Український журнал - 1/2008
Вертикальні — «на словаків» а дециметрові — «на мадярів»…
(Скачати весь номер: 1/2008 [PDF, 3.4 Mb])Текст: Володимир Пукіш, Анапа
У закритому суспільстві, яким був Радянський Союз, все ж траплялися «вікна у світ». Одним із таких «вікон» слугувала преса «країн народної демократії», розповсюдження якої — мабуть, як вияв пролетарської дружби народів, — в СРСР було чітким і регулярним. Так, на Закарпатті багато хто передплачував угорські газети та журнали, причому надходили вони до поштових скриньок і кіосків «Союздруку» вже наступного дня. Та щотижня був один день, коли ці газети зникали з прилавків, і щоб їх придбати, треба було мати знайомого кіоскера (давно призабуте слово «блат»), або ж до них у навантаження доводилося купувати ще кілька непроданих старих газет (теж призабуте вже поняття «купити в нагрузку»). А зникали газети з прилавків щосуботи, бо в п’ятничному випуску друкувалася програма телеканалів на наступний тиждень, причому в усіх будапештських газетах, крім національних угорських каналів, друкувалася ще й програма словацького ТБ, а в деяких — навіть югославська та румунська телепрограми. Цікаво, що преса та книги країн соцтабору коштували в СРСР дешевше, ніж у «своїх» країнах, і за трикопійчану газету з програмою треба було заплатити копійок 25… Серед закарпатських газет програми угорського та словацького ТБ друкувала лише угорськомовна «Kárpáti Igaz Szó» («Карпатське слово правди»), що, до речі, була не просто перекладом україно- та російськомовної «Закарпатської правди», але оригінальним виданням, причому також трохи відкритішим (чи ощадніше цензурованим) за решту обласної преси, бо призначалася для найбільш прозахідно орієнтованого закарпатського читача… Один мій знайомий якось написав до «Закарпатської правди» листа з проханням друкувати в газеті програми угорського та словацького ТБ. Йому відповіли: сенсу в цьому немає, бо, мовляв, слов’янське населення краю не розуміє угорської. Правда, незрозуміло було, чому ж в угорськомовній газеті друкувалися програми і словацької телевізії…Угорське ж телебачення в той час було справді «вікном у світ» для закарпатців (згадаймо відомий вислів, ніби Угорщина — «найвеселіший барак у соціалістичному таборі»): тут транслювали перші західні детективні серіали, що пройшли пострадянським телеканалами набагато пізніше, аж у 90-ті («Деррік», «Янголи Чарлі», «Старські та Гатч»); були тут пригодницькі серіали, зокрема, героїчний «малайський тигр» Сандокан, саундтрек до якого (хоч слова такого тоді ніхто не знав) наспівували та награвали закарпатські підлітки; був тут «Суботній вечірній фільмовий коктейль» з елегантною еротикою; була й перша інтерактивна гра з глядачами «Kapcsoltam» («Включився…») зі справжніми грошовими призами; ну і, нарешті, була телереклама (причому реклама якісних товарів, а не лише «Літайте літаками «Аерофлоту»!»). Діти ж могли потішитися такими загальновідомими нині стрічками, як «Magilla Gorilla» та «The Flintstones» (в угорському прокаті — «Фреді й Бені»).Радянська пропаганда також цінувала своїх громадян, що мешкали на західних кордонах і мали можливість дивитися телепередачі сусідніх країн: саме для них, після того, як основна програма передач Центрального телебачення близько півночі закінчувалася, а дикторка бажала більшості радянських телеглядачів «на добраніч», розпочинала роботу т.зв. «продовжена програма ЦТ». Вона йшла до пізньої ночі і складалася з художнього фільму (зазвичай, детективу чи дуже популярної радянської стрічки — хоча це й не були прем’єрні покази, але ці стрічки в «основній» програмі радянського ТБ йшли рідко) та якоїсь розважальної програми.А коли по угорському ТБ показували серії про Фантомаса, вулиці закарпатських міст пустіли, а в студентських гуртожитках шукали товариша-угорця, щоб той перекладав. Пригадую, як ми, ужгородські студенти, дивилися в прямому ефірі угорського ТБ революційно-страхітливі репортажі з Румунії про страту Чаушеску. Тоді ж з’явилася перша словацька радіостанція молодіжного FM-формату — «Rock FM Rádio», пісні з якого ужгородські студенти-меломани переписували на касети.На Галичині таким самим «вікном у світ» було телебачення польське. Пам’ятаю, як ми, солдати військової частини, розташованої під Львовом, скинулися й придбали «польську антену», яку щоночі встановлювали, а під ранок знімали, аж поки через лінощі чи недбальство сховати її забули і, звичайно, того ж ранку її зауважив наш старшина. Ох, з якою насолодою він ганяв нас за це плацом (а сам забрав антену собі додому)!Групові посиденьки перед угорськими телеканалами серед закарпатського студентства продовжувалися до кінця 1980-х, поки на радянському Центральному ТБ не з’явився легендарний — і вільний — «Взгляд», і коли перебудова в СРСР запропонувала цікавіші теленовини… Потім були ще кілька днів серпневого путчу 1991-го, коли, побачивши на всіх радянських каналах безконечне «Лебедине озеро», люди знову повернулися до західних радіоголосів, а на Закарпатті — до угорського ТБ.А ще мешканці Ужгорода й Мукачева слухали по угорському радіо погоду, вважаючи (небезпідставно), що проноз на Східну Угорщину для Закарпаття точніший, аніж той, що його передавали з Києва чи Москви.В ті часи ще не було кабельного та супутникового телебачення, і закарпатські села та містечка рясніли купою антен, серед яких виділялися вертикально налаштовані — «на словаків», і дециметрові — нові на той час — «на мадярів»…Багато хто з моїх україномовних друзів навіть починав вивчати угорську, щоб розуміти тамтешні телепрограми. А розмовна словацька за допомогою телевізії давалася напрочуд легко. Де в Росії дивляться українське ТБА кажуть, що його і в Україні мало хто дивиться…
