Український журнал - 7/2008

Українська олігархічна система A.D. 2008

Текст: Андрій Шептицький, Варшава

Феномен олігархізації політичного життя є типовим не лише для України. Олігархи відігравали істотну роль також у Росії, передусім у другій половині правління Єльцина та на початку ери Путіна. Декотрі експерти вважають, що певного роду олігархами були також видатні американські промисловці ХІХ ст., яким Сполучені Штати завдячують своєю потугою. Але це не змінює того факту, що нині саме в Україні олігархи мають найбільший вплив на її політичне життя.

Українська олігархічна система утворилася за часів президентства Леоніда Кучми. А першим її представником, який сягнув вершин влади, був прем’єр Павло Лазаренко (1996-1997). Олігархи, що співпрацювали з президентом, найбільшого впливу на українське політичне життя досягли на початку цього десятиліття. Після парламентських виборів 2002 року майже половина обраних до Верховної Ради України депутатів належала до олігархічних фракцій. Представники трьох найпотужніших олігархічних груп — «System Capital Management» (СКМ) Рината Ахметова (Донецьк), «Interpipe» Віктора Пінчука (Дніпропетровськ) і т.зв. клан соціал-демократів, згуртований довкола Віктора Медведчука та Григорія Суркіса (Київ) — зайняли найважливіші посади в державі. Віктор Янукович (СКМ) став прем’єром, Сергій Тигипко («Interpipe») — президентом Національного Банку України, а Медведчукові дісталася посада шефа президентської адміністрації.

Помаранчева революція проходила під гаслами демократизації політичного життя і обмеження подібного роду впливів, однак втілити в життя «ідеали Майдану» вдалося лише частково. Анульовано, наприклад, приватизацію комбінату «Криворіжсталь», який у 2004 році за демпінговою ціною купили Ахметов і Пінчук, але олігархи й надалі відіграють помітну роль в економічному житті країни. Свобода слова є також безумовним досягненням революції 2004 року, але впливові українські підприємці контролюють і більшість медіаринку. Вибори відбуваються на демократичних засадах, але вони стали територією суперництва окремих олігархічних груп.

Така ситуація частково є результатом політичного вибору нових українських правителів. Ющенко став президентом завдяки підтримці середнього класу, який в Україні щойно формується, та дрібних олігархів на кшталт Петра Порошенка. Та після розпаду «помаранчевої коаліції» в 2005-му Ющенко вирішив зав’язати тіснішу співпрацю з найпотужнішими українськими підприємцями, аби отримати їхню підтримку своєї політики і в такий спосіб зміцнити свою позицію на українській політичній сцені. Його партнери, щоправда, трохи відрізняються від тих, з якими працював Леонід Кучма. Соціал-демократичний клан після Помаранчевої революції значно ослабився, хоча надією для Суркіса залишається Євро-2012, головним промоутором якого був цей олігарх. З іншого боку, свою політичну і економічну позицію зміцнили нові олігархічні групи. В результаті цього нині в Україні першорядну роль відіграють чотири групи: СКМ, «Interpipe» (що нині функціонує також під назвою «EastOne»), «Індустріальний союз Донбасу» і т.зв. група «Приват».

Ринат Ахметов (System Capital Management — СКМ), за походженням татарин, є найбагатшою людиною України. Його капітал оцінюється від 12 до 17 (31,1 млрд. дол.) мільярдів доларів. У зв’язку з контрольованими ним активами і політичною позицією, олігарх є найвпливовішою особою в регіоні Донбасу. Відіграє він також чималу роль на загальноукраїнській політичній сцені. Ахметов вже роками пов’язаний із Партією Регіонів, а його позиція в середовищі цього угруповання систематично зміцнюється. Однак поглиблюються також і відмінності між окремими фракціями всередині ПР, які в кінцевому результаті можуть призвести до розвалу партії. Однією з причин конфліктів всередині Партії Регіонів є ставлення до президента Віктора Ющенка. Ахметов, на відміну від деяких своїх партійних колег, зацікавлений у співпраці з президентом, що могло б сприяти політичній стабільності в Україні, а отже, й інтересам СКМ. Проявом зближення Ющенка з Ахметовим було зокрема призначення на пост секретаря Ради Національної Безпеки і Оборони України (РНБіОУ) впливової діячки Партії Регіонів і близької співробітниці Ахметова Раїси Богатирьової. Якщо йдеться про економічну площину, то «System Capital Management» реорганізувала за останні роки свою діяльність з наміром вийти на Нью-Йоркську або Лондонську біржу; розпочала також значні інвестиції в країнах ЄС: в Італії та Великобританії. Погляди власника СКМ на міжнародні питання можна охарактеризувати як помірковано проросійські. Ахметов надає велике значення стосункам із Росією і є противником вступу України в НАТО; зате декларативно підтримує прагнення України стати членом Європейського Союзу.

