Український журнал - 9/2008

Діряві легені української столиці

Текст: Олег Листопад, Київ 

Київ хворий. У його „зелених легенях“ утворилися величезні дірки, які ростуть з дня в день, незважаючи на запевнення чиновників, що Київ залишається найзеленішою столицею Європи. У ці запевнення тим важче повірити, що на твоїх очах учора ще зелений газон перетворюється на заасфальтовану автостоянку, а на місці улюбленого гаю вже риють котлован і забивають палі під чергову висотку.

До речі, про висотки. Якщо їхати з лівого берега мостом Метро – хоч тим же метро, хоч автівкою – то у оздобленні смарагдових парків, що вкривають крутий правий берег, побачите дві пам’ятки. Зліва милуватимуть око куполи Києво-Печерської лаври. А от з правого боку виткнеться із радісної зелені осоружна бетонна вежа. Це, мабуть, одна з найвідоміших київських новобудов, так званий „дім у Маріїнському парку“. У тому самому парку, з іншого боку якого знаходиться будинок Верховної Ради та резиденція президента України – Маріїнський палац. Хто тільки не клявся „розібратися“ із скандальним будівництвом, хто тільки не обіцяв (й той же Ющенко, зокрема) „обрізати“ (змусити забудовників зменшити кількість поверхів, щоб не стирчали так над історичним Києвом) нахабну висотку, та усе закінчилося пшиком. Так і стоїть тепер (і успішно обживається попри космічні ціни на квадратний метр) пам’яткою політичної імпотенції та всеперемагаючої корупції.

Трохи про хороше

І усе ж прогулянка чередою верхніх парків уздовж Дніпра залишається одним із найприємніших і найцікавіших маршрутів для киян та гостей міста. Від Володимирської гірки з її пам’ятником князю Володимиру-хрестителю переходите через Європейську площу до Арки дружби народів, яка відкриває парк „Хрещатий“. Далі повз Музей води, через Місток закоханих переходите до Міського саду з його Зеленим театром. І, нарешті, залишивши унизу стадіон „Динамо“, потрапляєте у вже згаданий „Маріїнський“. На кожному повороті алей – чудові оглядові майданчики, з яких відкривається панорама лівого берега, Дніпро з його мостами, Поділ. Поки що відкривається. Бо є купа бажаючих забудувати схили до самого урізуводи. З великим скрипом громадськості та Постійній комісії Київради з питань екологічної політики вдалося у минулому році пролобіювати створення пам’яток природи місцевого значення „Дніпрові кручі” та „Замкова гора”, які, сподіваюсь, хоч трохи позбавлять апетиту бажаючих викинути рядок із відомої пісні про вечірній Київ. Також свіжі успіхи мають природоохоронці у заповіданні старих дерев. Так 17 липня ц.р. сесія Київміськради прийняла рішення про оголошення пам’ятками природи місцевого значення іще 7 вікових дерев. Матеріали (наукові обгрунтування, картографію, узгодження тощо) підготували відомі громадські організації Київський еколого-культурний центр та Дружина охорони природи „Зелене майбутнє”. Серед цих семи дерев – два 200-річних ясени, що ростуть на території Софії-Київської, 500-річний дуб по вул. Черкаській, старий ясен по пров. Лабораторному, кілька вікових верб. Тепер у Києві взято під охорону вже близько 50 місць, де ростуть вікові дерева, з них найвідоміші і найстаріші – 700-річний дуб Крістера і 500-річна липа Петра Могили. Своєї черги на взяття під охорону чекають ще близько 30 старих київських дерев, матеріали на які поки не хочуть погоджувати землекористувачі, на території яких ці дерева ростуть, зокрема, – пансіонат „Конча-Заспа”, Видубецький монастир, Покровська церква, і – о, парадокс, – Інститут ботаніки НАН України.  

„Скверогриз ненаситний“

Як бачите, розділ „хороше“ закінчився швидко. Рішення про заповідання дерев – швидше виняток, експерти очікують від нової, обраної на позачергових виборах цієї весни Київради, продовження антиекологічної політики. Адже політичний розклад київського „парламенту“, майже не змінився. Київрада минулого скликання заслужила у екологів масу прізвиськ на кшталт „Паркова міль“ або „Скверогризи“. Яскравим прикладом екополітики Київради та її виконавчого органу – Київської міської державної адміністрації,стала історія із заказником „Жуків острів“. Це дійсно острів на Дніпрі, у південній частині Києва. Там росте (мабуть, уже треба писати „росло“) чимало рідкісних рослин, водилися горностай і видра, бобер і кам’яна куниця, ласка, єнотоподібний собака, ондатра, червонокнижний орлан-білохвіст, рідкісні комахи… Рішенням Київради від 22 серпня 2007 року територію цього заказника скорочено з 1630 гектарів до...

