Український журнал - 9/2008

Асиміляція – один із найчастіших зразків їхнього пристосування...

Текст: Ростислав Крамар, Варшава

Новоприбулі українці не мають схильності творити у Польщі розбудовану етнічну громаду, яка би забезпечувала доступ до етнічних установ та мереж громадських організацій. А їхні зв’язки із місцевим автохтонним українським населенням досить слабкі.

Вступ Польщі до ЄС та недавнє приєднання країни до Шенгенської зони поклали край „базарному туризмові“ з України, масовому ще кілька років тому. Тепер у польській столиці, куди традиційно спрямований найбільший потік української заробітчанської міграції, серед прибульців з-за Сяну кількісно домінують не дрібні гендлярі, а фахівці різних спеціальностей, причому не обов’язково „оператори пласких поверхонь“ (мовою газетних оголошень – прибиральниці). Кожен другий дозвіл на працю іноземця в РП видається саме у Варшаві, найбільше – українцям. За висновками Центру досліджень міграції, що діє при Варшавському університеті, процес трансформації українського заробітчанстваз аморфного нестійкого явища в дедалі помітніший прошарок ви-хідців з України, які в Польщі закорінюються, триває приблизноз 1997 р. Саме тоді розпочалися зміни в польському законодавстві, які ускладнили ведення „дикого“ базарного бізнесу. Звіт „Іммігрантиу Варшаві“, підготований науковцями столичного університету, ставсвоєрідним підсумком першого десятиліття трансформації „маятникової“ міграції зі Сходу, передусім української. Власне на це дослідження польських учених неодноразово посилалися держслужбовці з польського Міністерства праці під час недавньої зустрічі з українськими заробітчанами, організованої у Варшаві громадською ініціативою „Наш вибір – Україна“. Характеризуючи іммігрантську палітру польської столиці, авторицього вельми цікавого звіту зосеред илися на двох кількісно найбільших групах іммігрантів – українцях та... в’єтнамцях. Порівнюючи вихідців з так несхожих країн, дослідники звертають увагу на те, наскільки різні „адаптаційні стратегії“ вихідців із України та В’єтнаму. Якщо в’єтнамцям притаманна тісна кооперація в своєму національному середовищі, включно з компактним розселенням у тих самих кварталах, навіть у тих же будинках, то новоприбулі українці без проблем інтегруються в польське середовище. „Асиміляція – один із найчастіших зразків [їхньо-го – Р.К.] пристосування, – сказано у звіті про українців, – що спричинене культурною близькістю українського та польського суспільств“. Матеріали дослідницької роботи дали варшавським ученим підставидо висновку про те, що „українці не мають схильності творити розбудовану етнічну громаду, яка би запевняла доступ до етнічних установ та мереж громадських організацій“. Особливо ж відчутна асиміляція серед тих мігрантів з України, які одружуються з поляками. Водночас у дослідженні робиться наголосна специфіці нової української спільноти в РП – географічна близькість батьківщини, внаслідок чого мігранти можуть підтримувати з нею досить міцні зв’язки. Саме тому, поряд із високим ступенем інтегрованості новоприбулих українців в польському суспільстві, вони підтримують досить тісний зв’язокіз Україною. Більше того, на думку варшавських учених, „українці творять транснаціональний суспільний простір понад кордонами держав, у якому особи об’єднані мережами, що охоплюють поляків, іммігрантів з України та іноземців, котрі оселилися в країнах колишнього СРСР“. Зібрані матеріали дали авторам звіту підстави ствердити, що зв’язки між новоприбулими до Польщі українцями та місцевим автохтонним українським населенням досить слабкі. Зумовлено це „відмінностями між двома групами“, та, на жаль, дослідники не вказали, якими саме. Ще одну причину відсутності контактів між двома середовищами українців у Польщі автори звіту вбачають у тому, що автохтони,культурно асимілюючись, водночас залишаються на узбіччі польського суспільно-економічного життя (тут посилаються на дослідження Г. Бабіньського з 2000 р.). Загалом, судячи з цілості звіту, саме прибульці з України найшвидше і найкраще пристосовуються до життя у Польщі. Скажімо, якщо йдеться про сферу різноманітних послуг (наприклад, медичних), то українці торують собі дорогу до неї „на такому ж рівні як поляки“. Насамкінець повернімося до згаданої зустрічі українських заробітчан із представниками польського Мінпраці. Судячи з тривалої розмови, польські чиновники з великим зацікавленням поставилися до дослідження столичних учених „Іммігранти у Варшаві“. Останніми роками, особливо після вступу до ЄС, РП активно працює над своєю імміграційною стратегією, чого, на жаль, не скажеш про українську державу...