Віктор Пінчук (Interpipe/EastOne), як зять Кучми, був одним із символів колишнього режиму. Після революції 2004 року дніпропетровський олігарх практично зійшов з політичної арени (зокрема й тому, що підтримувані ним політичні проекти не увінчалися успіхом) і заангажувався у доброчинну діяльність, котра мала змінити його імідж і полегшити йому зав’язування стосунків з новими українськими керівними особами. Фонд Пінчука є головним спонсором київського Пінчук Арт Центру, в якому презентуються твори українських та закордонних митців, а також Ялтинської Європейської Стратегії (YES) — ініціативи, метою якої є наближення України до ЄС і в рамках якої зустрічаються відомі українські та європейські політики. Олена Франчук (дружина В.Пінчука – прим. ред.) в рамках окремого фонду проводить діяльність, пов’язану з боротьбою зі СНІДом; одним з її успішних проектів був харитативний концерт Елтона Джона, що відбувся 2007 року на київському Майдані Незалежності. Пінчук, як і Ахметов, останнім часом реорганізував свою діяльність, заснувавши нове товариство «EastOne» (задля безпеки розміщене в Лондоні), що контролює всі активи олігарха. Якщо йдеться про закордонну політику України, то Пінчук є гарячим прихильником вступу України до ЄС; цьому і має служити YES та інші ініціативи його фонду. Олігарх також висловлюється за розвиток співпраці з Росією і є противником вступу України в НАТО.

«Індустріальний союз Донбасу» в його нинішній формі виник в результаті поділу т.зв. донецького клану, що закінчилося виходом із «Союзу» Ахметова, який перебрав його найцінніші активи і заснував СКМ. Співвласниками ІСД є Віталій Гайдук і Сергій Тарута; обидва олігархи розпочали свою кар’єру ще в радянській промисловості. «Індустріальний союз Донбасу» протистоїть СКМ, що частково пояснює, чому після Помаранчевої революції його власники налагодили стосунки з новим українським керівництвом. Тарута у 2006-2007 роках був секретарем РНБіОУ, а в січні 2008 року став шефом радників прем’єр-міністра Юлії Тимошенко. Тарута заангажований також у проекти охорони історично-культурної спадщини України, що їх підтримує Ющенко. Він, зокрема, є співтворцем колекції Платар, в рамках якої зібрано мистецькі твори з теренів України, хронологія яких охоплює період з V–VI тисячоліття до н.е. (трипільська культура) до ХІІ ст. н.е. (Київська Русь). ІСД останніми роками не реструктурувався, у зв’язку з чим його економічна діяльність залишається непрозорою. Натомість ІСД почав інвестувати поза межами України, передусім у Польщі (Huta Częstochowa, Stocznia Gdańska) і в Угорщині (металургійна група Dunaferr). Гайдук і Тарута критично оцінюють українсько-російські стосунки і підтримують прагнення України вступити в НАТО (ймовірно тому, що такою є і воля президента); з іншого боку, вони обережно ставляться до інтеграції України в ЄС, підтримуючи радше розвиток секторної співпраці з цією структурою.

Група «Приват» (назва походить від головного в угрупованні підприємства — «Приватбанку») залишається найменш знаною зі згаданих структур, що пов’язано з великою кількістю її співвласників і неясною структурою власництва окремих активів угруповання. Найвідомішим представником угруповання є Ігор Коломойський, громадянин України та Ізраїлю, який більшість часу проводить у Женеві. Його партнерами в бізнесі є, зокрема, Геннадій Боголюбов, практикуючий член єврейської громади в Дніпропетровську, а також Олександр Третяков, близький соратник Ющенка в 2004-2005 роках, а нині — як можна спостерігати — представник інтересів Коломойського в медіальному секторі. Офіційно група «Приват» не займається політикою. Де-факто від часів Помаранчевої революції активно підтримує її учасників — спочатку колишнього прем’єра Тимошенко, нині передусім президента Ющенка. У 2007 році чотири представники т.зв. групи Коломойського-Третякова увійшли в парламент за списком «Нашої України – Народної Самооборони». Якщо йдеться про характеристику економічної діяльності, група «Приват» відрізняється від згаданих раніше угруповань. По-перше, вона не зосереджує, як у випадку СКМ, «EastOne» чи ІСД, свою діяльність на металургії: Коломойський продав свої активи в даному секторі російському концерну «Євраз Груп» Романа Абрамовича. По-друге, її активи виразно здиверсифіковані географічно. Зокрема, група проводить діяльність в Україні, Росії, Грузії, Румунії, Латвії, Сполучених Штатах, Австралії, на Кіпрі та у Гані. Власники групи «Приват» принципово не висловлюються щодо питань, пов’язаних із закордонною політикою, хоча видається, що підтримують прозахідній курс нинішньої влади і критично оцінюють стосунки із Росією.

Підсумовуючи, треба сказати, що олігархи й надалі відіграють важливу роль в Україні, однак у порівнянні з часами Кучми їхня позиція змінилася. Демократизація України і конституційна реформа 2004 року змусили олігархів вибирати поміж різними політичними силами, які періодично змагаються між собою у вільних виборах. В результаті українські мільярдери вже не складають однорідного блоку і помітно відрізняються між собою — коли йдеться про політичні преференції в державі чи про підтримку курсу закордонної політики. Їхній зовнішньополітичний вибір може мати істотний вплив на подальшу долю України. Поглиблення економічної співпраці з Росією, чому часто сприяють російські олігархи, може зміцнити залежність України від північного сусіда. Інвестиційна експансія до країн Європейського Союзу здатна — хоча не обов’язково — допомогти «європеїзації» українського бізнесу, що може сприяти внутрішнім реформам в Україні і її зближенню з ЄС.