Український журнал - 7/2007

Гоголь, пасічник і чорт

Текст: Олександр Бойченко, Чернівці

Не знаю, як воно в інших галузях, але в літературі й політиці точно не обходиться без нечистої сили. Та от — щоб далеко не ходити — український, прости Господи, політикум. Це ж просто перманентний Геловін якийсь, а не політикум. Вулицею страшно пройти: як не конотопська відьма Наташа Вітренко веде в бій свої плетені берети, то партія упирів-ленінців під проводом головного вурдалака Малоросії Пєті Симоненка перехожих шугає; як не синьоморді регіональні зомбі сірководнем Майдан засмерджують, то мольфар Нестор Шуфрич за допомогою товченого зілля перетворює надзвичайні ситуації на апокаліптичні… А з іншого боку, наприклад, подейкують люди, ніби красуня Юля — після того, як Президент її кілька разів безвинно топив — сама перетворилася на русалку і тепер лише чекає відповідної миті, щоб розпустити коси та й залоскотати Віктора Андрійовича до кривавої гикавки.

От, а винен в усьому — Гоголь. Я вже давно це зауважив: щоб завдати справді великої шкоди країні, треба бути дуже великим письменником. А хто був найбільшим письменником з усіх, кого на свою голову породила щедра українська земля? Гоголь. То нема чого тепер дивуватися. Бо Гоголь вбив у хохляцьку свідомість дві катастрофічні тези. По-перше, шукати щастя наш другосортний брат конче мусить в Імперії (причому, самі розумієте, не в Австро-Угорській). По-друге, не такий страшний чорт, як його малюють. Наслідки першої тези настільки очевидні, що навіть незручно про них тут говорити. Зрештою, як і наслідки другої. Але позаяк у нас сьогодні така «нечестива» тема, то ще кілька слів доведеться сказати.

Залишаю наразі осторонь усі сюжетні розгалуження і звертаю увагу лише на основний мотив. А саме — мотив угоди з чортом. Одна з фундаментальних (і майстерно підсилених Гоголем) відмінностей між душею українською та західноєвропейською полягає, здається, якраз у ставленні до чорта. Звичайно, винятки трапляються скрізь, але загалом західноєвропейська душа (котру, як відомо, Шпенґлер небезпідставно назвав «фаустівською») переживає зустріч з володарем темряви як визначальну екзистенційну драму. Середньовічна німецька народна книга про доктора Фаустуса виявилася парадигмою історії Західної Європи (передусім Німеччини) з її неперевершеними культурними злетами, але й з її моторошними політичними падіннями. Історично наївний Гьоте, щоправда, двісті років тому ще намагався якось (не вельми переконливо) виправдати угоду з Мефістофелем, натомість навчений досвідом двох світових воєн і нацистської «катастрофи німецького духу» Томас Манн у своєму «Докторі Фаустусі» однозначно стверджує: жодні земні звершення не врятують душу від диявольської угоди, а сподівання паскудними засобами втілити в життя добрі наміри є найнебезпечнішою історичною і не лише історичною ілюзією.

Інша справа — ми, українці. Може, хтось із читачів мав нагоду відвідати цьогорічний Варшавський книжковий ярмарок? Головною родзинкою української почесної експозиції на тому ярмарку були фотоальбоми про Януковича. Дивишся — і слово в слово згадуєш Гоголя: «Многим покажется удивительно видеть чёрта, пустившегося и себе туда же. Досаднее всего то, что он, верно, воображает себя красавцем, между тем как фигура — взглянуть совестно. Рожа, как говорит Фома Григорьевич, мерзость мерзостью». Смішно? Оце й погано, що смішно. Бо коли смішно — тоді не страшно. Своїми художньо геніальними «Вечорами на хуторі біля Диканьки» Гоголь запрограмував наше легковажне ставлення до інфернальних сил: яким ще, до лиха, чортом можна налякати чоловіка, світ якого і так складається з хитрого жида-шинкаря, дружини з макогоном у руці, чи не проти ночі згаданого Мороза на екрані телевізора? Та українець, варто лише захотіти, на догоду гоголівським тезам осідлає чорта і полетить на ньому хоч би й до самої цариці в Петербург черевички виклянчувати.

А тепер пригадайте собі, хто у Гоголя виступає носієм такої «народної мудрості»? Від чийого імені написані «Вечори»? Правильно: від імені пасічника! Нарешті все стає на свої місця. Бо я ж раніше ніяк не міг зрозуміти, з якого це дива наш Президент місяцями засідає з Януковичем і все якісь папірці з ним підписує. Тепер ясно: пасічницька філософія в дії. Що ж, допомогти Віктору Андрійовичу я більше не маю чим, можу лише побажати йому творчих успіхів. Сумніваюся однак, чи світоглядних горизонтів Рудого Панька виявиться достатньо, щоб привести Україну до обіцяної Європи. Тієї фаустівської Європи, яка добре засвоїла урок історії: хто наважується підписувати меморандуми з нечистим, мусить пам’ятати про неминучість розплати. Втім, заради справедливості слід згадати, що і сам Гоголь в останній повісті «Вечорів» чесно попереджав Ющенка: «Все, что ни скажет враг господа Христа, все солжет, собачий сын! У него правды и на копейку нет!.. Оно конечно, то есть, если хорошенько подумать, бывают на свете всякие случаи… Однако ж не говорите этого. Захочет обморочить дьявольская сила, то обморочит; ей-богу, обморочит!»