Український журнал - 4/2008
Синдром залежності
(Скачати весь номер: 4/2008 [PDF, 2 Mb])
Текст: Олександр Бойченко, Варшава Я особисто такий, що більше люблю горілку. Не в сенсі більше за все на світі, а в сенсі, що коли вже мус, то волів би її. Тим часом українські і близькі до них літературно-мистецькі кола віднедавна косить певна пошесть: люди (серед них — не буду показувати пальцем — кілька моїх близьких приятелів) зав’язують з алкоголем. Але не з травою. Бо трава, стверджують мої приятелі, набагато приємніша і не така шкідлива, як горілка. Причому, вони це стверджують навіть у відповідь на пропозицію випити чаю або кави. Ні, кажуть мої приятелі, трава набагато приємніша і не така шкідлива... І забивають косячок.Оскільки мої уявлення про медицину є ще туманнішими, ніж про шляхи подолання косовської проблеми, то на тему переродження забавки у звичку, а звички — в залежність (яка, своєю чергою, може бути психологічною, а може й фізіологічною) я краще помовчу. Це з наукового погляду. Але з погляду суто людського можна припустити, що цілком незалежних істот на цьому світі знайдеться небагато. Хіба би декотрі східні монахи, які, повертаючи Творцеві Його дари, звільняються від усіх пристрастей і ходять просвітлені з віниками в руках, щоб, не дай Буддо, на стежині від пагоди до нужника не роздушити якусь комашку. Хоча, якщо подумати, то й вони трохи узалежнені від своїх віників.І це мене — як українця — не може не тішити. Серйозно. Бо якби я знайшов хоч один приклад справжньої незалежності, то від споглядання нашої вербально-бутафорської мені б залишалося тільки розпачливо накласти... ну, якщо й не руки на себе, то принаймні собі в штани. А так я розумію, що незалежність — це просто словесний міраж, яким політики всіх країн дурять заблуканий у пустелі життя електорат. Бо яка країна є незалежною? США? Дайте спокій: одного товариша Усами бен Ладена виявилося достатньо, щоб Америка сама перевела тисячі своїх установ на тюремний режим. Не хотіли залежати від британської корони — узалежнитеся від арабської чалми. Чи, може, старий добрий Євроколгосп, незалежну думку якого щодо європейської інтеграції України путінська Росія одним обертом газового крану перевертає на 180 градусів? А може, незалежною є сама Росія? Оце вже точно ні: Росія, хоч вона і вдає, ніби цього не знає, узалежнена від своїх запасів нафти і газу значно більшою мірою, ніж решта переляканого світу. А будь-які запаси мають схильність закінчуватися. Тож не ми, але орієнтовно наші внуки, певно, доживуть до часів, коли на території нинішньої Росії замість одного дня незалежності святкуватиметься зо двадцять.Тепер — про погане. Як ми вже з вами домовилися, бути залежним від якоїсь речі — це ще не біда. Біда — бути залежним від багатьох речей одночасно. І тут, ясна річ, знову виникає тема України. Перебираючи в пам’яті відомі і невідомі широкому загалові приклади, я доходжу таких висновків. По-перше, сидячи на чомусь одному (лише на горілці або лише на траві, або навіть лише на героїні), людина іноді може дожити до ста років, зберігаючи відносно світлий розум і безвідносно творчу потенцію. По-друге, те, на що людина присідає, пояснюється не так особливостями того, на що вона присідає, як особливостями самої людини. Хтось може ціле життя пити горілку і не узалежнюватися від неї, але скуштувавши раз гашиш, втягнутися назавжди. А хтось — прямо навпаки.Так, а до чого тут Україна? А до того, що ми, на відміну від нормальних, вічно примудряємося залежати від усього разом: від турків і татарів, від Америки й Росії, від ЄЕП і ЄС, від газу і помаранчів, від стану здоров’я Ющенка і стану, перепрошую, душі Януковича... Закрадається підозра, що нам у принципі все одно, від чого залежати — аби залежати. Синдром залежності — так би я назвав нашу національну хворобу, і боюся, що медицина проти неї безсила.
