УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Український журнал - 5/2008

Найгарніша Празька весна моїх батьків

(Скачати весь номер: 5/2008 [PDF, 2.4 Mb])

Лубош Палата, Прага, редактор газети «Лідове Новіни»

Шістдесят восьмий. В житті, як і в політиці, не спрацьовує нічого на кшталт «якби». Та все ж оце «якби» 1968 року і Празька весна, яка так і залишилася лише весною, ще надовго залишиться в памяті тих, хто її пережив. Бо якби вона закінчилася по-іншому, і їхнє життя могло би бути цілком інакшим.

Серед чехів і словаків, але чехів передусім, знайдеться дуже мало таких, хто на Празьку весну, на ту спробу «соціалізму із людським обличчям» дивився б без симпатії і хто ці місяці не згадував би як найкращий час свого життя.Це було вперше, а може і востаннє, коли тодішня комуністична партія на чолі із Александром Дубчеком перемогла би у вільних і демократичних парламентських виборах. Це було вперше і востаннє, коли правлячі комуністи зважилися скасувати цензуру, толерували діяльність опозиції, відкрили кордон на Захід. Найгарнішим у Празькій весні було те, що роки, які їй передували, були роками повільної, але відчутної відлиги. Відлиги, яка вносила у життя надію. Був це також час величезного і до сьогодні не повтореного розквіту чехословацької культури, починаючи із «нової хвилі» чеського фільму, через літературні шедеври Грабала, Кундери чи Шкворецького, театр «Семафор» і закінчуючи співачкою Мартою Кубішовою. Друга половина шістдесятих була чудовим періодом, незважаючи на те (а може, якраз саме тому), що панівний тут жорсткий комуністичний режим почав просто розвалюватися. Центральне планування перестало працювати, пятирічні плани не виконувалися до такої міри, що були скасовані, а промисловість, яка черпала свою силу ще з довоєнних традицій Чехословаччини, перестала бути конкурентоспроможною.Антоніна Новотного, сірого комуністичного функціонера, який тоді правив Чехословаччиною більше ніж десять років, усунули — спочатку з місця генерального секретаря партії, а згодом і з крісла президента. На чолі партії його замінив словак Александр Дубчек, який прихилив до себе серця більшості чехословаків. Тоді вистачало малого. Достатньо було того, що він був нормальним, що дозволив сфотографувати себе у плавальному костюмі в басейні. А новому президентові Людвіку Свободі вистачило ще менше: ореолу героя Соколова, командира чехословацької армії на Сході, яка пліч-о-пліч із Совєтами визволяла окуповану нацистами Чехословаччину.Празька весна тривала занадто коротко для того, аби нині можна було відповісти на питання, наскільки далеко готові були Дубчек і комуністи-реформатори зайти. Більшість істориків погоджується у тому, що комуністи демократії не хотіли, як не хотіли позбутися пануючої ролі партії чи дозволити вільне змагання політичних партій. Не кажучи вже про приватне підприємництво, реституції чи ринковий капіталізм. Більшість із цього навесні 1968 року не можна було навіть уявити. Але багато з того, чим живемо нині, також не можна було собі уявити у листопаді 1989 року, коли комуністичний режим сколапсував у цілій Європі. Не можна було собі уявити і 21 серпня 1968 року і окупацію. До того ж, ще й окупацію союзними військами Варшавського договору. Окупація, для якої Чехословаччина 68-го, на відміну від Угорщини 56-го, не дала найменшого приводу. З нинішнього погляду, тодішній чехословацький комунізм був у найкращій формі, яку коли-небудь мав який-небудь комуністичний режим. Брежнєвські танки того серпневого дня розгромили може єдиний шанс на відродження комунізму.Цікаво, що в генерації 1968 року, генерації моїх батьків (мені тоді був один рік), відчуття чогось прекрасного не знищили навіть події, які відбувались опісля. Навіть те, що Дубчек і його люди, схоплені і відвезені в Радянський Союз, підписали Московські протоколи, які практично легалізували окупацію. Була це генерація 68-го, яка впродовж двадцяти років стояла на чолі антикомуністичних дій, була серцевиною Хартії-77, а після листопада 1989-го перебрала владу. Листопадова, Оксамитова революція у Чехословаччині була, властиво, продовженням Празької весни і її завершенням. Символічним було те, що чехословацькі політики, які були пов’язані з роком 1968-им, були і після 89-го усунені від влади новою гарнітурою. Гарнітурою, яка поділила Чехословаччину, заперечила Хартію-77, а також цілий антикомуністичний рух, заперечила шанси Празької весни на успіх і сенс усіх тодішніх наснаг здобути більше свободи. І все ж для моїх батьків Празька весна була найгарнішою весною їхнього життя. Весною, яку для них не затьмарив і «наш» оксамитовий листопад 89-го.
Український журнал