня 1948 року його було переведено до Володимирської тюрми.
З архівних документів можна ще довідатися про певні факти з володимирського періоду життя отця Климентія. Більшу частину свого перебування у в’язниці він провів у медичному корпусі. На стан його здоров’я дуже вплинуло перебування у Київській в’язниці. Лікарі прописали йому їсти білий хліб і пити молоко! В камері разом з архімандритом перебував тільки один неграмотний росіянин, і отець мав певні труднощі при написанні різних заяв до начальника в’язниці (Шептицький не знав російської мови). Часто було так, що прохань отця Климентія начальник не розумів, і вони залишалися без відповіді.
1 травня 1951 року у Володимирській в’язниці добігло кінця земне життя блаженного ісповідника і мученика за віру Христову. Без сумніву, отець Климентій був добре підготовлений до мучеництва своїм аскетичним життям у монастирі. Він спав сидячи, разом зі всіма братами чергував на кухні, носив дуже убогий і простий одяг, незважаючи на те, що походив з графської родини, у келії мав тільки залізне ліжко, шафу, столик і клячник, на якому молився перед Розп’яттям.
Поховання відбулося 3 травня вночі. Вночі, щоб ніхто не бачив, померлого роздягали, обгортали в простирадло, брали на ноші й виносили за браму в’язниці на міське кладовище, яке знаходилося поруч із в’язницею. В’язнів хоронили одразу під стіною. Без будь-яких докорів сумління тіло просто кидали в заздалегідь приготовану яму і засипали землею, не залишаючи жодних позначок.
У вересні 2000 року на Володимирське кладовище приїхали монахи Унівської Лаври, привезли з рідної України кам’яний хрест з пам’ятним написом та фотографією блаженного Климентія і поставили його біля в’язничної стіни на місці поховання в’язнів. Десь там лежать мощі отця Климентія. А де? Мабуть, віднайти їх не вдасться. Перші спроби виявилися невдалими. Пошуки продовжує організація «Володимирський некрополь».
Його, звичайно, «виправдали», як і багатьох інших. У 1991-му Прокуратура УРСР посмертно реабілітувала архімандрита Климентія. Сьогодні про Климентія Шептицького знають в Українській Греко-Католицькій Церкві не тільки як про брата митрополита Андрея, але й як про одного з тих церковних діячів, який після псевдособору 1946 року практично очолив українську Церкву. Митрополит Андрей і його брат Климентій — це дві дуже важливі постаті в історії Української Греко-Католицької Церкви, в історії України.






Український журнал