Український журнал - 6/2008
Тимошенко vs Ющенко — перезавантаження
(Скачати весь номер: 6/2008 [PDF, 2 Mb])Текст: Петро Андрусечко, Київ
Від початку другого прем’єрства Юлії Тимошенко журналістів та аналітиків найбільше цікавило, як довго протримається леді Ю на цій посаді: чи президент стане ініціатором її відставки, чи вона піде сама. Напередодні виборів мера Києва Юрій Луценко в інтерв’ю українській радіостанції сказав, що найближчим часом можна очікувати на відставку уряду. Офіційним приводом мало би стати ухвалення Радою Національної Безпеки та Оборони висновку про незадовільну діяльність Кабміну. Засідання заплановане на тридцяте травня.
Чи здійсниться сценарій, озвучений міністром внутрішніх справ, невідомо. Однак відставка Юлії Тимошенко є, швидше за все, питанням часу та стилю, в якому це відбудеться. Нагадаю, що Юлія Тимошенко вперше спробувала працювати з Віктором Ющенком під час призначення його прем’єром за часів Леоніда Кучми, під кінець 1999 року. Ющенко запропонував їй посаду віце-прем’єра.
На тлі попередніх Кабмінів цей заслужено отримав назву «уряд реформаторів». Однак проблеми розпочались одразу, як тільки Юля почала впорядковувати енергетичний сектор і тим самим наступила на мозолі багатьом впливовим постатям, пов’язаним з олігархічним устроєм епохи Кучми. Варто лише нагадати: Тимошенко знала, що робить, оскільки сама у 1990-і була співтворцем непрозорої енергетичної системи України, очолюючи «Єдині Енергетичні Системи». Ющенко піддався тиску і звільнив Тимошенко, однак особисто йому це не допомогло. Не відомо, чи саме тоді з’явились перші ознаки недовіри між Тимошенко та Ющенком. Можливо, пізніше, коли під час акцій опозиції Ющенко та Тимошенко не завжди представляли спільний фронт? А може, вже під час Помаранчевої революції, коли Тимошенко «приміряла костюм» Жанни Д’Арк, а Ющенко прагнув до компромісу? У кожному разі (а може, в першу чергу) вони не змогли «підкрутити» власні амбіції і боролись за місце під українським сонцем, яке, на жаль, лише одне.
Наступна надзвичайно важлива складова українських політичних конфліктів — оточення ватажків групами впливу, олігархічними структурами, що конкурують між собою і унеможливлюють співпрацю. Так було у 2005 році, коли конфлікт між Тимошенко та «любими друзями» президента закінчився її відставкою. Щоправда, звільнили і «любих друзів», однак святе місце порожнім не буде. Юлія Тимошенко знову перетворилася на головний біль для оточення Ющенка. Узагальнюючи, прем’єрка та президент приречені на перманентний конфлікт, адже в українській системі, як вже було сказано, сонце лише одне. АЛЕ, — що робити з симпатіями виборців, адже більшість воліє бачити компромісну співпрацю між двома політиками та їх таборами.
Тимошенко–2
Прислів’я каже, що двічі до того самого броду не ступиш. Юлія ж до нього вступила у грудні минулого року. Такою була умова коаліційної угоди, підписаної між БЮТом та НУ–НС. Хоча, пам’ятаючи страшні потуги, з якими народжувалась коаліція, та неоднозначні дії Секретаріату президента, одразу було помітно, що співвідношення Ющенко – Тимошенко є тимчасовим. Відтак кожен намагається виграти час. Ставка висока — президентські вибори–2009/2010.
Леді Ю розпочала 2008 рік з міцного удару — повернення вкладів радянських банків. Більшість спостерігачів зазначали, що «мабуть вперше політики реалізують свої передвиборчі обіцянки». В кожному разі, незабаром після виплат розпочалась відкрита конкуренція між урядом і президентом та його Секретаріатом. Неозброєним оком боротьба стала помітною під час газового конфлікту, коли обидві гілки влади вели переговори з Росією і намагалися переконати суспільство, що це вони є авторами перемоги.
Конфлікт між Банковою та Грушевського останнім часом, на думку аналітиків, набирає рис «відкритої війни». Йшлося не лише про гостру риторику з обох сторін, але й про конкретні дії. Наприклад, боротьба за контроль над Фондом державного майна та приватизаційним процесом. Або ж Валентина Семенюк, голова Фонду — з боку президента, vs Андрій Портнов — з боку БЮТу. Тимошенко конче потрібні «вливання» до бюджету для подальшої реалізації соціальних програм. Причому можна помітити цікаве ноу-хау Віктора Ющенка: спирання на підтримку людей з лав політичних опонентів. Семенюк, наприклад, «походить» із Соціалістичної партії України, а є ще голова РНБіО Раїса Богатирьова з Партії регіонів. Заради справедливості підкреслю, що й у Тимошенко трапляються дивні казуси з кадрами. Портнову закидали не занадто прозоре бізнес-минуле, однак найбільш суперечливою, здається, виявилась інформація про співпрацю осіб з СДПУ(о), в тому числі Віктора Медведчука з Юлією Тимошенко.
