Український журнал - 4/2008
Ведмідь на черешнях
(Скачати весь номер: 4/2008 [PDF, 2 Mb])
Текст: Лубош Палата, редактор газети «Лідове новіни», Прага Це такий маленький золотий значок, але коли я його пришпилюю на лацкан піджака, не помітити його просто неможливо. На запитання, що це, я відповідаю, що це «ведмідь на черешнях». Деколи вже не виникає жодних інших запитань, та коли все ж з’являються, то я додаю, що це «ведмідь на черешнях» з Мадриду, де одинадцять років тому проходив саміт Північноатлантичного альянсу. І що на тому саміті нас, Чеську Республіку, а також Польщу та Угорщину запросили в НАТО.Цього запрошення очікували, тому найголовнішим питанням залишалося те, що буде зі Словаччиною, на яку у першій хвилі розширення Альянсу також зважали. Однак того разу в Мадриді Словаччину від справ відсторонили, оскільки тодішній прем’єр Владімір Мечіар керував у Братиславі такими мафіозними методами, що країна навіть була тимчасово виключена зі списку демократичних держав. Таким чином, Словаччину було усунено не лише з переліку країн, яким у Мадриді запропонувалося членство в НАТО, але навіть зі списку тих, кому членство обіцялося в майбутньому — як-от Словенія, Румунія та Болгарія.Журналістам словацькі дипломати тоді намагалися все представляти у рожевих барвах. Мовляв, нічого не втрачено, двері залишаються відчиненими і для Словаччини. Нічого втрачено й справді не було, двері залишились відкритими. Але, незважаючи на те, що для Словаччини все закінчилось якнайкраще, — Мечіар програв наступні вибори 1998 року, а уряд прем’єра Дзурінди, що дійсно домагався членства в Альянсі, отримав підтримку Вишеградської четвірки, членству Словаччини в НАТО нічого не стояло на перешкоді, і ніхто проти нього не протестував, — тривало все це ще п’ять довгих років.«Ведмедя на черешнях» я почав носити на лацкані свого піджака саме в Мадриді, але двома роки пізніше. Навесні 1999-го, коли Чеська Республіка, Польща та Угорщина дійсно стали новими членами НАТО, стався перший іспит. Цим іспитом виявилася «війна за Косово» — як патетично це іноді називають, або ж «бомбардування Югославії» — як кажуть ті, хто схильний говорити про це зневажливо.Чехи, нові члени Альянсу, тоді нічим особливо не відзначились. У тому, що в небо над Югославією ми не підняли своїх літаків, нам докоряти не можна — жодних літаків, здатних вести бойові операції, ми не мали. Гіршим було те, як повелися чеські політики. Вони раптом згадали, як сильно люблять сербів і як не люблять США та війни.Тодішній прем’єр-міністр Мілош Земан називав політиків країн НАТО «трилобітами з наповненими кров’ю очима»; голову парламенту, теперішнього чеського президента Вацлава Клауса, охопив жах від дій НАТО; а міністр закордонних справ Ян Каван почав разом із греками організовувати всередині Північноатлантичного альянсу бунт з метою не дозволити НАТО перемогти Мілошевіча та його сербсько-югославську армію, що виганяла албанців.Тоді я зробив те, чого ніколи перед тим і опісля не робив. Я переступив свою «журналістську тінь», склав петицію «Ми в НАТО» і разом з декількома друзями, що оберталися в політичних колах, організував акцію збору підписів. Петицію підписало десять тисяч людей, включно з декількома колишніми і тодішніми міністрами, і хоча це не було величезним успіхом, але, тим не менше, успіхом я це вважаю.З Чехії озвався сильний голос, який став на бік наших союзників. Мене тоді мало не викинули з газети, згодом із Косово виникло багато проблем, але я і досі маю чим пишатися. А щодо «ведмедя на черешнях» на лацкані піджака, то іноді я заради жарту додаю, що це знак перших десяти, що підписали петицію «Ми в НАТО». Що ж, це не зовсім правда, але було б непогано, якби це було правдою.Через хворобу матері мого колеги я замість нього їхатиму на саміт НАТО в Бухарест. На цьому саміті, попри інше, планувалося оголосити про розширення Північноатлантичного альянсу на схід, у тому числі — й на Україну. Однак Україна не впоралась. Не допоможуть їй ані вояки в Іраку, ані те, що на сьогодні вона має один з найпотужніших контингентів в силах КФОР та ООН у Косово. Українські політики не зуміли говорити одноголосно, «російські» регіони на сході країни та в Криму і надалі вбачають в НАТО те зло, яким його зображала радянська пропаганда за часів комунізму.У той час, як хорвати, албанці і, можливо, македонці святкуватимуть у Бухаресті, Україна залишиться осторонь. У наступній хвилі розширення НАТО її не буде. Це помилка, і, на жаль, її виправлення забере ще багато часу.Ніхто з українських колег-журналістів не причепить значок з Бухаресту на свій піджак. Втіхою може бути хіба те, що сталося так не через принципові проблеми з українською демократією. І що Україна зараз знаходиться в кращій ситуації, ніж Словаччина в 1997-му. І між іншим, «орлиця з Бухаресту» (емблема цього саміту) з мадридським «ведмедем на черешнях» взагалі не надається до порівняння.
