Український журнал - 4/2008
Партнерство Польщі та України в енергетиці треба наповнити змістом
(Скачати весь номер: 4/2008 [PDF, 2 Mb])
Текст: Томаш Хмаль, експерт з енергетичних питань, Instytut Sobieskiego, Варшава Аналізуючи енергетичне питання у Східній Європі, складно не помітити двох протилежних позицій. Перша з них припускає: якщо Європа приречена на енергетичну співпрацю з Росією, то енергетичну політику слід проводити так, щоб забезпечити стабільність поставок. Це особливо важливо з огляду на зростання потреб Європи в енергетичній сировині, обмеженого доступу до ресурсів, проекологічної політики ЄС. Елементом цієї політики є певний рівень поступок, а також, наприклад, — побудова транспортної інфраструктури чи структури сховищ в обхід інтересів третіх держав. Таку політику можна окреслити як індивідуалістичну.Друга позиція знаходиться в опозиції до першої. Згідно з нею реалізація 27 європейських стратегій щодо носіїв енергії загрожує монополізацією ланцюга поставок без будь-якої взаємності. Згідно з цією точкою зору сутністю європейського партнерства повинна бути співпраця і солідарність та здійснення спільного вибору в даних обставинах. У цьому контексті істотними можна вважати, між іншим, дії президента Леха Качинського та польських представників в Європейському парламенті, які звертають увагу на загрози, що виникають з однобічного характеру енергетичних стосунків в Європі. Цю позицію можна окреслити як енергетичну солідарність.Польща та Україна, як і раніше, мають статус транзитних держав. Треба однак пам’ятати, що «транзитність» — це не назавжди. З точки зору кожного користувача ресурсів істотною є відповідь на запитання: «Чи транспортування сировини може стикнутися з якимись труднощами?» У випадку надто динамічної політичної культури транзитних держав та фахового чорного піару щодо них, схильність до пошуку альтернативи зростає. З такою ситуацією маємо тепер справу в контексті Польщі та України. Зрозуміло, це не надто комфортна ситуація. Польща та Україна не повинні погоджуватися на роль, визначену для них іншими державами. В цьому контексті наше партнерство слід було б наповнити змістом, підтриманим мандатом Євросоюзу. Основним елементом цього змісту повинно бути продовження нафтогону «Одеса–Броди» до Плоцька та Гданська. Досвід вчить, що інфраструктурні проекти, які початково здаються складними, можуть виявитись успішними. Гарантією такого успіху можуть стати відомі фінансові інституції (Світовий Банк; Європейський Банк Реконструкції та Розвитку); професійні технічні, фінансові та юридичні радники; прозорість процесу; добра комунікація; рівноправний доступ до інфраструктури пересилки. Лише такий спосіб реалізації проекту може гарантувати його реальність.Черговим проектом, який міг би призвести до пожвавлення польсько-українських стосунків, була б реалізація електроенергетичного сполучення 750Кв «Хмельницький–Жешув». Зі зрозумілих поглядів це питання вимагало б також раціональних стосунків, щоб жодна зі сторін не потерпала через однобокість співпраці. Цей проект міг би також стати площиною співпраці в атомній енергетиці.Співпраця, оперта виключно на декларації, є слабкою. Будова добрих та довготермінових стосунків може бути оперта лише на реалізацію конкретних проектів. Така співпраця зміцнює довіру до партнера, а довготерміновий характер спільних проектів гарантує, що надвикористання для кожної зі сторін стає просто невигідним.