196(!). Вивільнені гектари швиденько були роздані під „оздоровчі комплекси для афганців“, „клуби юнг“ тощо. Насправді ж – під котеджі та різноманітні розважально-відпочивальні елітні заклади. У списку отримувачів земельних наділів можна знайти представників майже усіх політичних сил. Під тиском громадськості прокуратура врешті-решт спромоглася оскаржити це рішення Київради. Але суди різних типів та інстанцій раз по раз приймають ухвали на користьдерибанщиків. Виконавчий директор Національного екологічного центру України Віктор Мельничук вважає, що прокуратура свідомо „провалює“ суди один за іншим, щоб пошвидше пройти усі щаблі судової системи до Верховного суду включно, після рішення якого оскаржити дерибан Жукова острова буде неможливо.

А судді хто?

Чому ж природоохоронці так упевнені у тому, що рішення суду буде не на їхню користь? Для цього варто пригадати події вересня 2006 року. Ось що писав тоді УНІАН: „Київська міська рада дозволила віддати під котеджну забудову 11 га зеленої зони між с. Троєщина та річкою Десенка у Деснянському районі столиці. Таке рішення підтримали 28 вересня на сесії 69 депутатів Київради. 9 депутатів проголосували проти цього рішення і 12 утримались. Згідно з прийнятим рішенням, 11 га на березі Десенки передаються товариству індивідуальних забудовників „Десенка” для будівниц тва житлових будинків котеджного типу з об’єктами соціально-побу-тового призначення… У зв’язку з цим будуть внесені зміни до Генерального плану Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 р., а саме територію, яка передається  , буде вилучено з зеленої зони та переведено до території садибної житлової забудови. Відповідні зміни також будуть внесені до „Програми розвитку зеленоїзони міста Києва до 2010 р та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста”. Ось такий скромний кооперативчик, заради якого і Генплан переробити не ліньки.Ще б пак, адже 80 членів „Десенки“ – не аби хто. А – судді Верховного суду України та працівники цієї поважної установи. За оцінками експертів вартість земельної ділянки на одного „десенківця“ склала приблизно півмільйона доларів. Це – тоді, у ще доінфляційному 2006-у. От і метикуйте самі, на чию користь буде ставати так гарно підмазана Феміда – на бік захисників природи, чина бік „Київради ім. Черновецького“.

Шмат собі відкраю..Від краю до краю…

Ріжуть і рвуть сквери та парки в усіх без винятку районах і частинах столиці. У Голосіївському – нещодавно створений на папері, але так і не позначений в натурі Національний природний парк Голосіївський ліс“, а ще більше – ті ділянки зеленої зони, які попри титанічнізусилля природолюбів до нацпарку так і не включені, у Солом’янському – однойменний парк та Совські ставки, на лівому березі стоїть ґвалт навколо озер, які засипають – знову ж під забудову. Така доля, наприклад, судилася озеру Лебедине, яке розташоване у трикутнику вулиць Кошиця, Драгоманова та проспекту Бажана неподалік станції метро „Харківська“. І ще, і ще, і ще… А у центрі символом Антиприроди став паркан на вул. Богдана Хмельницького (колишня Леніна), розташований у трьох хвилинах ходу від Київради. Ще три роки тому тут, біля театру Російської драмита входу в метро „Театральна“, зеленів сквер. Київрада, яку тоді очолював ще Олександр Омельченко, віддала його під будівництво торгового центру. Кияни обурилися, і довгий час воювали зі забудовниками. Леонід Черновецький, ставши новим мером та привівши до Київради свою команду, пообіцяв рішення про забудову скверу скасувати. Але паркан стоїть і досі, через щілини видніються купи будматеріалів та жмути бур’янів. Будувати – бояться, але віддати землю назад під сквер – не поспішають. А раптом таки вигорить. І навіть те, щонижні поверхи майбутнього торгцентру доведеться фактично ставити на перекриття вестибюлю станції „Театральна“, забудовника не зупиняють.

Хто напише „Білу книгу“про київську природу?

На теледебатах, які передували останнім виборам до Київради, я по-цікавився у представників БЮТу та Блоку Кличка: „Коли ж буде створена „Біла книга“ злочинів проти природи столиці?“ Тобто, зібрана докупи інформація про те, хто, коли, скільки і за чиєї підтримки ухопив собі столичної земельки, відрізав від парку чи скверу. З прізвищами, датами, назвами фірм, і – партійною приналежністю. Щоб краще нам, виборцям, орієнтуватися на чергових виборах. Чіткої відповіді я не отримав. Чи не тому, що у довгих списках кандидатів навіть опозиційних до команди Черновецького сил є ті, хто заробляє на торгівлі зеленими легенями української столиці? Виходить, шукати письменників „Білої книги“ доведеться деінде. От тільки де саме?