УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Український журнал - 5/2008

В НАТО якось іншим разом

(Скачати весь номер: 5/2008 [PDF, 2.4 Mb])

Лубош Палата, Бухарест, редактор газети «Лідове Новіни»

 

То був один із найгірших самітів НАТО, які відбулися за останні пятнадцять років. Альянс не справляв враження цілісної організації. А Бухарест, який було вибрано для зустрічі, на моє глибоке переконання — найбридкіша столиця у Європі.

Ну, можливо, за винятком хіба Мінська, але у ньому, найімовірніше, жоден із самітів НАТО ніколи не відбудеться, принаймні до того часу, поки Александр Лукашенко буде серед живих. А палац Чаушеску, в якому у квітні зібралося майже п’ятдесят президентів і прем’єрів — безумовно, найпотворніше місце для саміту НАТО (що декларує себе спільнотою демократичних держав), яке лише можна було вибрати.

Причому, про самих румунів нічого поганого сказати не можу. Поліцейські поводилися чемно; організація, в рамках можливостей, працювала; інформацію можна було отримувати на всіх світових мовах (включно з українською). І якби людина не мусила щодня писати та висилати матеріали своїм редакціям, а була завсідником обідніх та вечірніх фуршетів, то в Бухаресті можна було би й набрати кілька зайвих кілограмів.Бухарест, як я вже сказав, негарний. Це місто, понівечене кількома землетрусами, понищене Другою світовою війною і добите жорстокою комуністичною диктатурою вже, мабуть, гарним ніколи і не стане. Може, колись буде багатим або принаймні не буде бідним. Атмосфера бруду і злиднів, що панувала тут під час мого попереднього візиту, зникла. Таке собі місто, трохи бідніше ніж Київ. А різницю між Чехією і Румунією можна найкраще продемонструвати на відмінностях двох національних автомашин — чеської (хоча нині вже дещо німецької) «Шкоди Октавії» та румунської (і французької) «Дачії Логан». «Як це авто, добре?» — запитав я таксиста, жовтий «Логан» якого мав за собою якихось двадцять п’ять тисяч кілометрів пробігу. «Для цієї країни — добре». Так як, зрештою, цілий той саміт.Самі переговори були, властиво, сумішшю кількох паралельних історій. Тією першою, яка особливо нікого дуже і не цікавила, було розширення Альянсу на Хорватію та Албанію. І, як ще всі сподівалися в перший день саміту, також на Македонію. Та в результаті Македонію в НАТО не запросили. Греки, в яких на сумлінні лежить жорстоко гноблена македонська меншість на півночі країни, поводять себе супроти македонців відверто істерично і цього разу знову затялися. Буцімто, поки Македонія називається Македонією — її в НАТО не буде, — сказали і не поступилися. Ситуація незручна, але з огляду на консенсусні рішення Альянсу — нерозв’язна.Наступною справою, яка цікавила передусім чехів і поляків, були переговори довкола протиракетної оборони. Чехи з американцями під час саміту повідомили про закінчення переговорів щодо радару в Чехії і в заключні документи саміту їм вдалось увести речення, що Альянс не проти протиракетної системи, якщо американці повністю беруть на себе фінансування. А саме це може стати ключовим, аби договір пройшов через розсварений чеський парламент. З іншого боку, поляки, на території яких мала би стояти американська протиракетна парасоля, в Бухаресті мабуть усвідомили, що після домовленості між американцями і чехами в них набагато менший простір для маневрів. А польська мрія про те, що Вашингтон взамін за протиракетну парасолю озброїть польську армію, в Бухаресті почала розвіюватися.Надзвичайно важливою справою, яку вдалось на саміті хоч і не дуже, але все ж таки зрушити, було питання Афганістану, де НАТО програє війну з Талібаном, якому вдалось взяти під контроль деякі провінції на півдні країни. Американці радо застосували б іракський рецепт — більше військових і навчання афганської армії. Але до Афганістану, який «пахне цвинтарем» і звідки змушені були забратися британці і совєти, ніхто дуже свої війська посилати не хоче. І тому інформація, хоч і не цілком нова, що Франція Ніколя Саркозі вишле в Афганістан 700 військових, стала однією із основних відомостей саміту. Ну, ніякої кращої, якщо йдеться про Афганістан, просто до диспозиції не було.Лише десь скраєчку, до того ж в одному пакеті із приїздом «тодіщепрезидента» і вже «майжепрем’єра» та «майжевождя» Владіміра Путіна, знайшлося місце для питання, як саміт відреагує на інтерес України та Грузії щодо членства в НАТО. А кращого результату годі було чекати. Розширення НАТО на Київ і Тбілісі лобіював передусім Джордж Буш, який більшість європейців вже тривалий час дратує. Путін виступає проти цієї ідеї, а йому дуже хотіли б сподобатися багато європейських керівників. І якщо вже він ласкаво зволив у Бухарест заїхати, то ці європейці намагалися бути з ним якнайлюб’язнішими. І те, що НАТО в Бухаресті сказало: Україна і Грузія колись в Альянс таки потраплять — при цьому всьому видалося чудом. А остаточну відповідь почуємо вже колись наступного разу. Зрештою, отримати запрошення в НАТО саме у цьому потворному диктаторсько-орієнтальному палаці — не було би ознакою доброго смаку. Eckelhaft, як соковито кажуть чехи.
Український журнал