Вирок вбивцям Гонгадзе: крапки над «і» не розставлені
(Скачати весь номер: 5/2008 [PDF, 2.4 Mb])
Текст: Олег Єльцов, Київ
Попри заяви президента Ющенка відразу після інаугурації та очікування всього українського суспільства й постійний тиск світового співтовариства, справа про вбивство журналіста Гонгадзе залишається нерозкритою. Засудження рядових виконавців лише підтверджує: їхні керівники ніколи не опиняться в суді...
15 березня Апеляційний суд Києва проголосив вирок щодо трьох безпосередніх вбивць Георгія Гонгадзе — Миколи Протасова, Валерія Костенка й Олександра Поповича — до 13, 12 та 12 років позбавлення волі відповідно, позбавив їх міліцейських звань й права займати державні посади. Адвокати засуджених збираються оскаржувати таке рішення й один із них подав відповідну заяву до Верховного Суду.Мати Георгія Гонгадзе Леся не збирається оскаржувати рішення суду, бо вона очікувала навіть менш жорсткого покарання. Окрім того, незадовго до винесення вироку Леся Гонгадзе заявила, що їй байдужа доля тих, кого судять за вбивство її сина (водночас, Леся не визнає, що залишки тіла, що восьмий рік зберігаються у морзі, належать її синові, як це стверджують численні експертизи). Леся каже, що її задовільнить засудження замовника та організаторів цього злочину. Але цього, вочевидь, не станеться.Справа за звинуваченням вбивць Гонгадзе слухалась протягом двох років, здебільшого — у закритому режимі. Але із проголошенням вироку головні питання у цій жахливій й водночас загадковій історії залишилися без відповіді. Здавалося б, після перемоги помаранчевих сил розслідування, яке за Кучми ледь жевріло, (за цей час змінилося три керівники слідчо-оперативної групи) отримало потужний поштовх. Новообраний президент Віктор Ющенко невдовзі після інаугурації заявив, що справу фактично розкрито. Потім стали відомі й почали давати свідчення офіцери служби кримінальної розвідки МВС. Власне, на той момент було відоме й ім’я ключової людини, що організувала й брала участь у цьому вбивстві — це керівник кримінальної розвідки МВС Олексій Пукач. Задовго до його арешту, який стався у жовтні 2003 року, автор цих рядків мав інформацію про його причетність до вбивства й навіть повідомив це прізвище у ході допиту керівнику слідчо-оперативної групи Генпрокуратури Столярчуку. Але невдовзі після арешту Пукач був звільнений з-під варти й продовжував, не криючись, ходити на допити.Головне питання, яке не розв’язав суд над вбивцями Гонгадзе: хто є організатором й замовником вбивства журналіста? Чому цього не сталося, й у який спосіб вдалося відсікти рядових виконавців від головних винуватців й ініціаторів вбивства? Хронологічно це виглядало так. Коли Пукача арештували (не за вбивство журналіста, а за знищення документів служби, якою він керував), його адвокат Ігор Фомін, який водночас був помічником генпрокурора Святослава Піскуна, наголошував у суді, що немає сенсу тримати під вартою людину, яка старанно ходить на допити й не ховається. Пукача звільнили, він продовжував залишатися в Києві, за ним здійснювалося таємне спостереження. А після приходу до влади Ющенка, на пост генпрокурора повернувся Святослав Піскун. У січні 2005 року, коли власне все було зрозуміло й настав час арештів головних фігурантів справи, він зробив на прес-конференції заяву, що мовляв, справу проти Пукача поновлено, за ним стежать. Одразу після цього генерал зник. Потім Пукача начебто «вирахували» в Ізраїлі й навіть намагалися затримати, але невдало. Власне, руками генпрокурора Піскуна було зроблено чимало для розвалу справи Гонгадзе. Окрім фактичного попередження Пукача, що готується його повторний арешт, Піскун на початку березня 2005 року оголосив на прес-конференції, що наступного дня буде допитаний екс-міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко. Але в оголошений день Кравченко чи то застрелився (два постріли в голову), чи то був застрелений.Власне, затримання Пукача було надзвичайно вдалим кроком слідства. Він був ключовим фігурантом справи про вбивство журналіста. Його арешт став героїчним кроком слідчих у той момент — кінець 2003 року. Але після його звільнення і подальшої втечі Пукача на початку 2005-го, шанси винайти замовників стали стрімко зменшуватись. Невдовзі керівника слідчо-оперативної групи Столярчука довели до серцевого нападу й він тихо звільнився з прокуратури. Автор знайшов його у Верховному суді на посаді консультанта. Але Столярчук твердо уникав давати будь-які пояснення, попри те, що при владі вже був Ющенко. Отже, можна припустити, що ті, хто розвалювали справу Гонгадзе й захищали організаторів цього злочину, залишилися при владі. 2004 року на сайті профспілки журналістів Великобританії з’явилися тексти допитів звинувачених по справі Гонгадзе та справі міліціонерів-вбивць, яких невиправдано намагалися «притягнути» до вбивства Гонгадзе. Це аргументувалося тим, що начебто у такий спосіб незалежні дослідники намагаються встановити істину у справі. В дійсності, цим спричинили грандіозну шкоду справі й деякі свідки, які погодилися співпрацювати зі слідством, припинили надавати надзвичайно корисну інформацію. Експерти пов’язують авторство цієї «операції» з витоку матеріалів слідства з ім’ям тодішнього генпрокурора Васильєва.Після такої низки вкрай шкідливих для слідства подій, шанси вийти на головних винуватців смерті журналіста гранично зменшилися. Логічним продовженням розслідування цієї справи після засудження рядових виконавців у березні 2008-го мусила б стати активізація пошуків організаторів — через з’ясування обставин: хто сприяв розвалу справи? Але цього не відбувається. Експерти не можуть дійти згоди — чому цього не відбувається, розслідування фактично заблоковане — попри заяви президента Ющенка про його рішучість розкрити справу Гонгадзе. Автор цих рядків зокрема вважає, що до справи мали стосунок дуже впливові люди, на сумлінні яких, можливо, не лише вбивство Гонгадзе. Й не виключено, що вони мають важелі впливу на Віктора Ющенка, аби той не педалював подальшого розслідування. Вочевидь, незацікавлені у всій правді чекають, коли суспільство просто втратить інтерес до цієї справи. Власне, так воно й відбувається: про страшну смерть журналіста Гонгадзе повільно, але забувають...