На Таманському півострові (Краснодарський край, Російська Федерація) є куточки, де приймають з десяток українських телепрограм і всього одну-дві російські. Причина цього проста. В радянський час у сусідній — через кількакілометрову протоку, але вже в українському Криму — Керчі встановили потужний ретранслятор, а два інші, такі ж — в Новоросійську та Краснодарі: хто ж тоді знав, що невдовзі Керч транслюватиме щось інше, ніж московські канали!.. По станицях та селищах кабельного телебачення немає, сателітарне є не у всіх, ось і доводиться нащадкам колись україномовних кубанських козаків слухати новини українською і дивитися українською фільми (останнє, щоправда, набагато рідше, бо більшість фільмів транслюють російською, але це вже — інша тема). Направду шкода, що ніхто з керівників українського ТБ жодного разу не звернув увагу на цю своєрідну частку своєї аудиторії!
Тамтешня районна газета «Тамань» щотижня друкує програми українських телеканалів — на початках програму каналу «1+1» навіть подавали українською мовою, мотивуючи тим, що в такому вигляді її висилає дирекція телеканалу, і що «й так усе зрозуміло». Як пояснює редакторка видання п.Олена Іовлєва, недавно вони підписали договір з українською компанією, що розповсюджує тижневі телепрограми, і отримують ці програми від неї на комерційній основі. Так що в російсько-українській зовнішній торгівлі є навіть бізнесова угода про друк українських телепередач!Мешканка селища Сінного, що на Таманському півострові, Тетяна Черняєва каже, що тут мешкає багато людей родом з України, і, переглядаючи українські телеканали, вони немов продовжують жити життям своєї батьківщини. Сама пані Тетяна завжди дивиться українські новини, документальні фільми та музичні передачі. Багатьом кримським татарам, що живуть у Краснодарському краю (сюди вони переїхали із заслання: Крим для них був забороненим місцем, а так хотілося поближче до дому!), цікаві кримські новини і, як у випадку з Закарпаттям, кримський прогноз погоди — Керч дає точніший прогноз, ніж крайовий центр Краснодар. Цікаво спостерігати, як дітлахи, повертаючись зі школи, серед яких і маленькі татарчата, сиплять українськими цитатами з телесеріалів та мультфільмів, побачених на українських телеканалах. Відзначимо також, що навіть багато з російських серіалів українські канали показують раніше, ніж російські, що також додає їм популярності серед місцевого населення (цей факт — швидкість отримання інформації — є надзвичайно важливим у сучасному суспільстві: згадаймо, як піднявся вгору в самій Україні рейтинг україномовної книги після того, як переклад одного з романів про Гаррі Поттера українською вийшов на кілька місяців раніше за російський переклад — куди там усім державним програмам з пропаганди україномовної книги разом узятим!). Проте чим далі вглиб Краснодарського краю, тим меншою популярністю користується українське телебачення. Причин цьому декілька — і своїх, російських, каналів удосталь, і мова незрозуміла (хоч, як вважає багато хто, дуже смішна!..), і новини «хохли» подають не під тим, що треба, кутом зору. Відзначимо, що й кримські татари, які живуть у Краснодарському краю, чітко протиставляють своє сприйняття новин і те, як ці новини сприймають ті ж самі татари з Криму, мовляв, кримчани «надто проукраїнськи налаштовані». Кілька років тому якась газета із сусідньої Анапи, що раніше друкувала українські телепрограми, провела серед читачів анкетування щодо популярності різних телеканалів, і припинила друкувати українські телепрограми, пояснюючи це низьким рейтингом українських каналів. Справді, за відсутності альтернативних медій росіянам важко толерувати інші точки зору. Хоча, скажімо, головний редактор однієї з місцевих газет, сам родом з України, приїхавши на Тамань і маючи змогу дивитися тут українські теленовини, відзначив, що вперше за довгий час почув у новинах власне новини, а не «чорті-що». А мешканка селища Сінного зауважила (все ж, мабуть, надто оптимістично), що українські телепрограми не дозволяють повністю зденаціоналізуватися місцевим нащадкам запорозьких козаків — адже старше покоління в багатьох станицях Краснодарського краю все ще балакає пристойною українською. Що ж, якщо ця надія хоч наполовину справдиться, і якщо росіяни Таманського півострова дивитимуться українське телебачення не лише за те, що воно в них єдине, яке можна «зловити», то, можливо, не все так погано в українському масмедійному просторі?..
