УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Український журнал - 7/2008

Чорноморський Флот — це інфраструктура

(Скачати весь номер: 7/2008 [PDF, 2 Mb])

Текст: Михайло Самусь, експерт Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння

 

З формальної точки зору Чорноморський флот повинен вийти з Севастополя до 2017 року. Цього вимагає головне правило міжнародних відносин, оскільки договори повинні виконуватись, зрештою, цього вимагає і Конституція України.

 

 

Флот повинен 27 травня 2017 року залишити Україну і йти на свою базу. З формальної точки зору.

Але реально Російська Федерація намагатиметься максимально приховати процес переговорів у цьому питанні. Як ми знаємо, Чорноморський Флот, це не військова, це геополітична сила. Адже з військової точки зору цей флот, фактично, не являє собою ніякого потенціалу для здійснення військових дій. Це кораблі, яким близько сорока років; існує лише кілька суден, які мають, скажімо, ресурс на 2017 рік. У 2017 році, ймовірно, не залишиться жодного корабля, який міг би виконувати бойові завдання. Тобто виводити буде нічого. Чорноморський Флот — це інфраструктура. Це бази, склади боєприпасів, тилове забезпечення, це ті ж самі будинки військовослужбовців, які знаходяться на території Севастополя та інших пунктів базування. Тобто потрібне виведення цілої інфраструктури флоту.

До цього часу такого механізму не існує. В угодах, підписаних у 1997 році, подібного механізму не прописано, тобто ті угоди були здебільшого документом про розподіл, про механізм функціонування. Але не було пророблено механізму виведення. Є термін «перебування», а «виведення» немає, навіть консультацій з цього приводу немає. Українська влада правильно робить, що розпочала процес зараз, оскільки російська влада максимально буде приховувати цей факт. Психологічно і політично процес виведення дуже болючий для російської влади з огляду впливу на населення. Російське населення повинно знати, що РФ є велика і не допустить, щоб Україна, яка іде в НАТО, могла завдати шкоди російським інтересам. А російські інтереси — це захист інтересів на всьому пострадянському просторі. За такої логіки неможливо росіянам доносити месидж, що ЧФ піде з Севастополя взагалі, в якомусь навіть гіпотетичному стані. Чому звучать маргінальні (але ж звучать) фрази Дмитра Рогозіна чи Юрія Лужкова, що флот не піде; або якщо Україна вступає в НАТО, то будуть заходи військового характеру? Все робиться з метою зберегти у російському інформаційному просторі розуміння того, що ЧФ буде в Криму.

Захист інтересів Росії це, звичайно, перебільшення. Специфіка Чорного моря така, що в сучасних умовах авіація спокійно його перекриває. Крилаті ракети мають дальність 300 км. Інша справа: що буде, якщо ЧФ залишається після 2017 року?

Стосовно того, чому Росія затягує будівництво бази у Новоросійську, є кілька пояснень. Перше пояснення: там немає нормальної бази, там немає місця для великих кораблів. Друге: там складні географічні умови, взимку вітер-буран, який фактично заливає льодом корабельний склад. Навіть існують випадки, коли малі російські кораблі ідуть до Криму зимувати. Інше пояснення, дуже цікаве: російські бізнесмени не хочуть бачити ЧФ на своїй території. Оскільки кожен метр стіни — це гроші, це бізнес. І коли починаються розмови на кшталт: ось прийде флот і займе тут половину новоросійського порту — у бізнесменів дуже негативна реакція. Я не знаю, як це вирішуватиметься взагалі. Навіть зараз є цікавий проект під Олімпіаду 2014 року, по створенню під Сочі нового порту, щоб вантажі легко було доставляти на Олімпіаду, а після цього передати флоту. Але мені здається, що все це схоже на те, як у нас організовують Євро-2012: є інвестиційний проект, але не факт, що його віддадуть флоту.

Мені здається, якщо Україна проявить волю, з цього моменту поставить поверх всіх кутів питання ЧФ, його можна буде вирішити. Знову ж таки невідомо, як ситуація розвиватиметься у РФ, як в Україні. Все можливе. З іншого боку невідомо, які будуть триматись ціни на нафту і на газ. Ринок може помінятись. І якщо газовий зашморг трохи послабшає, звичайно, можна чогось очікувати. Подвійна ціна на газ називається вже тепер, це значить, що українська промисловість повинна переходити на нові технології, а це дуже важко для нашої пострадянської економіки.

Так склалось, що Севастополь — місто військових пенсіонерів. Тут дійсно в основному проживають росіяни з маргінальними настроями щодо пострадянського простору, ролі Росії тощо. Якщо все це підживити грошима, підживити інформаційною складовою, підживити підтримкою служб, які діють з боку ЧФ (адже не секрет, що це і розвідка, і ФСБ), якщо все це зробити, там можуть бути дуже активні дії на будь-якому рівні.

Немає, наприклад, угоди, як використовувати ЧФ у випадку особливого періоду, в ході воєнних дій. Все ж флот — це військова сила, яка призначена, щоб її використовувати. Що буде, якщо РФ має конфлікт з третьою країною? В цьому випадку ЧФ втягує Україну в цей конфлікт. Якщо, наприклад, Грузія є союзником України, а з її території буде працювати авіація, націлена на територію Грузії? Працюватимуть розвідувальні роти, кораблі, які доставлятимуть десант тощо. Як запобігти цьому, щоб Україна не була втягнуте у подібне? Такої угоди теж немає. Хоча Україна вже років п’ять тому ставила питання: давайте зробимо угоду. Росія відмовляється, адже вона прекрасно розуміє, що вивести кораблі без пунктів базування на своїй території важко і неможливо. Бо якщо флот використають у військових діях, Україна має право звернутись до міжнародних організацій і повідомити, що з території України виконується агресія поти третьої сторони і Україна проти цього. Тобто, це також складне питання, хоча воно гіпотетичне. Але ситуація на пострадянському просторі розвивається так, що ніхто не може дати гарантії, що ці конфлікти не зажевріють. Особливо в Абхазії, здається, вже жевріють зараз. До речі, був випадок, коли сили ЧФ використовувались у конфлікті: бригада морської піхоти ЧФ брала участь у конфлікті в Чечні. Причому, про це не повідомлялось українській стороні. Однак, коли розвідна рота поверталась назад, Україна підняла питання, і були ноти протесту і запитання. 
Український журнал