Після пасхальних свят Україна стала свідком блокування Верховної Ради депутатами БЮТу та недопущення президента України на трибуну. Пізніше, однак, позиція БЮТу несподівано пом’якшується щодо президентської ініціативи — Закону про Кабінет Міністрів. Блок Юлії Тимошенко голосує «за», попри те, що взамін отримує лише часткову підтримку для власних ініціатив, насамперед, пакету «антиінфляційних» законів. Що це? Швидше за все, можна говорити про тимчасовий компроміс, ніж про тривале «закопування» зброї. Цьогорічний Закон про Кабмін зміцнює повноваження президента. Однак для Тимошенко це може бути тактичний крок. Минулого року її фракція проголосувала за Проект закону про Кабінет Міністрів, який навпаки, обмежував президентські повноваження. Тоді говорилось, що БЮТ голосував за проект Партії регіонів, КПУ та СПУ, оскільки оточення Тимошенко розраховувало в майбутньому на посаду прем’єра. А тепер, ймовірно, розраховує, що Юля стане наступним президентом.
На тлі боротьби за контроль над ФДМ та приватизаційним процесом (приватизація Одеського припортового заводу) останнім часом вибухнув скандал навколо американської компанії «Vanco», яка займалась розробкою експлуатації чорноморського шельфу. Уряд оголосив одностороннє розірвання угоди з «Vanco», мотивуючи це тим, що фірма зареєстрована в офшорній зоні та замішана в корупційній схемі. На думку мого анонімного співрозмовника, пов’язаного з БЮТом, насправді особисто Юлія Тимошенко немає нічого проти «Vanco», однак скандал потрібний їй для боротьби з Секретаріатом президента. І не виключено, що історія з часом затихне, коли виконає свою роль.
Нейтралізувати Юлю
Це головне завдання Секретаріату президента, хоча виконати його непросто. По-перше, в інтересах президента, як зауважують чимало аналітиків (наприклад, Вадим Карасьов), якнайдовше «протримати» Юлію Тимошенко на посаді прем’єра — одночасно створивши її уряду чергові проблеми, що перешкоджатимуть реалізовувати обіцянки. Осінь може виявитись важким періодом з економічної точки зору. Зростаюча інфляція власне тоді може відобразитися на рості цін. До того ж в черговий раз можуть «активуватись» енергетичні проблеми, а це вплине на значні зниження рейтингу Юлії Володимирівни.
Сама Тимошенко, на думку спостерігачів, розраховує на відставку, ініційовану президентом, оскільки відставка за власним бажанням завдала би удару по її репутації («не справилась з проблемами і втекла»). Хоча, йдучи сама, вона може водночас звинуватити президента та його команду у перешкоджанні працювати для блага суспільства і виконання запланованих реформ. Якщо вірити словам Луценка, незабаром дізнаємось, який саме варіант обрала Банкова. У разі ініціації відставки Тимошенко не виключено, що на нас чекають нові дострокові парламентські вибори. Теперішня коаліція є вже лише тимчасовим союзом. Зокрема, Юрій Луценко заявив, що на наступні вибори Народна Самооборона піде самостійно. Більш правдоподібний варіант — Луценко стартуватиме у блоці з БЮТом. Всупереч усьому, варіант дострокових виборів не повинен бути найгіршим для президента. Завдяки цьому Ющенку, ймовірно, вдасться переформатувати власне політичне оточення. В кожному разі, дострокові вибори дали би президенту потрібний час на підготовку до президентських виборів — головної ставки у політичній грі.
Існує ще один варіант розвитку ситуації — тимчасове перемир’я між Тимошенко та Ющенко, що було би можливим, якби президент звільнив Віктора Балогу і тим самим все погане у минулих відносинах пішло би на рахунок Балоги. Однак не варто себе обманювати: подібний «мир» не триватиме довго. Президентські вибори, які невпинно наближаються, загострять взаємні відносини. На даний момент Тимошенко має більшу підтримку, але до 2009/2010 рр. ще чимало часу.
Є ще один істотний момент, про який варто згадати. Київ прагне до інтеграції з НАТО. У грудні відбудеться черговий саміт Альянсу, на якому Україна хотіла би приєднатись до ПДЧ. В ситуації політичного конфлікту шанси України можуть ще більше зменшитись.
Коли я пишу ці слова, у Києві відбуваються вибори мера. Останніми днями Тимошенко особисто підтримувала кампанію Олександра Турчинова. Стануть київські вибори успіхом Юлії, або, як «бажали» їй в Секретаріаті президента, її Сталінградом, ми переконаємося досить швидко. Без сумніву, результат матиме величезне значення не лише для мешканців столиці, але й для усього політичного процесу в державі.
