Для пересічного українця, думаю, не дуже зрозуміло, чому виникла перша політична криза помаранчевої еліти, яка закінчилася відставкою уряду Ю.Тимошенко. Так само, як і не зрозуміло, чому зараз, після вимушеного або логічного примирення, табори Ющенка та Тимошенко знаходяться в стані безперервної війни, яка загрожує знищенням як мінімум однієї сторони, а то й обох. Особливо, у той час, коли «розумна мавпа» Партії регіонів з неабиякою насолодою спостерігає за виснаженням своїх опонентів.
Політичні експерти вже давно окреслили причини такого розбрату. Вони є очевидними і головне — об’єктивними, а тому неминучими. Серце конфліктності міститься у зміненій 2004 року Конституції, у моделі політичної системи, яка створює два рівнозначні центри виконавчої влади, постійно зіштовхуючи їх лобами у війні за право виконувати спільні функції. А вже потім ця система накладається на протилежність у баченні моделі розвитку України з боку схильного до лібералізму президента Ющенка та схильної до популізму прем’єр-міністра Тимошенко. Вінцем усього «конструктиву» є особиста неприязнь між лідерами держави, яка виробилась і поглибилась за останні три роки.
Політичне протистояння між урядом і президентом заводить країну в глухий кут: необхідне продовження конституційної реформи. Заяви президента та прем’єр-міністра — лідерів політичних сил парламентської коаліції — засвідчили, що вони перебувають на різних полюсах політичної системи України і мають абсолютно різне бачення її майбутнього. Президент зауважує, що швидкий розвиток країни через проведення системних реформ можливий тільки за концентрації влади в одній інституції — президентській, натомість парламент — це джерело чвар і гальмування будь-якого конструктиву, тим більше в умовах, коли розколоте навпіл суспільство не дасть однозначної перемоги жодній політичній силі. В свою чергу, прем’єр-міністр, яка ще донедавна була палким прихильником жорсткої президентської моделі, зараз так само категорично переконує, що в Україні не можна владу сконцентровувати в президентських руках, бо це шлях до диктатури. На її погляд парламентська республіка, в якій на чолі виконавчої влади буде прем’єр — ідеальний для України варіант, тим більше, що парламент реально ніколи не піде на збільшення повноважень президента. А от задля обмеження цих повноважень ситуативно об’єднатися можуть майже усі, в тому числі і непримиренні вороги БЮТ та ПР.
Що може народитися внаслідок цієї вже давно не конструктивної конфронтації? Чергове переформатування парламенту і коаліції? Це вигідно лише Ющенку з огляду на майбутні президентські вибори, однак тільки в тому випадку, якщо розвал коаліції буде ініційований бютівцями, бо в іншому випадку Тимошенко буде возведена в мучениці, а її рейтинг виросте ще більше. Тому сам Ющенко не розпустить парламент. Тимошенко натомість тільки цього й добивається, оскільки це розв’яже їй руки для початку, цілком ймовірно, що переможної, президентської гонки. З іншого боку, альтернативі помаранчевої коаліції в цьому парламенті немає, а тому БЮТ і НУНС просто прикуті один до одного.
Ще одним варіантом перезавантаження ситуації може стати прийняття змін до Конституції, які, серед іншого, вимагатимуть проведення президентських та парламентських виборів. А прийняти в парламенті лише Конституцію, що перетворить Україну на повністю парламентську республіку? Цього президент і його команда не дозволять. В них є для цього достатньо законних важелів.
Відповідь на запитання «а що далі?», поки що відсутня. Але є відчуття, що політична війна буде вестися до повного знищення конкурентів, що в принципі може призвести до двопартійної (БЮТ + ПР) популістської державної моделі управління. Однак, все залежатиме від хисту БЮТ і НУНС у проведенні політичних воєн.
